Справа: № 826/17170/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балась Т.П. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
18 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Волощук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявської Олени Степанівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявської Олени Степанівни до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявська Олена Степанівна звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови. Свої вимоги обґрунтовує посиланням на Закони України «Про виконавче провадження», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5 та вказує на не засвідчення постанови про відкриття виконавчого провадження печаткою та підписом начальника відділу, відсутність у вимозі державного виконавця дати відкриття виконавчого провадження, переліку виконавчих дій та строку на виконання вимоги, винесення постанови про накладення штрафу одночасно із двома вимогами. При цьому, постанова про накладення штрафу від 13.09.2016 року оскаржується в судовому порядку, а тому позивач був позбавлений можливості виконати вимоги державного виконавця. Також позивач звертає увагу на ліквідацію банку-боржника, а тому вважає, що виконавче провадження підлягає закінченню.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що за змістом постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2016 року ВП № 51992705 Головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Телявським А.М. розглянута заява представника стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 722/543/16 від 09.08.2016 року, виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом та відкрито виконавче провадження на підставі статей 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження».
Про відкриття виконавчого провадження 19.08.2016 року повідомлено боржника і стягувача.
Позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження 05.09.2016 року.
06.09.2016 року позивачем направлено на адресу відповідача лист № 4115, в якому боржником вказано вимоги до оформлення постанови про відкриття виконавчого провадження. Додатково зазначено про наявність касаційної скарги на рішення суду та повідомлено виконавчу службу про залишення постанови без виконання.
13.09.2016 року державним виконавцем прийнято першу вимогу, винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 680,00 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. з боржника. Вимогу державного виконавця боржником отримано 22.09.2016 року, постанову про накладення штрафу - 26.09.2016 року.
27.09.2016 року позивачем направлено до відповідача заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі Законів України «Про виконавче провадження» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в зв'язку з прийняттям 25.02.2016 року Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Авант-Банк».
04.10.2016 року відповідачем винесено оскаржену постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1360,00 грн. відповідно до статей 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження», яку позивач отримав 28.10.2016 року.
Не погоджуючись з такою постановою відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», яким встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункти 5-7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення»).
Судом першої інстанції було встановлено, що виконавче провадження № 51992705 розпочато до набрання чинності новим Законом, а тому при вчиненні дій державним виконавцем застосуванню підлягають норми Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження, далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення тощо.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (стаття 25 Закону № 606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішення боржником не було виконане самостійно.
Під час накладення штрафу на боржника постановою від 04.10.2016 року державним виконавцем зроблено посилання на статті 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до редакції статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»№ 606-XIV встановлено права та обов'язки державного виконавця.
Статтею 89 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, згідно наведеної норми у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що постанова про накладення штрафу від 04.10.2016 року винесена відповідачем з дотриманням норм законодавства про виконавче провадження.
Щодо доводів позивача про невідповідність постанови про відкриття виконавчого провадження, вимоги державного виконавця та оскарження постанови про накладення штрафу від 13.09.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження, далі - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
а) вступну частину із зазначенням:
назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;
назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);
за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);
в) резолютивну частину із зазначенням:
прийнятого рішення державного виконавця;
прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови;
строку і порядку оскарження постанови;
г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;
ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою (пункт 1.5. Інструкції).
Згідно статті 25 України «Про виконавче провадження» Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виходячи з наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач помилково вважає необхідним засвідчення постанови про відкриття провадження у справі печаткою відділу та підписом керівника, адже у пункті 1.5. Інструкції наводяться вимоги до постанови державного виконавця як окремого документа й норма містить посилання на вимоги Закону. При цьому, в Законі такої обов'язкової умови щодо постанови про відкриття виконавчого провадження не міститься.
При цьому, позивач не був позбавлений права оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження, проте таким правом не скористався.
