16 травня 2017 рокусправа № 804/953/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Мельника В.В. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1О звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому, просив:
визнати протиправним та скасувати наказ №485 о/с від 06.11.2015 року «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-243647) дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського р-ну);
поновити позивача на посаді капітана міліції (М-243647) дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського р-ну);
зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу;
зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області працевлаштувати ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в органах внутрішніх справ України, що знаходяться в підпорядкуванні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
В обґрунтування позову посилався на те, що його звільнення було проведено через скорочення штатів за ст. 64 «г» Положення № 114 з порушенням норм трудового законодавства, в той час як він знаходився у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з даною постановою суду ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно надано оцінку належним письмовим доказам, що містять у справі, зокрема рапорту позивача від 04 листопада 2015 року в якому він просив перевести його до служби в Нацполіцію.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу Головне управління МВС України в Дніпропетровській області просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених в ній підстав, представники Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 01 серпня 1999 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Наказом Головного управління МВС України в Дніпроптеровській області № 363 о/с від 25.08.2015 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 вересня 2015 року по 01 травня 2018 року.
Останнім місцем служби позивача була посада дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м.Нікополь та Нікопольського району).
Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 р. № 485 о/с капітана міліції ОСОБА_2 (М-243647) дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського району) було звільнено у запас Збройних сил з 06.11.2015 року за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом» (а.с.12).
ОСОБА_3 наказ позивачем було отримано 19 листопада 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що територіальні органи УМВС було ліквідовано на підставі Постанови КМУ від 16.09.2015 року № 730 без визначення правонаступників, позивач не виявив бажання проходити в подальшому службу в Національній поліції, а тому наказ № 485 о/с від 06.11.2015 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п.п. «г» п.64 Положення № 114 прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
ОСОБА_3 був опублікований 06.08.2015 в газеті Голос України та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, пунктів 8 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку будь-якого обов'язку у Головного управління МВС України в Дніпропетровській області щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено, оскільки останній попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону.
Пункти 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Отже, Законом України «Про Національну поліцію України» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. ОСОБА_3 норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
З письмових матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2015 року позивачем був поданий рапорт до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області в якому він просив звільнити його з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Головного управління Нацполіції в Дніпропетровській області з 06 листопада 2015 року (а.с. 60).
За таких обставин апеляційний суд зазначає, що позивач фактично у встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону строк, виявив своє бажання проходити службу в Національній поліції.
А тому приймаючи спірний наказ, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області не врахувало положень чинного законодавства, яке регулює питання обмеження на звільнення працівників та не вирішило питання щодо можливості переводу позивача на службу до Нацполіції.
Так, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Національну поліцію України» не врегульовано порядку звільнення у зв'язку із скороченням штатів осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому на підставі статті 9 КАС України суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме статті 179 та 184.
Частинами 3, 7 ст. 179 КЗпП України передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства) і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі. Якщо підприємство ліквідується допускається звільнення таких працівників з обов'язковим працевлаштуванням.
Хоча гарантії передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП України і розповсюджуються лише на жінок які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, але перебуваючи у даній відпустці позивач мав законні сподівання на вирішення питання щодо його подальшого проходження служби у Нацполіції, враховуючи його рапорт від 04 листопада 2016 року, про розгляд якого останньому не було повідомлено.
При цьому колегія суддів зазначає, що, у зв'язку із утворенням Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області та ліквідацією Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» фактично мало місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з огляду на наявні у останнього бажання на подальше проходження служби у Нацполіції, враховуючи його законні очікування щодо подальшого працевлаштування, з урахуванням рапорту від 04 листопада 2015 року, та не вирішеністю даного питання щодо його переводу на службу до Нацполіції.
За таких обставин наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 06.11.2015 року «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-243647) дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського р-ну) за п. 64 «г» (через скорочення штатів) є протиправним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на попередній посаді.
Позовну вимогу про зобов'язання Головне управління МВС в Дніпропетровській області працевлаштувати на рівнозначну посаду в органах внутрішніх справ України, що знаходяться в підпорядкуванні відповідача слід залишити без задоволення, оскільки з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Крім того позивач відповідно до наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 363 о/с від 25.08.2015 року знаходився у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 вересня 2015 року по 01 травня 2018 року, а тому вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягає.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Керуючись п.3 ч. 1 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області № 485 о/с від 06 листопада 2015 року, яким звільнено майора міліції капітана міліції ОСОБА_1, (М-243647) дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського р-ну) з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та пунктами 10 та 11 розділу ХI Закону України «Про Національну поліцію».
Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського р-ну).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 17 травня 2017 року.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: С.В. Сафронова