ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.05.2017 Справа № 910/7542/17
За заявою ОСОБА_1
про вжиття запобіжних заходів
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від заявника: ОСОБА_2 по довіреності від 24.04.2017 № 645
Обставини справи:
11.05.2017 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва із заявою про вжиття запобіжних заходів в якій просить суд накласти арешт на майно та рахунки в банківських установах, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні системи» у розмірі 1 200 220 грн. та заборонити відповідачеві вчиняти дії, пов'язані з відчуженням рухомого та нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 заявника зобов'язано усунути допущені в заяві недоліки до 17.05.2017.
17.05.2017 ОСОБА_1 надала суду заяву про усунення допущених недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 розгляд заяви призначено на 22.05.2017.
У судовому засіданні 22.05.2017 представник підтримав заяву про вжиття запобіжних заходів та просив задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 43-4 Господарського процесуального кодексу України, заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.
Згідно з п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/251 від 20.04.2007, повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо.
Дослідивши надані заявником матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника, суд вважає, що заява про вжиття запобіжних заходів задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
30.06.2016 року відбулися загальні збори Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні системи» на яких розглянуто питання про вихід ОСОБА_1 з Товариства.
27.02.2017 на загальних зборах Товариства затверджено баланс на 2016 рік.
20.03.2017 на загальних зборах Товариства затверджено фінансовий звіт (Баланс) Товариства станом на 31.08.2016. Вирішено питання про графік виплат інвестиційного прибутку ОСОБА_1 у розмірі 1 200 220 грн.
27.03.2017 на загальних зборах Товариства вирішено здійснити виплату на користь ОСОБА_1 в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто до 01.09.2017.
Розрахунок виплати учаснику, який виходить з Товариства, належної частини прибутку данного Товариства, повинен проводитися виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна Товариства.
Обґрунтовуючи подану заяву ОСОБА_1 зазначає, що для встановлення ринкової вартості майна Товариства необхідно провести економічну експертизу.
Також, заявник зазначає, що станом на сьогоднішній день йому стало відомо про те, що керівництво Товариства має намір вчинити дії щодо відчуження майна Товариства, що в подальшому унеможливить встановлення дійсної (ринкової) вартості майна Товариства та здійснення виплати на користь ОСОБА_1
З огляду на зазначене, заявник просить суд накласти арешт на майно та рахунки в банківських установах, що належать Товариству у розмірі 1 200 220 грн.
Відповідно до ст. 431 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 432 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову.
Згідно із ст. 43-2 Господарського процесуального кодексу України, запобіжні заходи включають: витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
Таким чином, запобіжні заходи забезпечують вимогу, яка ще не оформлена у вигляді позову, та надають додаткову гарантію збереження доказів чи запобігання порушення права.
Вирішуючи питання про необхідність вжиття запобіжних заходів, господарський суд повинен встановити підстави вжиття запобіжних заходів, а саме: обставини, які викликають у заявника побоювання, що подача потрібних для нього доказів стане згодом неможливою чи утрудненою; обставини, які підтверджують порушення прав заявника, або його уявлення про загрозу порушення цих прав та реальність такої загрози. При цьому заінтересована особа повинна довести необхідність терміновості вжиття запобіжних заходів, тобто необхідність вирішення цього питання до пред'явлення позову.
Заявник має подати докази, достатні для впевненості в тому, що його право порушується або невідворотно буде порушено.
Вказуючи на обставини, якими обґрунтовується необхідність вжиття запобіжних заходів, заявник повинен зазначити підстави вжиття запобіжних заходів, тобто обставини, які підтверджують порушення прав заявника або його уявлення про загрозу порушення цих прав і реальність такої загрози.
Як передбачено ч. 3 ст. 43-3 Господарського процесуального кодексу України після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову, тобто застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду та задоволення законних вимог позивача.
Отже, при вжитті запобіжних заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 9 Інформаційного листа "Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів" № 01-8/251 від 20.04.2007 р., вирішуючи питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК України; імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1 ГПК України; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Суд звертає увагу ОСОБА_1, що заявник повинен обґрунтувати підстави для вжиття запобіжних заходів поданням відповідних доказів з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Саме лише посилання заявника на те, що невжиття запобіжних заходів може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких запобіжних заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття запобіжних заходів (необхідність вирішення цього питання до пред'явлення позову) не може бути підставою для винесення ухвали про накладення запобіжних заходів.
Дослідивши заяву ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що підстави викладені заявником в заяві про вжиття запобіжних заходів не є підставами в розумінні ст. 43-1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не доводять наявність фактичних обставин, які б обґрунтовували необхідність вжиття запобіжних заходів.
При цьому, посилання заявника на можливе відчуження майна Товариством, не є підставою для вжиття запобіжних заходів.
З огляду на все викладене вище в сукупності, суд встановив, що заявником не надано доказів порушення його прав чи існування загрози їх порушення, а також не підтверджено належними та допустимими доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування запобіжного заходу у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а заява є такою, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43-1, 43-2, 43-3, 43-4 та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття запобіжних заходів.
Суддя Т.Ю. Трофименко