Справа № 673/221/17
Провадження № 2-о/673/24/17
13 квітня 2017 р. м. Деражня
Деражнянський районний суд
Хмельницької області
в складі: головуючий - суддя Дворнін О.С.
при секретарі судових засідань Болишевій М.О.
з участю заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , з участю міністерства соціальної політики та Російської Федерації, як заінтересованих осіб, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 16 серпня 2014 року в с. Красне Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона являлась матір'ю ОСОБА_3 , який 16 вересня 2013 року Деражнянським РВК Хмельницької області був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. В період з 15 квітня 2014 року по 16 серпня 2014 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини НОМЕР_1 . 16 серпня 2014 року при виконанні бойового завдання в ході антитерористичної операції в с. Красне Луганської області, в результаті попадання двох реактивних снарядів в окоп ОСОБА_3 отримав вибухову травму, що призвела до смерті.
Про загибель сина їй стало відомо зі сповіщення, відповідно до якого ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті смертельного поранення під час виконання бойового завдання в районі проведення антитерористичної операції при проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Заявниця вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_1 загинув, виконуючи обов'язки військової служби, пов'язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід'ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки, а саме визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
Заявник та її представник в судовому засіданні вимоги заяви підтримали в повному обсязі та просять їх задоволити із зазначених підстав.
Представники Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації в судове засідання не з'явилися причин неявки суду не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на викладене та при відсутності заперечень позивача (заявника), суд постановив ухвалу про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача (заінтересованої особи), який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач (заявник) не заперечує проти такого вирішення справи.
Заслухавши пояснення заявника та її представника та дослідивши письмові документи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.
Судом об'єктивно встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Антонівка Барського району Вінницької області, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України і є матір'ю померлого ОСОБА_3 .
16 вересня 2013 року Деражнянським РВК Хмельницької області ОСОБА_3 , був призваний на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_1 м. Львів та наказом командира 80-го окремого аеромобільного полку (по особовому складу) №118-К ОСОБА_3 було призначено на посаду кулеметника аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти аеромобільно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира 80-ї окремої аеромобільної бригади від 21.11.2013 року (по особовому складу) №4-К ОСОБА_3 було призначено на посаду навідника аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти аеромобільно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
З даної заяви Верховної Ради України слідує, що в кінці лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів".
21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
"Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю", - заявила ОСОБА_14, яка є прес-секретарем верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ Кетрін Ештон (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-es ne viznae referendum na shodi ukraiini_1937380.html).
23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 01 жовтня 2014 року, у м. Лисичанськ Луганської області контррозвідкою СБУ було затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 , 1971 р.н., старшого лейтенанта запасу Збройних сил Росії із військовою спеціальністю бортового техніка вертольоту МІ-8. 27 вересня 2014 року останній незаконно перетнув державний кордон України і намагався потрапити до м. Донецьк, де повинен був приєднатися до проросійських бойовиків «ДНР» для участі у бойових діях проти українських військ, терактах проти мирного населення, доставки боєприпасів та перевезення тіл вбитих бойовиками людей. Також зазначається, що під час обшуку у затриманого було вилучено російський військовий квиток (ІНФОРМАЦІЯ_4 =132158&cat id- НОМЕР_2 ).
Відповідно до оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України станом на 13 липня 2015 року, на окупованій території в окремих районах Донецької і Луганської областей перебуває 20 тактичних груп Збройних Сил Російської Федерації, з яких 14 батальйонних і 6 ротних
(http://mediarnbo.org/2015/07/13/oleksandr-turchinov-rosivsko-teroristichni-uarupovannya- nai'riagayutsva-povernutis-do-fazi-aktivnogo-protistoyannya/).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими
територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що
військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильних до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR Ukraine), станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України. (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
Судом встановлено, що 16 вересня 2013 року Деражнянським РВК Хмельницької області ОСОБА_3 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. В період з 15 квітня 2014 року по 16 серпня 2014 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини НОМЕР_1 .
Як свідчить Інтернет-портал «LB.ua», що опублікував статтю під назвою «Бойовики обстріляли з «Граду» село Переможне в Луганській області» від 13 серпня 2014 року, в якій зазначається, що проросійські бойовики, які розташовувались в районі населеного пункту Краснодон Луганської області, що знаходиться на відстані 30 км. від с. Красне Луганської області, із застосуванням БМ-21 «Град» завдали масового вогневого удару по селу Переможне Луганської області. Як наслідок, є численні поранені з боку мирного населення
Судом також встановлено, що 16 сеппня 2014 року при виконанні бойового завдання в ході антитерористичної операції в с. Красне Луганської області, в результаті попадання двох реактивних снарядів в окоп, ОСОБА_3 отримав вибухову травму, що призвела до його смерті.