З приводу порушення строків направлення даної постанови на адресу боржника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість доводів позивача, проте зазначає, що термін щодо добровільного виконання рішення суду у разі отримання постанови про відкриття виконавчого провадження 03 вересня 2016 року сплинув 10 вересня 2016 року, а перша вимога державного виконавця датована 13.09.2016 року. Разом з тим, Законом № 606-XIV імперативно встановлено обчислення строку на добровільне виконання рішення до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а не з моменту отримання такої постанови, тому дії державного виконавця є правомірними та такими, що не порушили право боржника на виконання рішення суду в добровільному порядку.
Згідно з пунктом 1.8. Інструкції вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
1.8.1. У вимозі зазначаються:
а) найменування органу ДВС;
б) дата відкриття та номер виконавчого провадження;
в) реквізити виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження (його резолютивна частина у разі потреби);
г) прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця;
ґ) перелік дій, які необхідно вчинити;
д) строк виконання вимоги;
е) наслідки невиконання вимоги.
Вимога підписується державним виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається державним виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
З наведених позивачем зауважень до вимоги державного виконавця від 13.09.2016 року щодо відсутності дати відкриття виконавчого провадження, переліку дій, які необхідно вчинити та не встановлення строку на виконання вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість твердження позивача щодо відсутності дати відкриття виконавчого провадження, однак щодо інших доводів з приводу оформлення вимоги, то такі порушення не знайшли свого підтвердження. Разом з тим, у вимозі наведено номер виконавчого провадження та виконавчий документ та вказано про зобов'язання боржника вчинити конкретні дії, які перелічені згідно виконавчого документу.
Відсутність дати відкриття виконавчого провадження у вимозі державного виконавця є формальним порушенням, яке не впливає на обізнаність боржника про дату відкриття виконавчого провадження ВП № 51992705, та використано позивачем з метою ухилення від виконання рішення суду.
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Враховуючи наведене, винесення вимоги про виконання рішення суду 13.09.2016 року не впливає на правомірність винесення постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду, оскільки вимога прийнята з дотриманням строків, порушення щодо відсутності дати відкриття виконавчого провадження у вимозі не впливає на обізнаність боржника про хід виконавчого провадження та обсяг своїх обов'язків, штраф є видом стягнення за невиконання рішення суду, а не виконавчою дією тощо.
З приводу оскарження постанови про накладення штрафу від 13.09.2016 року колегія суддів зазначає, що згідно Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) провадження в адміністративній справі № 826/15349/16 відкрито 06.10.2016 року, доказів повідомлення державного виконавця про наявність судового спору суду не пред'явлено та не впливає на подальше вчинення виконавчих дій державним виконавцем та/або застосування стягнення до боржника, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV такої підстави для зупинення виконавчого провадження або відкладення виконавчих дій не передбачено. Станом на день ухвалення рішення суду у даній справі, рішення суду у справі № 826/15349/16 не прийнято. Доказів зворотнього суду не пред'явлено.
Також боржником не було пред'явлено доказів наявності будь-яких перешкод для виконання рішення суду, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що застосування відповідачем виду адміністративної відповідальності у вигляді штрафу є цілком обгрунтованим та таким, що вчинене останнім відповідно до Закону.
Наявність касаційного провадження у справі № 722/543/16 не впливає на чинність судового рішення. У разі прийняття судом касаційної інстанції рішення на користь боржника та пред'явлення боржником щодо виконання рішення суду, суд наділений правом ухвалити рішення про поворот виконання рішення суду, як це і передбачено статтею 265 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому доводи позивача з приводу звернення до суду із касаційною скаргою також судом до уваги не приймаються.
З приводу доводів позивача щодо наявності рішення Національного банку України про ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» колегія суддів зазначає, що рішенням суду зобов'язано саме Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» Ларченко І.М. вчинити дії відносно вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» й передбачає певний стан банку, а саме: відкликання банківської ліцензії Національним банком України та знаходження юридичної особи в процесі ліквідації.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.
За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому вона є такою, що не підлягає задоволенню.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявської Олени Степанівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 18.05.2017 року.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Мацедонська В.Е.
Лічевецький І.О.