ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.05.2017Справа №910/24209/16
За позовомАкціонерного товариства «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара»
доДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
простягнення 1 422 840,20 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Корчев Ю.Д.
від відповідача:Пальченко О.А.
Акціонерне товариство «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара», Російська Федерація (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 1 408 032,59 грн., з яких: 667 947,58 грн. - основна сума боргу, 667 044,02 грн. - інфляційні нарахування, 73 042,22 грн. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з дослідження та розробки в області хімічних технологій №200/220-1-2012/63-30-1-12-2036 від 25.01.2012 в частині здійснення оплати наданих послуг на суму 667 947,58 грн. у встановлені договором строки, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.01.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.02.2017.
01.02.2017 позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 422 840,20 грн., з яких: 667 947,58 грн. - основна сума боргу, 667 824,27 грн. - інфляційні нарахування, 77 068,35 грн. - 3% річних.
Вказана заява є такою, що відповідає приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому була прийнята судом для подальшого розгляду.
13.02.2017 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі №1 від 10.05.2012 та №2 від 07.12.2012. При цьому, як вказав відповідач, акт приймання-передачі №3 від 20.12.2013 не оплачено, оскільки позивачем спочатку не було повідомлено платіжних реквізитів, а згодом обслуговуючий банк позивача потрапив під дію санкцій на підставі п. 19 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015, введеного в дію Указом Президента України №549/2015 від 16.09.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2017 строк вирішення спору продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 14.03.2017.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/840 від 13.03.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Карабань Я.А.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2017 справу №910/24209/16 передано для розгляду судді Босому В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено її розгляд на 03.04.2017.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.04.2017 судом оголошено перерву до 19.04.2017, а 19.04.2017 - до 17.05.2017.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2017 строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову надав заперечення.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях складались протоколи, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -
25.01.2012 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник) та Акціонерним товариством «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара» (виконавець) укладено договір про надання послуг з дослідження та розробки в області хімічних технологій №200/220-1-2012/63-30-1-12-2036 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з проведення науково-дослідної роботи з вибору технології твердіння сольового плаву, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи.
Технічне завдання на проведення науково-дослідної роботи з вибору технології твердіння сольового плаву сторонами викладено у Додатку 1 до Договору.
Згідно з п. 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 25.04.2012) ціна договору відповідно до протоколу узгодження договірної ціни (Додаток 2 до Договору) складає 667 947,58 грн. Розрахунок вартості робіт наведений у Додатку 4 до Договору.
Відповідно до п. п. 2.3.1 п. 2.3 Договору оплата виконаних робіт здійснюється поетапно відповідно до календарного плану (Додаток 3 до Договору).
Пунктом 4.7 Договору передбачено, що підставою для взаємних розрахунків є підписані сторонами акти здачі-приймання наданих послуг.
На виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 667 947,58 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі, а саме:
актом №1 від 10.05.2012 по 1 етапу робіт «Збір, систематизація та аналіз вихідних даних. Розробка і затвердження розгорнутого технічного завдання на виконання роботи» на суму 61 247,58 грн.;
актом №2 від 07.12.2012 по 2 етапу робіт «Аналіз існуючих технологій. Визначення оптимальної технології. Розробка технології переробки сольового плаву. Проведення експериментів з кондиціонування сольового плаву. Дослідження властивостей продуктів кондиціонування» на суму 402 200 грн.;
актом №3 від 20.12.2013 по 3 етапу робіт «Розробка технічних вимог на створення дослідного зразка установки. Підготовка завершального звіту» на суму 204 500 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з оплати послуг у розмірі 667 947,58 грн.
За приписами ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. ст. 123, 124 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
З огляду на викладені вище положення законодавства, даний позов іноземного суб'єкта господарювання, поданий за місцезнаходженням відповідача в порядку ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, є підсудним господарському суду міста Києва.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Пунктом 9.4 Договору позивач та відповідач погодили, що у випадках, не передбачених цим Договором, сторони керуються чинним законодавством України.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про надання послуг з дослідження та розробки в області хімічних технологій №200/220-1-2012/63-30-1-12-2036 від 25.01.2012 (зі змінами та доповненнями) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 667 947,58 грн., а саме: актом №1 від 10.05.2012 на суму 61 247,58 грн.; актом №2 від 07.12.2012 на суму 402 200 грн.; актом №3 від 20.12.2013 на суму 204 500 грн. Вказані акти підписано без зауважень та заперечень представниками позивача і відповідача та скріплено печатками обох товариств.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
У підпункті 2.3.1 пункту 2.3 Договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт здійснюється поетапно відповідно до календарного плану через 30 календарних днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач повинен був повністю оплатити кожний акт приймання-передачі через 30 календарних днів після його підписання. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з цим, відповідач будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 667 947,58 грн., всупереч вимогам ст. ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, до матеріалів справи не надав. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.
Одночасно з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за актами №1 від 10.05.2012 та №2 від 07.12.2012.
Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом пункту 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Отже, відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору відповідач зобов'язаний був оплатити 61 247,58 грн. за актом №1 від 10.05.2012 в строк до 10.06.2012. При цьому, обґрунтованими є твердження позивача про переривання позовної давності за вказаним актом внаслідок підписання акту взаєморозрахунків від 23.08.2012, а відтак строк позовної давності за актом №1 від 10.05.2012 закінчився 23.08.2015.
Оплату за актом №2 від 07.12.2012 на суму 402 200 грн. відповідач зобов'язаний був здійснити в строк до 07.01.2013, у зв'язку з чим позовна давність за вказаним актом закінчилась 07.01.2016.
Разом з тим, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом лише 28.12.2016.
Доводи позивача про переривання строку позовної давності внаслідок того, що сторонами підписано додаткову угоду №2 від 11.12.2013, судом розцінюються як необґрунтовані, оскільки зі змісту вказаної угоди, якою змінено валюту розрахунків, не вбачається визнання відповідачем заборгованості. Також безпідставними є посилання позивача на лист відповідача від 09.09.2016, оскільки у вказаному листі позивач борг не визнавав, а лише просив повідомити йому платіжні реквізити. Крім того, направлення листа після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Частинами 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що судом було встановлено факт порушення відповідачем умов Договору в частині оплати наданих позивачем послуг, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 267 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, оскільки позивачем було пропущено строк позовної за вимогами про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі №1 від 10.05.2012 та №2 від 07.12.2012, приймаючи до уваги недоведення позивачем поважних причин її пропуску, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаними актами в розмірі 402 508,58 грн.
В свою чергу, обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за актом приймання-передачі №3 від 20.12.2013 на суму 204 500 грн. відповідачем не спростовано.
Безпідставними є посилання відповідача на пункт 19 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015, введеного в дію Указом Президента України №549/2015 від 16.09.2015, яким Акціонерне товариство «Газпром Банк», що є одним з обслуговуючих банків позивача, віднесено до переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції). При цьому, господарський суд виходить з того, що вказані санкції було введено в дію лише у 2015 році (строк виконання зобов'язання настав у січні 2014 року), та сам позивач під введені обмеження не підпадає. Доводи про неможливість перерахувати грошові кошти на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Газпром Банк», жодними доказами не підтверджуються, а також не підтверджують неможливості здійснити оплату на рахунок позивача, відкритий у іншому банку.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань за актом приймання-передачі №3 від 20.12.2013, вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 204 500 грн. підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних в сумі 77 068,35 грн. та інфляційних втрат у сумі 677 824,27 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за актом №3 від 20.12.2013, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати вказаного акту, ґрунтуються на нормах закону.
Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних за період з 21.01.2014 по 14.02.2017 та інфляційних втрат за період з 21.01.2014 по 01.01.2017 за прострочення оплати акту №3 від 20.12.2013, судом встановлено, що такий розрахунок здійснено позивачем вірно, а вимоги про стягнення 3% річних в сумі 18 825,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 205 878,98 грн. підлягають задоволенню.
Одночасно з цим, відповідно до п. 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Відтак, з огляду на висновки суду про відмову в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у зв'язку зі спливом позовної давності, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати актів №1 від 10.05.2012 та №2 від 07.12.2012, задоволенню також не підлягають.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Акціонерного товариства «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара» та стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» основної суми боргу в розмірі 204 500 грн., 3% річних в сумі 18 825,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 205 878,98 грн.
Інша частина вимог (заборгованість в розмірі 463 447,58 грн., 3% річних в сумі 58 243,14 грн., інфляційні втрати в сумі 471 945,29 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.
Здійснюючи розподіл судових витрат, господарський суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем у заяві про збільшення позовних вимог від 01.02.2017 заявлено вимоги про відшкодування відповідачем понесених ним витрат, а саме: судового збору в сумі 21 342,60 грн., вартості юридичних послуг в сумі 2 326,27 євро, що еквівалентно 67 740,98 грн., а також послуг перекладача та нотаріального засвідчення в сумі 7 209,60 грн.
Згідно з п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2013 від 11.07.2013 у справі №1-4/2013.
З наданих позивачем документів вбачається, що юридичні послуги Акціонерному товариству «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара» були надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична фірма «Інтегритес» за договором №143/16-LS-2/16/26/6549-Д від 19.12.2016.
Однак, матеріалами справи не підтверджується, що позивачем були отримані послуги саме адвоката у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв'язку з чим понесені витрати на юридичні послуги в сумі 2 326,27 євро, що еквівалентно 67 740,98 грн., відшкодуванню в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не підлягають.
Крім того, витрати, пов'язані з перекладом документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (до якої приєдналася Україна), під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах згідно з частиною п'ятою статті 49 ГПК (п. 6.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Тобто, відшкодуванню в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають витрати, пов'язані з перекладом документів, якщо такий переклад було зроблено на вимогу суду та з метою вручення таких документів за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Проте переклад документів, які були надані суду в межах даної справи, та його посвідчення було здійснено позивачем з власної ініціативи, не на вимогу суду, а тому витрати в сумі 7 209,60 грн. також не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара» задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Акціонерного товариства «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А.А. Бочвара» (123098, Російська Федерація, м. Москва, вул. Рогова, буд. 5А; реєстраційний номер 5087746697198) заборгованість в розмірі 204 500 (двісті чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 18 825 (вісімнадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в сумі 205 878 (двісті п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 98 коп. та судовий збір у розмірі 6 438 (шість тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 06 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.05.2017 р.
Суддя В.П. Босий