Справа № 607/13011/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.
Провадження № 22-ц/789/513/17 Доповідач - Міщій О.Я.
Категорія - 27
23 травня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Міщія О.Я.
суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,
при секретарі - Танцюра О.В.
з участю представника апелянта Іванюк Т.М., представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", від імені якого діє Іванюк Тетяна Миколаївна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2016 р. за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором,-
В липні 2015 р. ПАТ "Дельта Банк" звернулося в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2, своїх зобов'язань за кредитним договором №К-2005231 від 10.05.2011р., станом на 25.03.2015 р. виникла заборгованість, яка становить 3139969,43 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості банк просив звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру по АДРЕСА_1, земельну ділянку по АДРЕСА_2, нежитлове приміщення - приміщення магазину АДРЕСА_3 та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказані предмети іпотеки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21.12.2016 р. в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок оплати кредитної заборгованості шляхом визнання права власності та визнання права власності відмовлено.
В апеляційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", від імені якого діє Іванюк Тетяна Миколаївна, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Позивач вказав, що судом не враховано роз'яснень, викладних в п. 39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р., відповідно до яких не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності за рішенням суду.
Крім того, позивач зазначив, що судом не взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України у справі № 6-1219цс16 від 14.09.2016 р. а також не з'ясовано питання щодо згоди іпотекодавця на передачу у власність предмета іпотеки.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що вимога про захист порушеного права шляхом визнання права власності на майно, передане в іпотеку, не відповідає закону та умовам договору іпотеки.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що 10 травня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №К-2005231, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, грошові кошти в сумі 950000 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 22% річних з кінцевим терміном повернення до 09 травня 2016 року.
16 травня 2012 року між сторонами був укладений Додатковий договір №1 до Кредитного договору №К-2005231 від 10.05.2011р., яким сторони визначили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1280000 грн. згідно графіку зменшення максимального ліміту заборгованості, який викладений в Додатку №1 до цього Договору та є невід'ємною частиною цього Договору, зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 23% річних, в порядку, визначеному цим Договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 09 травня 2016 року.
18 червня 2013 року між сторонами був укладений Додатковий договір №3 до кредитного договору №К-2005231 від 10.05.2011р., яким сторони погодили, зокрема, графік погашення кредиту.
Погашення кредитної заборгованості повинно здійснюватись позичальником у відповідності до умов Кредитного договору, укладених до нього Додаткових договорів №1 і №3, а також Додатків до них.
Також, 10 травня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №1964.
Згідно умов даного Договору іпотеки, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору від 10.05.2011р. №К-2005231, а також усіх додаткових договорів та додатків, змін і доповнень до нього, передає, а Банк приймає в іпотеку майно, квартиру з надбудовою другого поверху та гаражем, загальною площею 165,2 кв.м., житловою площею 50 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 і належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22.10.2010р., право власності на яку зареєстроване ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 19.11.2010р. за номером №2181, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 32124827; земельну ділянку, на якій розташована квартира загальною площею 0,0291 га, в АДРЕСА_2, кадастровий номер 6110100000:07:007:0064 .
16 травня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений Додаток №1 про внесення зміни до Договору іпотеки від 10.05.2011р. за реєстром №1694, яким сторони внесли зміни, зокрема в пункті 1.2 і вказали про обов'язок іпотекодавця повернути кредит в розмірі 1280000 грн. в строк до 09 травня 2016 року, або в інших випадках, встановлених кредитним договором та додаткових договорах до кредитного договору, а також інші платежі.
Крім того, 10 травня 2011 року між іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк» та іпотекодавцем фізичною особою ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №2001.
Згідно умов даного Договору іпотеки, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобовязань, що виплавають із Кредитного договору від 10.05.2011р. №К-2005231, а також усіх додаткових договорів та додатків, змін і доповнень до нього, передає, а Банк приймає в іпотеку майно, а саме нежитлове - приміщення приміщення магазину АДРЕСА_4, і належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2011р., зареєстрованого в реєстрі за №1988.
