Справа № 636/1165/16-ц
Провадження № 2/636/70/17
17 травня 2017 рокуЧугуївський міський суд Харківської області
в складі:головуючого - судді Гуменного З.І.,
за участю секретаря судового засідання Шикової К.Р., представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя, -
ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та провести розподіл будинку, визнавши за нею право власності на ? частини житлового будинку, і визнати об'єктом спільної сумісної власності придбане під час шлюбу майно та провести розподіл цього майна, визнавши за нею право власності на насосну станцію зі шлангами до неї, персональний комп'ютер, розтер та антену для інтернету, стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що вона перебувала у шлюбі з 15.11.2002р. з ОСОБА_3, який 26.03.2015р. розірвано Чугуївським міським судом Харківської області, від якого мають двох неповнолітніх дітей 2006 та 2011 року народження. за час шлюбу 12.04.2005р. ними придбаний житловий будинок і право власності на будинок через відсутність суперечок зареєстровано на відповідачем. Крім того, під час шлюбу ними придбане майно, яке відповідач забрав і знаходиться у нього. Вона неодноразово зверталась до відповідача з приводу поділу будинку та майна мирним шляхом, але відповідач категорично відмовився, і тому вона вимушена звернутися до суду.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги щодо визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності та його поділу підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на те, що будинок придбаний за час шлюбу, тому є об'єктом спільної сумісної власності, а від позовних вимог щодо поділу майна придбаного за час шлюбу за переліком зазначеним у позові відмовилась, і тому необхідно виділити їй ? частини житлового будинку.
Відповідач у судовому засіданні проти визнання за позивачем права власності на ? частини житлового будинку категорично заперечував, пояснивши суду, що будинок необхідно поділити на двох по ? частині кожному, а відмову позивача від поділу зазначеного майна визнав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти визнання за позивачем права власності на ? частини житлового будинку заперечував, посилаючись на норми чинного законодавства про поділ нажитого під час шлюбу майна порівну.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного:
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності зі ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 11 зазначеного кодексу наголошує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 15 листопада 2002 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний 26 березня 2015р. Чугуївським міським судом Харківської області, про що свідчить рішення суду у справі № 636/325/15-ц (провадження № 2-636/494/15), яке набрало законної сили 06.04.2015р. (а.с. 13).
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.04.2005 року, ОСОБА_3 придбав житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 9). Договір купівлі-продажу житлового будинку зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 12.04.2005р. за реєстровим № 542450 (а.с. 10). Згідно реєстраційного посвідчення КП «Чугуївське МБТІ» від 15.04.2005р., житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований за ОСОБА_3 на праві приватної власності (а.с. 11).
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України та СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на квартиру, допускається лише за його згодою.
В той же час, згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти того, що будинок придбаний за час перебування з позивачем у шлюбу за спільні кошти.
Як зазначено у правовій позиції у справі № 6-79 цс 13, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя
Відповідно до правової позиції (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 червня 2015р. № 6-38цс15), належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Як вказується у правовій позиції у справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Придбавши спірний будинок під час перебування в шлюбі, позивач та її чоловік - відповідач набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.
Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007р. № 11, визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Таким чином, придбаний під час перебування сторін у шлюбі будинок є об'єктом спільної сумісної власності сторін і будь-яких доказів щодо належності будинку лише відповідачу, на якого право приватної власності на будинок, суду не надано.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як зазначено в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
З пояснень наданих позивачем у судовому засіданні встановлено, що фактично вона просить визначити її частку у спільному майні подружжя і не ставить питання про реальний поділ нерухомого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Таким чином, при вирішенні питання про поділ майна подружжя суд зобов'язаний виходити із засад ст. 70 СК України, у відповідності до якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Однак в судовому засіданні встановлено, що сторони не можуть досягти згоди щодо добровільного поділу нерухомого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
На утриманні у позивача знаходяться двоє неповнолітніх дітей, які, як зазначає позивач, потребують якісного харчування, купівлю одягу, коштів на їх утримання постійно не хватає, і тому вона користується своїм правом на визнання за нею права власності на ? частини житлового будинку.
Однак доказів щодо не надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дітей, що позбавляє позивачку можливості забезпечити достатній фізичний та духовний розвиток дітей, на що посилається позивач, або інших доказів щодо можливості збільшення частки майна суду не надано.
Таким чином, враховуючи, що набутий сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя позивачем не надано, тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем і відповідачем право власності - за кожним на 1/2 частину вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на цей об'єкт на режим спільної часткової власності.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Кок-Янгак, право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1508 (одна тисяча п'ятсот вісім) грн. 25 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -