Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Авалян Н.М.
Справа № 415/4842/16-ц
Провадження № 22ц/782/307/17
13 травня 2017 року місто Сєвєродонецьк
Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Авалян Н.М.
суддів - Орлова І.В., Стахової Н.В.
за участю секретаря - Подрябінкіна Я.Г.
представника апелянта - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 19 вересня 2016 року в справі за поданням державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області ОСОБА_4 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України
встановив
15 вересня 2016 року до суду звернувся державний виконавець з поданням про тимчасове обмеження права виїзду за межі України боржника ОСОБА_3, який ухиляється від виконання грошового зобов'язання за період з 20 вересня 2013 року по 10 квітня 2016 року в розмірі з урахуванням витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису, 191 711,86 грн. на користь стягувача ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, посвідченого 12 травня 2016 року в реєстрі за №3872.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 вересня 2016 року подання державного виконавця задоволено. Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_3 в праві його виїзду за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим написом нотаріуса. Виконання ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.
Боржником ОСОБА_3 подана апеляційна скарга на вказану ухвалу суду, в якій він просить її скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця, посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для такого обмеження, порушення судом вітчизняних норм матеріального та процесуального права, а також норм міжнародного права.
В судовому засіданні представник боржника підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились. Їх неявка відповідно до ч.1 ст.305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що вони завчасно, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Апеляційний суд, перевіривши відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник був обізнаний про відкриття відносно нього виконавчого провадження, але правом добровільного виконання зобов'язання за виконавчим документом протягом встановленого державним виконавцем строку не скористався та створює дійсні перешкоди для проведення примусових виконавчих дій.
Апеляційний суд вважає ці висновки суду помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають норма матеріального та процесуального права.
Перш за все судом першої інстанції не враховано, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим суду належало з'ясувати, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Адже невиконання зобов'язання може бути зумовлене об'єктивними причинами, до яких відноситься відсутності майна, так і суб'єктивними причинами, коли боржник свідомо ухиляється від виконання ? має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Проте лише самостійне невиконання боржником зобов'язань протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання зобов'язань.
В поданні державного виконавця не зазначено, які саме перешкоди здійснює боржник для проведення примусових виконавчих дій. Суд ці обставини також не встановив та в своїй ухвалі не обґрунтував, в чому він вбачає свідоме ухилення боржника від виконання грошового зобов'язання.
Крім того, в своїй ухвалі суд не послався на докази, які свідчать про надіслання або вручення боржнику копії постанови про відкриття відносно нього виконавчого провадження. Державним виконавцем надані суду тільки копії постанови та супровідного листа до нього, що не є доказом направлення або вручення цих документів боржнику.
Поза увагою суду залишився зміст подання державного виконавця, в якому відсутня конкретна інформація, необхідна для розгляду справи. Зокрема, відсутні відомості про номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дату відкриття виконавчого провадження; дати вчинення дій державним виконавцем, їх зміст та наслідки; повні відомості про боржника (громадянства, місце проживання, роботи, реєстраційний номер облікової картки платника) тощо.
У зв'язку з цим суд мав би перевірити матеріали виконавчого провадження, після чого надати правову оцінку щодо наявності підстав для задоволення подання державного виконавця. Натомість, суд встановив обставини без перевірки матеріалів виконавчого провадження, що призвело до того, що суд на власний розсуд визначив громадянство боржника, вказавши в своїй ухвалі, що ОСОБА_3 є громадянином України, що не відповідає дійсності, оскільки боржник є громадянином ОСОБА_6.
У зв'язку з цим, розглядаючи справу, суд першої інстанції мав би застосувати норми матеріального права, які регламентують порядок в'їзду та виїзду на територію України іноземців, зокрема ОСОБА_3 України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Натомість суд керувався Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України", який не підлягає застосуванню до іноземців.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції порушив порядок вирішення питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи у праві виїзду за межі України, у зв'язку з цим відповідно до п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з передачею цього питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, керуючись п.2 ч.1 ст.312, ст.ст. 313-315, 317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 19 вересня 2016 року скасувати.
Передати питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Авалян Н.М
Судді Орлов І.В.
ОСОБА_7