Головуючий у 1 інстанції - Капітонов В.І.
Суддя-доповідач - Васильєва І.А.
17 травня 2017 року справа №242/568/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів Василенко Л.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2017 року у справі № 242/568/17 (головуючий І інстанції Капітонов В.І.) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Селидівського міського суду Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив, визнати неправомірною відмову відповідача у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду проходження строкової військової служби та періоду навчання за денною формою у вищому навчальному закладі; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарний період проходження строкової військової служби з 12.05.1976 року по 14.05.1979 року та половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 21.09.2016 року з урахуванням раніше здійсненних виплат (а.с.3-4, 33).
Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2017 року адміністративний позов задоволено. Суд першої інстанції визнав неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби та періоду навчання за денною формою у вищому навчальному закладі; зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби з 12 травня 1976 року по 14 травня 1979 року , та половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі з 01 вересня 1982 року по 01 серпня 1987 року; зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області здійснити ОСОБА_2 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 21 вересня 2016 року з урахуванням раніше здійснених виплат.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. 21.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до положень Закону № 1402-VIII. Таким чином, підстав для зарахування періоду служби в лавах збройних сил з 12.05.1976 року по 14.05.1979 року та період навчання в Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року немає.
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.
Позивач у період з 13.05.1993 року до 15.04.2015 року працював суддею Ленінського районного суду м.Донецька, з 16.04.2015 року по 20.09.2016 року суддею Селидівського міського суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VІІІ, позивача було звільнено з посади судді Селидівського міського суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.17-19).
Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області № 56-к від 20.09.2016 року позивача було відраховано зі штату Селидівського міського суду Донецької області у зв'язку з виходом у відставку (а.с.21).
21 вересня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви було надано, зокрема, копію трудової книжки, військовий квиток, диплом та довідка Селидівського міського суду Донецької області про розрахунок стажу судді (а.с.15-16).
Згідно розпорядження відповідача вбачається, що щомісячне грошове утримання судді у відставці позивачу призначено в розмірі 86% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді. Для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зарахований стаж судді 23 роки 3 місяці 20 днів (а.с.42).
25 січня 2017 року позивач звернувся з заявами про перерахунок щомісячного грошового утримання та зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, службу в лавах військово-морського флоту та перерахунок розміру грошового утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати судді (а.с.25-27).
Відповідач листом від 03.02.2017 року повідомив, що підстав для зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці службу в лавах військово-морського флоту немає, а відповідно право на отримання 90 відсотків заробітної плати судді відсутнє (а.с.32).
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 та військового квитка НОМЕР_2 та диплому про вищу юридичну освіту НОМЕР_3, позивач з 12.05.1976 року по 14.05.1979 року перебував на строковій службі в лавах військово- морського флоту, з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року навчався на денній формі у Донецькому державному університеті; з 13.05.1993 року по 15.04.2015 року був обраний суддею Ленінського районного суду м. Донецька, та з 16.04.2015 року по 20.09.2016 року призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області (а.с.5-12, 23-24, 34).
Відповідно до матеріалів справи, до стажу позивача не зараховано половину періоду навчання за денною формою у вищому навчальному закладі Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року та період з 12.05.1976 року по 14.05.1987 року служби в лавах військово-морського флоту до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки у довідці про розрахунок стажу судді наданій позивачем відсутні відомості про період перебування на строковій службі в лавах Збройних сил СРСР та період навчання у вищому навчальному закладі Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зарахування вищезазначеного стажу до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а тому щомісячне довічне грошове утримання позивача повинно складати 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді.
Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VII), який 30.09.2016 набрав чинності, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), що спростовує посилання відповідача
Стаття 120 зазначеного Закону передбачає, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 135 цього Закону, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді : 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Частиною 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12.02.2015, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-8/2016 від 08.06.2016) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (редакція до 29.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно із ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» (№ 2862-ХІІ від 15.12.1992), яка діяла на день набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XIІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно абзацом другим п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 11.06.2008, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України у постанові від 06.07.2016 по справі № П/800/426/14.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами ст. 64 Основного закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6 ст. 48 вказаного Закону).
У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпечення державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантування фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту.
Висновок про те, що зменшення обсягу гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України, також покладено в основу рішень Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Частинами 1-3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, працюючи суддею Вугледарського міського суду Донецької області, мав законні сподівання на зарахування періоду його роботи слідчим прокуратури та прокурором до стажу роботи, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі Донецькому державному університеті з 01.09.1982 року по 01.08.1987 року та період з 12.05.1976 року по 14.05.1987 року служби в лавах військово-морського флоту, що в загальному розмірі складає 28 років 09 місяців 24 дні, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Така правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 06 березня 2017 року у справі № 876/13242/16-а (К/800/6374/17).
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на застосування редакції ст. 137 Закону № Закон № 1402-VIII з огляду на Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону та те, що на час звернення з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вказаний закон ще не набрав чинності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2017 року у справі № 242/568/17, - залишити без задоволення.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2017 року у справі № 242/568/17, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів І.А. Васильєва
Л.А. Василенко
А.В. Гайдар