Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "16" травня 2017 р. Справа № 906/312/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Антонюк Н.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - дов. №47/04-17 від 05.04.2017
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. №54 від 06.01.2017
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда"
до Новоград-Волинської Квартирно-експлуатаційної частини району
про стягнення 579429,55грн
Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 579429,55грн, з яких 530035,22грн - основного боргу, 3702,60грн - 3% річних, 11130,73грн - інфляційних втрат і 34561,00грн - пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати вартості поставленого природного газу у встановлений договором на постачання природного газу №41 від 14.03.2016 строк.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Надав підписаний повноважними представниками та скріплений печатками сторін акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.03.2016-01.05.2017. Проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені заперечив.
Представник відповідача в засіданні суду надав відзив №868 від 28.04.2017 на позовну заяву, в якому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних нарахувань визнаються в повному обсязі. Разом з тим, у відзиві викладено клопотання про зменшення розміру пені до 10% (3456,00грн), так як відповідач є бюджетною установою і фінансується з Державного бюджету по кошторису Міністерства оборони України та є розпорядником коштів 3-го рівня.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
14.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метіда" (постачальник, позивач) та Новоград-Волинською Квартирно-експлуатаційною частиною району (споживач, відповідач) укладено договір №41 на постачання природного газу (далі - Договір №41) (а.с. 11-17).
Відповідно до умов п.1.1 Договору №41 постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб (п.1.2 Договору№41).
Згідно п.4.1 Договору №41 розрахунковий період за договором становить один календарний місяць.
За змістом п.4.2 Договору №41, оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості обсягів природного газу сплачується споживачем на протязі 10 календарних днів з моменту підписання фактичних актів приймання-передачі природного газу.
Підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 Договору №41 визначено обов'язок споживача оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.
Пунктом 11.1. Договору №41 передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 14.03.2016 до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою №4 до договору №41 на постачання природного газу від 14.03.2016 сторони продовжили дію Договору №41 на наступний 2017 рік на строк, достатній для проведення процедури закупівлі згідно чинного законодавства в обсязі, що не перевищує 20% від суми договору попереднього 2016 року і не перевищує 1293300,00грн з ПДВ.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору на постачання природного газу №41 від 14.03.2016, який за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як суд зазначав вище, за змістом п.4.2 Договору №41, оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості обсягів природного газу сплачується споживачем на протязі 10 календарних днів з моменту підписання фактичних актів приймання-передачі природного газу.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, на виконання умов договору на постачання природного газу №41 від 14.03.2016 позивач у грудні 2016 року поставив відповідачеві 78,325тис.куб.м газу на суму 669678,76грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу №531 від 31.12.2016, наявним у матеріалах справи (а.с. 22).
Таким чином, позивачем зобов'язання за договором на постачання природного газу №41 від 14.03.2016 виконано належним чином.
Разом з тим, відповідач взяті на себе вказаним вище договором зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ виконав частково, сплативши позивачу авансовий платіж у розмірі 139643,54грн, що, зокрема, підтверджується підписаним повноважними представниками сторін актом звірки взаєморозрахунків за період 01.03.2016-01.05.2017 (а.с. 57).
Тому, згідно даних позивача станом на день його звернення з позовом до суду у Новоград-Волинської Квартирно-експлуатаційної частини району перед ним існувала заборгованість за постачання природного газу (за грудень 2016 року) у сумі 530035,22грн (669678,76грн - 139643,54грн).
Отже, з врахуванням наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 530035,22грн боргу за поставлений природний газ суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3702,60грн - 3% річних (за період 11.01.2017-05.04.2017), 11130,73грн - інфляційних втрат (за січень і лютий 2017 року).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поряд з цим суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.
Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок позивача розміру 3% річних, суд вважає його правильним і таким, що здійснений згідно вимог чинного законодавства, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Разом з тим, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань, наведеного у позовній заяві, суд дійшов висновку про його невірність, враховуючи наступне.
Як суд зазначив вище, ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови).
Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за лютий 2017 року. Таким чином, суд здійснює перерахунок суми інфляційних нарахувань, а саме:
530035,22грн (сума боргу) х 101% (індекс інфляції за лютий 2017 року) - 530035,22грн (сума боргу) = 5300,35грн.
Отже, сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню, становить 5300,35грн. У частині стягнення 5830,38грн інфляційних нарахувань (11130,73грн - 5300,35грн) суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 34561,00грн - пені (за період 11.01.2017-05.04.2017).
Відповідно до ст.610, п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Згідно п.6.2 Договору №41 у разі несвоєчасного перерахування споживачем грошових кошті, передбачених цим договором, постачальнику, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок позивача суми пені, суд вважає його правильними і таким, що здійснений згідно вимог чинного законодавства.
Разом з тим, враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50%, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).
Стаття 551 ЦК України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Проаналізувавши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, врахувавши те, що останній є бюджетною установою і фінансується з Державного бюджету по кошторису Міністерства оборони України та є розпорядником коштів 3-го рівня, а також факт відсутності на рахунках останнього коштів для сплати штрафних санкцій, суд приходить до висновку про зменшення розміру пені на 50%, тобто, до 17280,50грн.
При цьому, суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.
Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів сплати боргу в повному обсязі суду не надав, суму боргу в розмірі 530035,22грн визнав у відзиві №868 від 28.04.2017 (а.с. 58-59).
При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог, зокрема, щодо стягнення заборгованості за спожитий природний газ у сумі 530035,22грн, належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 530035,22грн - основного боргу, 17280,50грн - пені, 3702,60грн - 3% річних і 5300,35грн - інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У частині вимог щодо стягнення з відповідача 5830,38грн інфляційних нарахувань та пені в розмірі 17280,50грн суд відмовляє в позові.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.49 ГПК України, з врахуванням роз'яснень, зазначених в абз.4 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями)), покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Новоград-Волинської Квартирно-експлуатаційної частини району (11700, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Волі, буд. 39; ідентифікаційний код 07760151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 34702464):
- 530035,22грн - основного боргу;
- 3702,60грн - 3% річних;
- 5300,35грн - інфляційних нарахувань;
- 17280,50грн - пені;
- 8603,98грн - судових витрат.
3. Відмовити в позові в частині стягнення пені в розмірі 17280,50грн.
4. Відмовити в позові в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 5830,38грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 19.05.17
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1 - у справу
2 - відповідачу (рек. з повід.)