16.05.2017 Справа № 904/3156/17
За позовом ОСОБА_1 міської ради Дніпропетровської області, м. Кам'янське, Дніпропетровська область
до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест", смт. Слобожанське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості в сумі 129 208, 82 грн.
Суддя Мельниченко І.Ф.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2, дов. б/н від 22.06.16 р., представник.
ОСОБА_1 міська рада звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення суми збитків, завданих фактичним використанням земельної ділянки у розмірі 129 208,82 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що останній є власником лише частини нерухомого майна (27/100) і як співвласник не може самостійно, без згоди інших співвласників оформити право користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості, який належить на праві спільної власності чотирьом співвласникам, бо відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю, однак співвласники торгівельного центру з автозаправною станцією за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пр. Металургів,2а, не досягли домовленості щодо порядку володіння та користування як нерухомим майном, так і земельною ділянкою під нерухомим майном.
Крім того, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, звертає увагу на те, що коли мова йде про відшкодування збитків, заподіяних співвласниками майна (у випадку коли дійсно є збитки), слід керуватися статтею 1190 Цивільного кодексу України, згідно з якою особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, при цьому, позивачем подано позов про стягнення збитків лише до одного із співвласників у повному обсязі.
До того ж, поданий до суду Акт про визначення збитків заподіяних міській раді від 25.11.2016 р. в якості доказу завданих позивачеві збитків, виконаний лише формально без аналізу наявних документів і механізму спричинення збитків, а вимоги позивача грунтуються лише на припущеннях та загальних розрахунках очікуваних платежів.
Відповідач також зазначає про те, що за весь період володіння часткою нерухомого майна, останній своєчасно та у повному обсязі сплачував земельний податок за земельну ділянку під нерухомим майном, а отже вчинення відповідачем передбачених законодавством дій щодо узаконення користування земельною ділянкою та сплата ним земельного податку свідчать про відсутність з боку останнього протиправної бездіяльності, яка є обов'язковим елементом складу цивільного правопорушення при застосуванні такої міри відповідальності як стягнення збитків, а також зазначає, що збитки, які нараховані за період з 01.01.2014р. по 01.03.2014р. перевищують 3-х річний строк позовної давності та заявляє клопотання про її застосування.
У доповненні до відзиву, наданого відповідачем 15.05.17р., останній посилається на те, що акти (акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 11.05.2016р. та акт збитків про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області від 25.11.2016р.), на яких позивач грунтує свої позовні вимоги, не можуть бути належними доказами у справі, бо складені з порушенням норм діючого законодавства та не відображають реальних фактичних обставин.
16.05.17р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із занятістю представника останнього у іншому суді, яке господарським судом відхилено зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 № 18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).
При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Як вбачається із матеріалів справи, неявка представника позивача не перешкоджає розгляду даної справи по суті та згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.
Крім того, слід зазначити про те, що статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
До того ж, слід зазначити про те, що строк, встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України в межах якого суд може розглянути дану справу закінчується 21.05.2017 року.
У судовому засіданні оголошувалась перерва від 20.04.17р. до 16.05.17р.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, господарський суд, -
27.09.2002 року Дніпродзержинською міською радою (правонаступником якої є ОСОБА_1 міська рада) було прийнято рішення № 64-03/XXIVУІ "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення", яким приватному підприємству "НД-Буд" надано право користування земельною ділянкою за адресою: пр.Металургів, 2А, загальною площею 0,2035 га під розміщення авто-сервісу.
Відповідно до пункту 8.1 зазначеного рішення міська рада зобов'язала землекористувача укласти протягом тридцяти днів з моменту прийняття цього рішення з міською радою у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки.
10.12.2002 року між Дніпродзержинською міською радою (правонаступником якої є ОСОБА_1 міська рада) Орендодавець та приватним підприємством «НД-Буд» - Орендар укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1. якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,2035 га, що знаходиться за адресою: пр.Металургів,2А, згідно з планом земельної ділянки (кадастровий номер: 12104366:01:01160046), що додається.
Пунктом 1.5. вказаного вище договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для розміщення автосервісу - 0,0080 га.; розміщення кафе-бару - 0,0039 га; розміщення складу ГЗМ - 0,0267 га.; розміщення зелених насаджень - 0,0036 га.; розміщення автозаправної станції - 0,0557 га. (із них 0,0028 га. - частка земельної ділянки багатоповерхового будинку); під проходами, проїздами, площадками - 0,1056 га.
Договір укладено на термін до 27.09.2012 року (п.1.2 договору).
Як вбачається із протоколу № 08/117/13/А-03н-3 проведення прилюдних торгів, затвердженого директором ПП "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" 04.07.2013 року, відповідач став власником 27/100 частини торгівельного центру з автозаправною станцією, за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Металургів,2а, у зв'язку з чим останньому, 16.12.2013 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 видано свідоцтво про право приватної власності та здійснено державну реєстрацію права власності відповідача в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.12.2013р. індексний номер 14686063 (арк.спр. № 84).
