18.05.2017 року Справа № 904/1788/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кузнецова В.О.,
суддів: Науменка І.М., Чус О.В. (зміна складу колегії відбулася на підставі розпорядження керівника апарату суду від 17.05.2017 р.),
секретар судового засідання: Пінчук Є.С.,
за участю сторін:
від позивача: Луценко С.О., довіреність №4/2017 від 14.02.2017 р., представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 р. у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Богданівське-М", с.Богданівка, Межевський район, Дніпропетровська область
до товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна", смт.Покровське, Покровський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у розмірі 3 765 736,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 р. у даній справі (суддя Ліпинський О.В.) стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Богданівське-М" заборгованість за позикою в сумі 3 765 736,00 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 56 486,05 грн.
Згадане рішення обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного та повного повернення суми позики.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна" подано апеляційну скаргу, в якій, заявник, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів надіслання на адресу відповідача письмового договору позики.
Судом першої інстанції було відхилено клопотання відповідача про витребування у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "АКБ "Новий" виписок про начебто перераховані позивачем грошових коштів: и29.01.2016 р. - 112 000,00 грн., 08.02.2016 р. - 15 000,00 грн., 30.05.2016 р. - 250 000,00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін, оскільки вважає рішення суду законним і обґрунтованим, яке прийняте у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права.
Відповідач не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, у поданому клопотанні просить відкласти розгляду справи, у зв'язку з хворобою його представника.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
У пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки, наведені в клопотанні обставини не перешкоджали скаржнику забезпечити явку іншого уповноваженого представника для участі в судовому засіданні. Неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. про прийняття апеляційної скарги із зазначенням часу та дати її розгляду, відповідачем отримано 10.05.2017р., а отже, у останнього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитися щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Матеріали справи свідчать про те, що в період з 10.11.2015 р. по 31.05.2016 р. позивач перерахував на розрахункові рахунки відповідача грошові кошти в загальному розмірі 10702125,00 грн. із призначенням платежу "перерахування позики згідно дог. № 53 від 12.08.2017 р., без ПДВ" (а.с. 12-56).
В свою чергу, відповідач в період з 16.11.2015 р. по 07.06.2016 р. здійснив повернення частини отриманої позики, шляхом перерахування на розрахункові рахунки позивача суми 6936389,00 грн. із призначенням платежу "повернення позики згідно дог. № 53 від 12.08.2015р., без ПДВ" (а.с. 57-129).
Відповідно до Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Платіжне доручення обов'язково має містити такі реквізити: назву розрахункового документа або реєстру; код розрахункового документа; номер розрахункового документа; дату складання розрахункового документа; суму словами та цифрами; код, назву та рахунок платника; банк платника; код банку платника; банк та код банку отримувача; назву, код та рахунок отримувача.
У разі перерахування коштів на рахунки клієнтів-отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках, розрахунковий документ засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку або підписами уповноважених осіб згідно з внутрішніми нормативними документами банку та відповідального виконавця банку.
Наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень (а.с.12-56) містять підпис працівника банку та відтиск штампу, які свідчать про проведення банківської операції з перерахування спірних коштів.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частинами 1,2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.
Згідно вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позивач звернувся до відповідача з претензією № 45 від 27.01.2017 р., в якій вимагав сплатити заборгованість за договором позики у розмірі 3 765 736,00 грн.
Відповідач листом № 342 від 06.02.2017 р. просив позивача, для належного та повного розгляду пред'явленої претензії № 45 від 27.01.2017 р. направити на його адресу належним чином завірені копії договору позики № 53 від 12.08.2015 р. та фінансових документів на які йде посилання у претензії.
Отже, строк повернення грошових коштів за договором позики є таким, що настав.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за договором позики у розмірі 3765736,00 грн., у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника про те, що судом першої інстанції було відхилено клопотання відповідача про витребування у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "АКБ "Новий" виписок про перераховані позивачем грошові кошти, оскільки відповідачем не зазначено обставин, які перешкоджали йому самостійно отримати банківські виписки з власних рахунків, відкритих в установах банку.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103,105 ГПК України, суд, -
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" відмовити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 р. у справі №904/1788/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді І.М.Науменко
О.В.Чус