16 травня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений Додаток №1 про внесення зміни до Договору іпотеки від 10.05.2011р. за реєстром №2001, яким сторони внесли зміни, зокрема в пункті 1.2 і вказали про обов'язок іпотекодавця повернути кредит в розмірі 1280000 грн. в строк до 09 травня 2016 року, або в інших випадках, встановлених кредитним договором та додаткових договорах до кредитного договору, а також інші платежі.
Згідно висновків про оцінку, які виготовлені ТОВ «Експерта компанія «Професіонал», вартість іпотечного майна - квартири з надбудовою другого поверху та гаражем загальною площею 165,2 кв.м., земельної ділянки площею 0,0291 га, які розташовані в АДРЕСА_2, становить 1129448 грн. без ПДВ. Вартість нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_3 загальною площею 156,90 кв.м. становить 1570965 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
З матеріалів справи видно, що 19 травня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» направило ОСОБА_2 лист-вимогу №31.4-08/4378/15, в якому повідомлено позичальника про наявність простроченої заборгованості в сумі 2708119,67 грн. за кредитним договором №К-2005231 від 10 травня 2011 року, необхідність її сплати. У разі незадоволення листа-вимоги Банк буде змушений звернутися до суду з вимогою про звернення стягнення на майно на загальну суму, яка станом на 25.03.2015р. становить 3139969,43 грн. Повідомлено, що в силу норм Закону України «Про іпотеку» та умов Іпотечного договору передбачено передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення мають місце в ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Судом установлено, що внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, виникла заборгованість, розмір якої, на 25.03.2015 р. становить 3139969,43 грн.
Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у позивача виникло право на захист свого порушеного права у спосіб, визначений як нормами ЦК України, так і у спосіб, передбачений Законом України "Про іпотеку".
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно п. 7.2 іпотечних договір від 10.05.2011 р. за реєстровими номерами 1964 та 2001 видно, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі:виконавчого напису нотаріуса; рішення суду; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до п. 7.3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2 цього договору.
Крім того, п.п. 7.4, 7.4.1 іпотечного договору передбачено, що сторони договору домовилися про те, що іпотекодавець має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов. У випадку набуття іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Статтею 392 ЦК України визначено, що визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналіз ст. ст. 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року, № 6-1685цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1243цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-504цс16 від 12 жовтня 2016 року, № 6-1625цс16 від 26 жовтня 2016 року, № 6-2457цс16 від 02 листопада 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що позивач в позасудовому порядку не вчиняв дій, спрямованих на реалізацію свого права щодо набуття у передбаченому договором іпотеки порядку права власності на об'єкт іпотечного майна, хоч отримав на це згоду іпотекодавця, що й передбачено в п. 7.4.1 договорів іпотеки.
В матеріалах справи відсутні докази, щодо неможливості зареєструвати за позивачем права власності на майно, що перебуває в іпотеці банку, з врахуванням положень та процедури, передбаченої п. 7.4.1 договорів іпотеки.
Таким чином, позивачем не подано доказів порушення його права відповідачем, що надавало б суду можливість захистити порушені права в обраний ПАТ «Дельта Банк» спосіб.
Доводи апеляційної скарги щодо постанови Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 також є безпідставними.
Зазначення Верховним Судом України в мотивувальній частині вказаної постанови висновку про те, що установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд вірно вирішив спір по суті та ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, не впливає на правильність рішень судів у цій справі, адже зазначена постанова містить висновок про те, що суди при цьому неправильно застосували ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності за рішенням суду, згідно роз'яснень, наданих в п. 39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р.
У п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Отже, із змісту вказаних роз'яснень вбачається, що у випадку відсутності згоди іпотекодавця та наявності відповідного спору іпотекодержатель може задовольнити свою вимогу про визнання права власності на передане в іпотеку майно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення та скасування рішення суду немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308,313, 314 ЦПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", від імені якого діє Іванюк Тетяна Миколаївна - відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2016 р. залишити без змін
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Я. Міщій