Відповідно по положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Таке право необхідно оформити у порядку, який визначений земельним законодавством, тобто через оформлення технічної документації та прийняття міською радою рішення стосовно надання земельної ділянки власнику будівлі, споруди у користування (оренду) або у власність, з подальшим укладенням договору оренди земельної ділянки або отриманням свідоцтва про право власності.
Згідно з приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідач зазначає, що останній, 23.01.2014 року, звернувся до позивача із клопотанням про оформлення права користування земельною ділянкою за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пр. Металургів,2а.
31.03.2014 року Дніпродзержинська міська рада прийняла рішення № 1031-48/VI, яким відповідачу було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (арк.спр. № 81).
На підставі вказаного вище дозволу, відповідачем було розроблено та подано на погодження технічну документацію разом з актом встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 27.06.2014р.
Листом № 01-08/3603 від 19.11.2014 року, Дніпродзержинська міська рада відмовила відповідачу в погодженні акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який є складовою частиною технічної документації із землеустрою у зв'язку з тим, що останньому належить 27/100 об'єкту нерухомого майна, а оформлення документів необхідно здійснювати з усіма співвласниками, а також у зв'язку з відсутністю матеріалів щодо вилучення земельної ділянки від попереднього землекористувача.
В обгрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач в порушенням вимог статті 125 Земельного кодексу України використовує земельну ділянку площею 0,2035 га за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пр. Металургів,2а, під розміщення торгівельного центру з автозаправною станцією з 16.12.2013 року без достатніх правових підстав, не сплачує орендну плату, що призвело до ненадходження до міського бюджету земельних платежів і завдання цим міській раді значних збитків.
В підтвердження зазначених вище обставин, позивач надав суду акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 11.05.2016р.; акт збитків про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області від 25.11.2016р., який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.12.2016р. № 379.
Так, 11.05.2016р. працівниками відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності міста, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки, про що складено акт обстеження стану та дотримання умов використання зазначеної земельної ділянки із якого вбачається, що фактично, на момент обстеження, за зазначеною адресою розміщено автосервіс, диспетчерська, кафе-бар, автозаправна станція, проходи. проїзди, площадки. Земельна ділянка частково огорожена парканом.
Документи на право користування земельною ділянкою на момент обстеження не оформлені.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 07.02.2005 № 84 (з подальшими змінами) утворено комісію з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам, затверджено її склад та положення про комісію.
25.11.2016 відбулось засідання комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та користувачам, на яке відповідача було запрошено листом від 29.08.2016 № 08-08/2703 (а.с. 32).
Згідно з протоколом засідання комісії від 25.11.2016, комісією було вирішено визначити відповідачу розмір збитків у вигляді недоотриманої орендної плати внаслідок використання ним земельної ділянки за адресою: пр. Металургів,2а згідно розрахунків (а.с. 27-28).
Відповідно до акту від 25.11.2016 про визначення розміру збитків, заподіяних ОСОБА_1 міській раді, землекористувачу ТОВ "НЗ-Інвест" було нараховано збитки у сумі 129 208,82 грн. (а.с. 30-31).
У підтвердження розміру збитків, завданих відповідачем ОСОБА_1 міській раді, у вигляді недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою позивачем надано розрахунок за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.
З метою відшкодування міській раді заподіяних збитків, 28.12.2016 було прийнято рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 379 "Про затвердження акта про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області".
Згідно вказаного рішення було затверджено акт про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області від 25.11.2016р. (а.с. 29).
На виконання рішення виконавчого комітету міської ради м. Кам'янського від 29.12.2016 № 379 відповідачу було направлено лист від 24.01.2017 за № 08-08/237 про добровільну сплату збитків (а.с. 33).
Несплата відповідачем завданих збитків на суму 129 208,82 грн, у вигляді недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою без договору і стало предметом позову у даній справі.
Вимоги заявлені позивачем задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
На підставі ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотним умовами договору оренди землі, зокрема є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами ч.ч. 1, 6 ст. 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Як вже зазначалося вище, відповідачу з моменту державної реєстрації на праві спільної часткової власності належить частина спірного нерухомого майна (27/100) торгівельного центру з автозаправною станцією.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, крім відповідача співвласниками торгівельного центру з автозаправною станцією є: ОСОБА_4, якій належить частка власності 37/1000 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду м. Дніпродзержинська від 09.06.2006р.; повне товариство "Очкур і компанія Ломбард "Наше діло", якому належить частка власності 167/250; ОСОБА_5, якій належить частка власності 1/40 на підставі договору дарування ВРН № 528508, реєстр № 1979 від 10.10.2011 р.
