Головуючий у 1 інстанції - Панчук М.В.
Суддя-доповідач - Міронова Г.М.
.
24 травня 2017 року справа №414/460/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року про залишення частини позовних вимог без розгляду у справі № 414/460/17 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 14.03.2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив зобов'язати відповідача у строк до 10 днів взяти позивачів на пенсійний облік, здійснювати виплату пенсії за віком за матеріалами пенсійних справ, як непрацюючим пенсіонерам, з урахуванням доплат та надбавок, із проведенням перерахунку та індексації пенсії, у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058; виплатити компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із несвоєчасною виплатою пенсії за період з 01.06.2014 року по день фактичної виплати, здійснювати у подальшому перерахунок та виплату пенсії, на підставі змін у пенсійному законодавстві, довічно, на визначені позивачами банківські рахунки, починаючи з 01.06.2014 року; у відповідності із п. 1 ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України допустити до негайного виконання постанову суду у повному об'ємі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення усієї суми боргу, починаючи з 01.06.2014 року; у відповідності із частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України покласти зобов'язання по забезпеченню виконання рішення на начальника Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області районі Луганської області; у відповідності із пунктом 4 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати начальника Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області у місячний строк надати суду звіт про виконання судового рішення (а.с. 1-8).
Ухвалою Кремінського районного суду Луганської області від 30.03.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.06.2014 року по 14.09.2016 року залишено без розгляду.
Позивачами на ухвалу суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій апелянти просять скасувати ухвалу суду від 30 березня 2017 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 184-186).
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачі 29.12.2014 року вже звертались до Пенсійного фонду України із вимогою щодо виплати пенсії, а відмову оскаржували до суду, справи розглядались з 27.01.2015 року по 25.01.2017 року. Таким чином, строк звернення до суду порушено не було, посилаються на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 року у справі № К/800/50672/15.
Крім того, апелянти зазначають, що відповідно до ч. 2 ст. 46 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року замінено неналежного відповідача у справі № 414/460/17 з Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області на належного - Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області.
Відповідачем на адресу суду подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін. Справу просив розглянути без його участі.
Згідно ч. 1-2 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
З 17.12.1998 року позивачі постійно проживають у державі Ізраїль та є громадянами України, що підтверджується відміткою про консульській облік в консульському відділу посольства України у державі Ізраїль (а.с. 24-26).
В Україні проживали за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджує довідка Краснолучської міської ради від 25.04.2012 року № 68 (а.с. 27).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є отримувачами пенсії за віком, що підтверджено пенсійними посвідченнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Зазначені пенсії виплачувались Управлінням Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області, з червня 2014 року припинено виплату пенсії, у зв'язку з тим, що у м. Красний Луч органи державної влади тимчасово не виконують свої повноваження (а.с. 28-29).
29.12.2014 року позивачі звертались до Пенсійного фонду України з заявою про запит пенсійної справи та виплаті пенсії за віком (а.с. 34-35).
Листом від 20.01.2015 року № 56/В-11 та № 57/В-11 Пенсійний фонд України повідомив позивачів про те, що ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. 28.09.2012 року підписано Угоду між Україною та Державрою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка регулюватиме питання пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на проживання до Держави Ізраїль. Питання призначення і виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, розглядатимуться після набрання чинності зазначеною Угодою відповідно до її положень (а.с. 36).
01.02.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з заявою про постановку на пенсійний облік та виплату пенсії за віком з 01.06.2014 року до Управління Пенсійного фонду України у Кремінському районі Луганської області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з підстав зазначених вище, надали заяву про виплату пенсії (а.с. 39-46).
02.03.2017 року Управління Пенсійного фонду України у Кремінському районі Луганської області на зазначену заяву надало відповідь, у якій вказує, що не є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області як юридичної особи. За таких обставин, вважає, що правові підстави для прийняття управлінням рішення про поновлення виплати позивачам пенсії або відмови в поновленні виплати відсутні (а.с. 49-50).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовних вимог у період з 01.06.2014 року по 14.09.2016 року з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що cуддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Тобто, суд першої інстанції повинен на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів встановити дату (час), коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; встановити дату (час), коли особа звернулася до суду (подала позов); зясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду; якщо строк звернення порушено, з'ясувати причини пропуску цього строку та визначити, чи є ці причини поважними.
Суд першої інстанції, залишаючи позовні вимоги у період з 01.06.2014 року по 14.09.2016 року без розгляду, виходив з того, що до суду з позовом позивачі звернулись 14.04.2017 року, а про порушення свого права дізнались з червня 2014 року - з моменту припинення пенсійних виплат.
Разом з тим, матеріали справи містять докази досудового врегулювання спору позивачем:
- 29.12.2014 року (у межах передбаченого шестимісячного строку) позивачі звертались до Пенсійного фонду України з заявою про запит пенсійної справи та виплату пенсії за віком. Листом від 20.01.2015 року № 56/В-11 та № 57/В-11 Пенсійний фонд України повідомив позивачів про те, що ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. 28.09.2012 року підписано Угоду між Україною та Державрою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка регулюватиме питання пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на проживання до Держави Ізраїль. Питання призначення і виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, розглядатимуться після набрання чинності зазначеною Угодою відповідно до її положень (а.с. 34-36);
- 01.02.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з заявою про постановку на пенсійний облік та виплаті пенсії за віком з 01.06.2014 року до Управління Пенсійного фонду України у Кремінському районі Луганської області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з підстав зазначених вище, надали заяву про виплату пенсії та 02.03.2017 року Управління Пенсійного фонду України у Кремінському районі Луганської області на зазначену заяву надало відповідь, у якій вказує, що не є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області як юридичної особи. За таких обставин, вважає, що правові підстави для прийняття управлінням рішення про поновлення виплати позивачам пенсії або відмови в поновленні виплати відсутні (а.с. 39-46, 49-50).
Частиною 4 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Зазначена позиція також підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року у справі № К/800/50672/15.
Як зазначалось вище, з 17.12.1998 року позивачі постійно проживають у м. Ізраїль та є громадянами України.
Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У рішенні Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 вказано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Враховуючи, що пенсія за віком за нормами ст.. 1 Закону № 1058 - є виплатою довічною, колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно того, що ним не було пропущено строку звернення до суд у першої інстанції.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачем з підстав, передбачених ст. 49 Закону № 1058 не приймалось, а за правилами ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії за минулий час будь-яким строком не обмежується, то у відповідності до ч. 2 ст. 99 КАС України суд першої інстанції не мав правових підстав залишати без розгляду позовні вимоги за період з 01.06.2014 року по 14.09.2016 року.
З урахуванням викладеного, у зв'язку з тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, а також порушені норми процесуального права, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статями 195, 197, 199, 204, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року про залишення частини позовних вимог без розгляду у справі № 414/460/17 - скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В.Геращенко