ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.05.2017Справа №910/4809/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"
про стягнення 1 225 282,67 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Момотюк Л.І. - представник за довіреністю № 91/2017/04/26-6 від 26.04.2017
від відповідача не з'явився
У судовому засіданні 17.05.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" про стягнення 1 225 282,67 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору №113/5/197-13 від 01.07.2013 Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (надалі - Позивач) було надано Приватному акціонерному товариству "Телесистеми України" (надалі - Відповідач) послуги по утриманню обладнання, згідно з переліком, визначеним у додатках до договору, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг. За доводами позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 225 282, 67 грн., з яких: 805 417,66 грн. - основний борг, 283 487,83 грн. - інфляційні втрати, 92 517,27 грн. - пені та 43 859,91 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4809/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 12.04.2017.
10.04.2017 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із уточненнями сторонами взаєморозрахунків та ведення переговорів про добровільне врегулювання спору. Крім того, відповідачем долучено документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у зв'язку із відсутністю представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 26.04.2017.
25.04.2017 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за січень-березень 2014 року після спливу трирічного строку, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України. Зі змісту відзиву також вбачається, що відповідач заперечує проти нарахування суми пені, оскільки розрахунок пені зроблений позивачем без урахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме щодо припинення нарахування пені після спливу шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та відповідачем надано контррозрахунок. Крім того, відповідач зазначає, що при розрахунку позивачем інфляційних втрат, позивач частково не враховує, що інфляційні втрати розраховувались на суму боргу, що існувала на останній день місяця та відповідачем додано свій контррозрахунок інфляційних втрат. Таким чином, з огляду на вищезазначене, відповідач просить суд відмовити в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 205 199,88 грн, пені у розмірі 86 070,66 грн та інфляційних втрат у розмірі 23 869,49 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 17.05.2017.
16.05.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла письмова заява про зменшення розміру позовних вимог (вих. № 42АУ/201/1667), відповідно до якої позивач зазначає, що станом на 15.02.2017 року нарахована відповідачеві пеня за вересень 2016 - січень 2017 становить 5 705,64 грн. Таким чином, позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог лише в частині стягнення пені, а саме з 92 517,27 грн. до 5 705,64 грн.
У судове засідання, призначене на 17.05.2017, з'явився представник позивача, який підтримав подану через канцелярію суду заяву про зменшення позовних вимог та надав письмову заяву про збільшення позовних вимог, яку також просив прийняти до розгляду.
Відповідно до поданої заяви (вих. № 42АУ/201/1668) позивач просить суд збільшити розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу, який наразі складає 810 560,52 грн. та пені за вересень 2016-лютий 2017, що становить 7 190,79 грн.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Судом досліджено заяви позивача про зменшення та збільшення розміру позовних вимог та встановлено, що дані заяви подані із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України.
Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
З огляду на те, що заяви про зменшення та збільшення розміру позовних вимог підписані уповноваженими представниками позивача, суд приймає їх до розгляду та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача: 810 560,52 грн. - основного боргу, 7 190,79 грн. - пені, 283 487,83 грн. - інфляційних втрат та 43 859,91 грн. - 3 % річних., тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення та надав пояснення по суті спору.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 17.05.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103041727440, з якого вбачається, що ухвала про порушення провадження у справі була отримана відповідачем 03.05.2017.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01 липня 2013 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» (надалі - виконавець, позивач) та Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» (надалі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг з утримання обладнання № 113/5/197-13 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався забезпечити розміщення пересувного тимчасового обладнання станції телекомунікаційної мережі Інтернет провайдера Відповідача та антенно-фідерного пристрою, які надалі іменуються RBS, на визначених Сторонами ділянках об'єктів Позивача (далі - Об'єкти) у відповідності до Додатку 2 Договору, згідно з проектною документацією, яка розроблена Відповідачем і погоджена з контролюючими органами. Позивач зобов'язався надавати послуги по утриманню обладнання Відповідача згідно з переліком, визначеним у додатку 1 до Договору, а Відповідач зобов'язався оплатити надані йому послуги відповідно до умов Договору. Роботи з монтажу RBS здійснює Відповідача за свій рахунок. Завершення монтажу обладнання Відповідача засвідчується Актом про монтаж обладнання замовника (п.1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору місячна плата за надання позивачем послуг, обумовлених цим договором, з урахуванням відповідних витрат і нарахувань позивача (без вартості компенсації електроживлення RBS) визначається «Розрахунком вартості послуг з утримання обладнання відповідача на визначених сторонами ділянках об'єктів позивача, на яких розміщується обладнання RBS (додаток 2 до Договору), який є невід'ємною частиною договору.
Замовник здійснює оплату виконавцю щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця шляхом банківського переказу на поточний рахунок виконавця згідно з рахунком- фактурою за поточний місяць. Надання послуг по утриманню обладнання за звітний період закривається актом надання послуг, який надсилається замовнику не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним (п.3.2. договору).