Таким чином, земельна ділянка, загальною площею 0,2035 га. підлягає оформленню згідно чинного законодавства всима власниками.
За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.
Водночас, відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р. № 6 та з урахуванням п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994р. № 02-5/215 суд зазначає про те, що задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов, а саме: 1) наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; 2) наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; 3) наявність збитків у потерпілої особи; 4) наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Статтею 22 та параграфом 1 глави 82 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про відшкодування збитків та майнової шкоди.
Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно абз. 4 ч. 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, зокрема, відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, у відповідача, відповідно до вимог Господарського кодексу України, не виникло господарських зобов"язань перед позивачем у спірних правовідносинах, і заявлена позивачем сума не є збитками в розумінні статтей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України.
До того ж, Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.93 р. N 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
При цьому зазначено, що неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Водночас, слід зазначити про те, що спірна сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин.
Отже, наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Як вже зазначалося вище, стаття 156 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для стягнення збитків, якою не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам - як неоформлення правовстановлюючого документу (договору оренди) у строк, встановлений органом місцевого самоврядування.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що розрахунок заявлених позивачем до стягнення збитків за фактичне використання земельної ділянки за період 01.01.2014 по 31.12.2016 у сумі 129 208,82 грн здійснено виходячи із загальної площі земельної ділянки - 0,2035 га., яка була надана в оренду приватному підприємству "НД-Буд", для розміщення автосервісу за адресою: пр.Металургів,2А, хоча як вже було сказано вище, крім відповідача є ще три співвласники спірної земельної ділянки.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів.
При цьому, в силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд погоджується із доводами відповідача, що надані позивачем акти (акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 11.05.2016р.; акт збитків про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області від 25.11.2016р., який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.12.2016р. № 379) не можуть бути належними доказами у даній справі, зважаючи на наступне.
В акті обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 11.05.16р. вказано, що на земельній ділянці за адресою: м. Кам'янське (Дніпродзержинськ), пр. Металургів,2А розміщено "автосервіс, диспетчерська, кафе-бар, автозаправна станція, проходи, проїзди, площадки", та вказане нерухоме майно належить ТОВ ІІ "НЗ-інвест".
В той же час, згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: м. Кам'янське (Дніпродзержинськ), пр. Металургів,2А знаходиться торгівельний центр з АЗС власниками якого є:
- ТОВ з ІІ "НЗ-інвест", частка власності: 27/100;
- ОСОБА_4, частка власності: 37/1000;
- Повне товариство "Очкур і компанія Ломбард "Наше діло" (код ЄДРПОУ 20307730), частка власності: 167/250;
- ОСОБА_5, частка аласності:1/40.
Відповідно до технічного паспорту, який виготовлено Обласним комунальним підприємством "Дніпродзержинське бюро технічної інвентарізації" 07.02.2014р., Торгівельний центр з АЗС складається з торгівельного комплексу (А-3) загальною площею 957,8 кв.м.:
- пункту автосервісі і кафе-бару (В-1) загальною площею 97,6 кв.м.;
- навісу (Е-1);
- торгівельного павільйону (Ж-2) загальною площею 266,3 кв.м.;
- тротуару (І).
Таким чином, в акті обстеження вказана лише частина приміщень торгівельного центру та не вказані інші приміщення та інші власники нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці по пр.Металургів,2А в м. Кам'янське.
В акті про визначення збитків, заподіяних міській раді від 25.11.2016 р, відсутній будь-який розрахунок чи обґрунтування суми збитків, не вказані ні площа земельної ділянки, ні об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці, ні власники нерухомого майна.
Тобто, в акті від 25.11.2016р. взагалі відсутня інформація щодо підстав та обґрунтувань розміру та механізму завдання збитків, а також не наведено доказів вини особи, яка їх завдала, а отже, вказане вище свідчить лише про формальний підхід позивача до складення документів, які повинні бути підставою для стягнення збитків.
Таким чином, з огляду на викладене, позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.
Натомість, в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про те, що відповідачем були вжиті заходи щодо оформлення свого права у користуванні земельною ділянкою.
Крім того, останнім надані докази, платіжні доручення (арк.спр.133-149), які свідчать про сплату відповідачем земельного податку у спірний період, а отже, відсутній один із елементів цивільного правопорушення, як протиправна поведінка.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Як вже було зазначено вище, позивачем подано заяву про застосування строку позовної давності за період з 01.01.2014р. по 01.03.2014р., відповідно до якої слід зазначити наступне.
Загальна позовна давність (строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови у позові.
Отже, відмова у позові через необґрунтованість (недоведеність) вимог виключає відмову в позові через пропуск позовної давності.
Керуючись статтями 22, 377, 623 Цивільного кодексу України, статтями 224, 225 Господарського кодексу України, статтями 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 22.05.2017 р.
Суддя ОСОБА_6