Справа: № 826/873/17 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
23 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови в частині,
У січні 2017 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач, КМ України) про визнання незаконними та нечинними 3 та 4 п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України на виїзду з неї, затвердженого постановою КМ України від 04.06.2015 року №367.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2017 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі ст. 100 КАС України. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про існування оскаржуваної постанови КМ України останній повинен був дізнатися у червні 2015 року з моменту її офіційного опублікування. Крім того, суд зауважив, що питання правомірності вказаного пункту оскаржуваної постанови вже було предметом судового оскарження, про що у липні 2015 року в «Офіційному віснику України» надруковано відповідне оголошення.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні Окружним адміністративним судом м. Києва факту постійного проживання Позивача на тимчасово окупованій території та необізнаності останнього до листопада 2016 року про труднощі перетину з малолітньою дитиною адміністративного кордону АР Крим з материковою частиною України. Крім того, звертає увагу суду на можливості застосування наслідків пропуску строків звернення до суду лише у разі, коли на цьому наполягає сторона у справі до її вирішення по суті.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у відкритому судовому засіданні без фіксації технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрована та постійно проживає у в АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-18).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18.11.2016 року у справі №758/13940/16-ц задоволено заяву Позивача та встановлено факт народження дитини - ОСОБА_4, батьком якого є ОСОБА_5 (а.с. 22-26). Наведена інформація відображена й у свідоцтві про народження дитини від 23.11.2016 року серії НОМЕР_1 (а.с. 27).
Оскільки Позивачу стало відомо, що остання не зможе повернутися до АР Крим з малолітньою дитиною без нотаріально засвідченої згоди батька, остання звернулася за правовою допомогою до громадської організації «Кримська правозахисна група».
У відповідь на лист вказаної громадської організації Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 07.12.2016 року №23/С-6085/С-6088 повідомила про встановлений постановою КМ України від 04.06.2015 року №367 Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї (далі - Порядок №367).
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що Порядок №367 було опубліковано у виданні «Офіційний вісник України» 19.06.2015 року, а також у газеті «Урядовий кур'єр» 10.06.2015 року.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд першої інстанції, проаналізувавши положення ст. ст. 99, 100, 171 КАС України, прийшов до висновку, що оскільки оскаржуваний Порядок №367 у червні 2015 року було офіційно опубліковано, а положення даної постанови КМ України вже було предметом судового розгляду, про що у виданні «Офіційний вісник України» 31.07.2015 року було надруковано відповідне оголошення, Позивач повинен був дізнатися про його існування ще влітку 2015 року, що свідчить про звернення до суду із вказаним позовом з пропуском шестимісячного строку, що, у свою чергу, має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту наведених норм випливає, що процесуальний закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду не лише з моментом, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з днем, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, відображеною в ухвалах від 13.02.2015 року у справі №К/9991/36831/11, від 19.04.2016 року у справі №К/800/4350/16.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 19.06.2015 року Порядок №367 було опубліковано у виданні «Офіційний вісник України», а також 10.06.2015 року у газеті «Урядовий кур'єр».
Відповідно до п. 1 Порядку офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності, затвердженого Указом Президента України від 10.06.1997 року №503/97 (далі - Порядок), закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур'єр».
Пунктом 3 вказаного Порядку закріплено, що громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Наведене свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 з моменту офіційного опублікування Порядку №367 у червні 2015 року мала можливість ознайомитися з його змістом.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Посилання Апелянта на приписи п. 14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в якості порушень судом першої інстанції норм процесуального права судовою колегією оцінюються критично з огляду на таке.
Згідно п. 14 вказаної постанови Пленуму ВАС України від 06.03.2008 року за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Разом з тим, на момент розгляду питання щодо дотримання строків звернення до суду стаття 100 КАС України викладена в іншій редакції, яка була процитована вище, положення постанови Пленуму ВАС України не є нормативним актом, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме приписи ст. 100 КАС України в редакції, що є чинною на даний час.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи не вбачається наявності обставин, що перешкоджали Позивачу звернутись до суду з даним позовом в межах строку, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України, та становили об'єктивно непереборні обставин, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права звернення до суду.
Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 171 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
Окружний адміністративний суд м. Києва вірно звернув увагу, що спірні положення п. 3 Порядку №367 вже були предметом судового розгляду у справі №826/12316/15, про що у виданні «Офіційний вісник України» від 31.07.2015 року №58 (а.с. 133) було опубліковано відповідне оголошення.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 171 КАС України, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що про існування оскаржуваного Порядку №367 ОСОБА_2 повинна була дізнатися влітку 2015 року.
Крім іншого, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Як зазначає Позивач, останній є матір'ю двох неповнолітніх дітей. Тобто, починаючи з червня 2015 року (моменту офіційного опублікування Порядку №367), ОСОБА_2 могла чи повинна була допускати можливість застосування до себе приписів оскаржуваного Порядку №367.
Разом з тим, позовну заяву направлено до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку 29.12.2016 року, тобто з суттєвим пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про безпідставність вимог апеляційної скарги та вважає за необхідне останню залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 99, 100, 195, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови в частині - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.