Про загибель сина заявниці стало відомо зі сповіщення, відповідно до якого ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті смертельного поранення під час виконання бойового завдання в районі проведення антитерористичної операції при проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 18 серпня 2014 року №2641, виданим Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи, та витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23 вересня 2014 року №2798, отримана під час бойових дій в зоні антитерористичної операції вибухов травма та руйнування тіла ОСОБА_3 стали причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 23 вересня 2014 року вищевказана травма та причина смерті пов'язані із виконанням обов'язків військової служби. В результаті чого виконавчим комітетом Радовецької сільської ради Деражнянського району Хмельницької областів 19.08.2014 року було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польової пошти НОМЕР_4 від 03 вересня 2014 року №218, ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім того, в даному документі зазначається, що смерть ОСОБА_3 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Посмертно ОСОБА_3 було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, пам'ятним знаком «за воїнську доблесть» від 09 липня 2014 року, «відзнакою «командира 80 ОДШБр» від 04 березня 2016 року та нагрудним знаком «за оборону Луганського аеропорту» від 06 травня 2016 року.
17 вересня 2015 року Хмельницьким обласним військовим комісаріатом заявниця ОСОБА_1 , отримала посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_5 , згідно якого вона має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Згідно дослідженої в судовому засіданні статті під назвою «В Луганськ увійшла колона військової техніки РФ» від 20 серпня 2014 року, що міститься в інтернет-порталі«гаdіо24», на Луганщині знаходиться колона російської військової техніки, у складі якої перебуває 1200 військовослужбовців Російської Федерації, а також 150 одиниць бронетехніки, у тому числі, танки та «Гради».
Також встановлено, що частина вищевказаної колони базується в Луганську за адресою: АДРЕСА_2 .
Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і ОСОБА_5 заходів від 12 лютого 2015 року»), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов'язки по
припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв», які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського «комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил.
У статті під назвою «Російська військова техніка перетнула кордон України - іноземні журналісти» від 15 серпня 2014 року, опублікованій в Інтернет-порталі «Кореспондент.net», зазначено, що спостерігається активний рух російської військової техніки, яка заїжджає на територію України, зокрема в Луганському напрямку. Так, згідно статті, журналіст газети «The Guardian» ОСОБА_6 повідомляє, що став свідком того, як колона російської військової техніки перетнула кордон України. За його словами, в колоні бронетехніки рухалися кілька десятків БМП, військові машини піхоти, військові вантажівки, які везли за собою артилерію. ОСОБА_7 розповідає, що поблизу пропускного пункту Ізварине помітив близько 50 БТРів. Кореспондент газети «Telegraph» Роланд Оліфант також зазначив, що колона бронетранспортерів і вантажних автомобілів з військовою символікою Російської Федерації перетнули кордон з Україною
> зпр 4ja.korrespond.ent.net ukrame event s/3406109-rosiiska-\Hskova-tek1niika-peretnula- kordon-ukrai n v-i nozem n і -xlru mai і sty).
Зі статті «Російська бронетехніка знову порушує український кордон» від 15 серпня 2014 року, опублікованій в Інтернет-порталі «Укрінформ», слідує, що з боку м. Гуково Російська Федерація, в напрямку Краснодона, Новосвітлівки і Хрящуватого, Луганської області, рухається колона російської важкої техніки, у складі якої близько 20 одиниць «Градів» (http //www.ukrmform.ua/rubric-iac/l 696876-
'3siyska_brone-tehnika_znovuyu_porushue ukraiinskiv kordon_ 1964298.html).
Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі с. Красне Луганської області і саме цим військам
протистояли військові української армії, що відносились до складу військової частини НОМЕР_1 , в якій ОСОБА_3 проходив військову службу.
Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов'язку військової служби 16 серпня 2014 року на території Луганської області в районі с. Красне внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, у відповідності до ст. 224 ЦПК України, постановивши провести заочний розгляд даної справи на підставі наявних в справі доказів, оскільки позивач не заперечував проти такого вирішення справи, а також керуючись ст.ст. 15, 208, 209, 212-215 та 224-226 ЦПК України, суд, -
Заяву задовольнити.
Встановити юридичний факт, загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 16.08.2014 року на території Луганської області в районі с. Красне, держави Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Складання повного рішення було відкладено на строк не більше як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області через Деражнянський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О. С. Дворнін