13 березня 2017 року м. Київ № 810/362/17
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та податкову вимогу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.06.2016 № 89316-10, № 89317-10 та податкову вимогу від 20.09.2016 № 106577-10.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
В той же час, позивач вказує, що відповідно до положень підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 ПК України, податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю) відноситься до місцевих податків, який установлюється місцевими радами.
Також позивач зазначає, що відповідно до підпункту 12.3.4 пукту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Враховуючи викладене та той факт, що Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким були внесені зміни до статті 266 Податкового кодексу України (запроваджено справляння податку за об'єкти не тільки житлової нерухомості, а і нежитлової), набрав чинності 01.01.2015, позивач вважає, що податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки може застосовуватись не раніше 2016 року.
Також позивач зазначив, що в його власності знаходяться нежитлові будівлі, а саме «приміщення корівника», які відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.
Крім того, позивач зазначив, що не отримував від податкової оскаржувані рішення та вимогу, а дізнався про їх иснування 19.01.2017 під час ознайомлення з матеріалами адміністративної справи № 810/211/17.
Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представники позивача у судовому засіданні 13.03.2017 позовні вимоги підтримав та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача в судове засідання не з'явився (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0113325851120), через канцелярію суду надав письмові заперечення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав правомірності оскаржуваних рішень та вимоги, а саме у зв'язку з тим, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення податковий орган керувався нормами Податкового кодексу України.
Крім того, в запереченнях на позов, відповідач просив суд здійснювати розгляд справи за наявними у ній матеріалами та без участі представника відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи викладене, суд протокольною ухвалою від 13.03.2017 вирішив здійснювати розгляд даної справи в порядку письмового провадження в межах встановленого строку розгляду адміністративних справ.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, з Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 12-15) та з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 32), ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 1784,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 26528408), а також нежитлова будівля загальною площею 1687,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 26529400).
29.06.2016 Кагарлицьким відділенням Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, були прийняті податкові повідомлення - рішення:
- № 89316-10 форми «Ф», яким позивачу визначено податкове зобов'язання за 2015 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 21 735,21 грн.;
- № 89317-10 форми «Ф», яким позивачу визначено податкове зобов'язання за 2015 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 20 556,19 грн. (а.с. 10).
20.09.2016 Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області виставлено позивачу податкову вимогу від № 106577-10 на суму 42 291,40 грн. (а.с. 11).
Вважаючи, що вказані податкові повідомлення - рішення та податкову вимогу прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами та спірним рішенням контролюючого органу, суд зазначає про таке.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким змінено назву та зміст розділу XII Податкового кодексу України.
Назву розділу XII Податкового кодексу України змінено з «Місцеві податки та збори» на «Податок на майно».
Відповідно до редакції Податкового кодексу України, що діяла до 01.01.2015 статтею 265 зазначеного кодексу встановлювався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, згідно з положеннями даної статті, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
Стаття 265 Податкового кодексу України в редакції від 01.01.2015 визначає склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
З викладеного вбачається, що Законом України від 28 грудня 2014 № 71-VIII року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» розширено об'єкт податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктами нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначені об'єкти, які не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.
Позивач, як на одну із підстав для скасування спірних рішень контролюючого органу посилається на абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та на ту обставину, що в його власності знаходяться «приміщення корівника», які в свою чергу є будівлями для використання в сільськогосподарській діяльності.
З даного приводу суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 року № 507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000, до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) належить клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.
Статтею 5 Податкового кодексу України передбачено, що поняття, правила та положення, установлені Податковим Кодексом застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Податкового Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, відповідно до підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Враховуючи той факт, що позивачем не надано доказів того, що зазначені «приміщення корівника» використовуються ним в сільськогосподарській діяльності, а також враховуючи положення статті 14 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому нежитлові будівлі «приміщення корівника», які належать позивачу на праві власності підпадають під визначення об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до статті 266 Податкового кодексу України, проте при вирішенні питання щодо того, чи є належні позивачу нежитлові будівлі об'єктом оподаткування зазначеним податком саме у 2015 році, суд виходить із наступних положень нормативно - правових актів.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, як вбачається з пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на майно, відмінне від земельного податку і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки прийняті в 2015 році практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Як встановлено судом, Рішенням сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 20.05.2014 № 238-XXXXV-VI «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено місцевим податком, «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», об'єктом якого є житлова нерухомість (а.с. 16).