Згідно п. 3.3. договору нарахування плати за послуги починається з дати підписання договору.
Даний договір набирає чинності з 01 липня 2013 року і діє протягом одного календарного року з можливістю подальшої пролонгації. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 30 днів до дати закінчення дії договору жодна із сторін не заявить у письмовій формі про бажання припинити дію договору (п. 7.1. договору).
Оскільки жодна із сторін не заявляла у письмовій формі про бажання припинити дію договору, даний договір продовжує діяти і на даний час.
У відповідності до умов договору, додатку 2 до договору, позивач, на дату укладення договору, забезпечив розміщення пересувного тимчасового обладнання станції телекомунікаційної мережі Інтернет провайдера замовника та антенно-фідерного пристрою у кількості 9 шт. та своєчасно і в повному обсязі надавав послуги по утриманню обладнання замовника згідно з додатком 1 до договору.
09.02.2015 сторони уклали додаткову угоду № 1, якою фактично зменшили кількість об'єктів позивача, на яких розміщується обладнання RBS до 5 та визначили, що вартість послуг з утримання обладнання відповідача на одному об'єкті позивача за місяць складає 8 000,00 грн. з ПДВ.
Додатковою угодою № 2 від 01.02.2016 кількість об'єктів позивача, на яких розміщується обладнання RBS зменшено до 2.
За твердженням позивача, спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього в період з грудня 2014 року по лютий 2017 року виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 810 560,52 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з листом № 029/113/5/1771 від 12.02.2016, відповідно до якого повідомив про наявність заборгованості за договором № 113/5/197-13 та необхідність її погашення, проте відповідач у добровільному порядку заборгованість не сплатив.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу послуги по утримання обладнання відповідача, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками господарюючих суб'єктів Актами наданих послуг.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що згідно п. 3.2. договору відповідач здійснює оплату позивачу щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача згідно з рахунком- фактурою за поточний місяць. Надання послуг по утриманню обладнання за звітний період закривається актом надання послуг, який надсилається відповідачу не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки оплати, зазначені в п. 3.2. договору, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по оплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.
Відповідно до п. 2.1.7. договору замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлені договором платежі.
Проте, відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не здійснив належним чином розрахунку за грудень 2014 року - лютий 2017 року (включно до 15.02.2017), у зв'язку з чим станом на момент вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 810 560, 52 грн.
Вказаний розмір заборгованості підтверджується довідкою про заборгованість станом на 07.04.2017, актом звірки взаєморозрахунків станом на 08.04.2017, а також підписаними з боку відповідача актами звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2015, 09.11.2015 та 01.12.2015.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором № 113/5/197-13 від 01.07.2013 у розмірі 810 560,52 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за надані послуги у розмірі 810 560,52 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Твердження відповідача про пропущення строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за січень -березень 2014 року не приймаються судом до розгляду, з огляду на наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Враховуючи, що сума боргу розрахована позивачем з грудня 2014 року, а позов подано до суду 24.03.2017, тобто в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, твердження відповідача про пропуск строку позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за січень-березень 2014 року, є необґрунтованим та безпідставним.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 190,79 грн., нарахованої в період з вересня 2016 по лютий 2017, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.1. договору у разі несвоєчасної оплати з вини замовника він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, від заборгованої суми за кожний день прострочення.
Суд перевіривши розрахунок пені, що обрахований позивачем за загальний період з вересня 2016 по лютий 2017, вважає його обґрунтованим та арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 43 859,91 грн. - 3 % річних та 283 487,83 грн. - інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 18 379,24 грн що підтверджується платіжним дорученням № 2116823820 від 22.03.2017 р.
Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
16.05.2017 позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, а також 17.05.2017 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом. При цьому, у заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд повернути суму судового збору у розмірі 1 202,75 грн та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 17 176,49 грн
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи, що сума судового збору, яка підлягає сплаті позивачем за подання позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 145 099,05 грн (в редакції заяви про збільшення позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення) становить 17 176,49 грн. Беручи до уваги подане позивачем клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору, суд дійшов висновку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернути Публічному акціонерному товариству "Київенерго" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 202,75 грн сплачений на підставі платіжного доручення № 2116823820 від 22.03.2017 р.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 7; ідентифікаційний код 22599262) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 00131305) заборгованість у розмірі 810 560 (вісімсот десять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 52 коп., пеню у розмірі 7 190 (сім тисяч сто дев'яносто) грн. 79 коп., інфляційні втрати у розмірі 283 487 (двісті вісімдесят три тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 83 коп., 3 % річних у розмірі 43 859 (сорок три тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 91 коп. та судовий збір у розмірі 17 176 (сімнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 49 коп.
3. Повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 202 (одна тисяча двісті дві) грн. 75 коп. на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305), що був сплачений згідно платіжного доручення № 2116823820 від 22.03.2017 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.05.2017
Суддя Пукшин Л.Г.