Також суд зазначає, що відповідно до змісту листів Міжрегіонального Головного управління ДФС -Центральний офіс з обслуговування великих платників від 23.12.2015 № 27547/10/28-10-06-11 «Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та від 23.12.2015 № 27682/10-28-10-06-11 «Сплата податку на нерухоме майно у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок», у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне ві земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є « 0» відсотків.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Рішення сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 20.05.2014 № 238-XXXXV-VI та той факт, що у позивача знаходяться на праві приватної власності «нежитлові будівлі», суд дійшов висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не розповсюджується на нежитлову нерухомість позивача у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Так, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об'єктом якого є нежитлові приміщення) на 2015 рік.
Аналогічну думку висловив Вищий адміністративний суд України в постанові від 30.08.2016 у справі № К/800/8077/16.
Стосовно посилань позивача на те, що спірні податкові повідомлення - рішення оформлені з порушенням чинного законодавства та на те, що відповідачем не було надіслано (надано) позивачу спірні рішення, як на підставу для визнання протиправними та скасування спірних рішень, суд зазначає, наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків", який відповідно до пункту 2 Розділу 1 даного порядку, визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі - Порядок від 28.12.2015 № 1204).
Пунктом 1 Розділу 3 Порядку від 28.12.2015 № 1204 передбачено, що структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (заступнику керівника) контролюючого органу, а складене відповідно до Митного кодексу України - керівнику або виконуючому його обов'язки.
Після підписання податкове повідомлення-рішення (крім податкового повідомлення-рішення за формою "Ф") не пізніше наступного робочого дня надсилається (вручається) платнику податків. Податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для податків на майно фізичних осіб.
Як встановлено судом, з наданих сторонами копій спірних податкових повідомлень - рішень, вони не містять призвища та ініціалів особи, яка їх підписала, що є порушенням установленої форми заповнення податкового повідомлення - рішення.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Крім того, суд зазначає, що 05.03.2009 Постановою Кабінету Міністрів № 270 затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку, які відповідно до пукту 1 цих правил, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними (далі - Правила від 05.03.2009 № 270).
Згідно з пунктом 2 Правила від 05.03.2009 № 270 реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.
Пунктом 106 Правила від 05.03.2009 № 270 передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище.
Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи.
Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку.
При дослідженні наданих позивачем та відповідачем копій «Рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу», які на думку відповідача свідчать про належним чином надіслання позивачу спірних рішень (а.с. 10-11, 28-29), судом встановлено, що вони не містять прізвища та підпису особи, якій вони вручені, що є порушенням чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони не можуть бути доказаном належного вручення позивачу спірних рішень.
Відповідно до статей 11 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з підпунктами 1, 3 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 29.06.2016 № 89316-10 та № 89317-10 є необґрунтованими та прийнятими не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про скасування зазначених податкових повідомлень - рішень, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 20.09.2016 № 106577-10 суд зазначає про таке.
З огляду на те, що судом встановлено, що податковим органом неправомірно визначено позивачу (який є власником нежитлової нерухомості) податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного ділянки за 2015 рік, а сума податкової вимоги визначена на підставі податкових повідомлень рішень від 29.06.2016 № 89316-10 та № 89317-10, суд дійшов висновку, що це є підставою для визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 20.09.2016 № 106577-10.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно зі статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Враховуючи той факт, що позивачем вимог про відшкодування судових витрат не було заявлено, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 29.06.2016 № 89316-10 та № 89317-10.
3. Визнати протиправною та скасувати видану Кагарлицьким відділенням Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову вимогу від 20.09.2016 № 106577-10.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.