06 квітня 2017 рокусправа № 206/6980/16-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Кругового О.О.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити дії, -
У грудні 2016 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Дніпропетровська в якому просив визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську зарахувати до вислуги років половину строку денної форми навчання на юридичному відділенні історичного факультету Дніпропетровського державного університету з 01.09.1993 по 21.02.1997 року, тобто 1 рік 8 місяців 25 днів. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську призначити та виплачувати у подальшому пенсію за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 10.11.2016, без обмеження її максимального розміру.
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 р. адміністративний позов адоволено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, позивач працює в прокуратурі Дніпропетровської області на посаді слідчого в особливо важливих справах. Згідно з даними трудової книжки, роботу в органах прокуратури Дніпропетровської області позивач розпочав з 21 лютого 1996 року по цей час. Крім того, з 1 вересня 1993 року по 21 лютого 1997 року навчався у Дніпропетровському державному університеті.
Загальний стаж роботи, що дає право на пенсію згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р., складає 19 років 8 місяців 21 день +1 рік 8 місяців 25 днів = 21 рік 4 місяці 15 днів (станом на 10 листопада 2016 року - дату звернення з заявою про призначення пенсії).
Листом №8419/06/33 від 28.11.2016 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії, з посиланням на те, що стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 19 років 8 місяців 21 день, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення.
Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач послався на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, яким передбачено, що з 1.06.2015 скасовано норми щодо призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «спеціальних» законів, зокрема до Закону України «Про прокуратуру» (№1697-VII від 14.10.2014 року, зі змінами).
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 та 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України №3668-VI) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
На підставі підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, який набрав чинності з 15 липня 2015 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» 1789-ХІІ.
Отже на час, звернення позивача до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року.
Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність. Положення Закону України №1697-VII не визнані неконституційними.
Слід зазначити й те, що Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 року не містять положення стосовно збереження за прокурорами, які були призначені на відповідну прокурорську посаду до набрання чинності цим Законом, права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло до дня набрання чинності Законом України № 1697-VII від 14.10.2014 року.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом України № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.
Таким чином, станом на 09.12.2016 року, тобто на момент звернення позивача до органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії за нормами Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зазначений закон втратив чинність.
При цьому редакція статті ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України №3668-VI), яку позивач просить застосувати для призначення йому пенсії, діяла до 01.10.2011 року.
Проте, до цієї дати (в період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, в редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) позивач право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку не набув, оскільки на той час не мав передбаченого цим законом 20 річного стажу роботи.
З огляду на наведене, доводи позивача щодо застосування до спірних відносин положень ст.ст. 22, 58 Конституції України в частині не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, відсутності у законів зворотної дії у часі є безпідставними, оскільки право на призначення пенсії слід визначати за такими правилами, які були закріплені в законодавстві та були чинні на час виникнення у особи права на призначення пенсії.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність у позивача права на призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України №3668-VI).
Слід зазначити й про відсутність підстав для задоволення позову в частині зарахування до стажу роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років половину строку навчання на юридичному відділенні історичного факультету Дніпропетровського державного університету з 01.09.1993 року по 21.02.1997 року , оскільки розрахунок стажу проводиться відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії. Позивач не звертався до відповідача із окремою заявою про розрахунок його стажу та як наслідок відповідач не розглядав питання щодо розрахунку позивачу його трудового стажу.
На підставі викладеного, суд зазначає, що на теперішній час ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ втратила чинність та не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, порушено норми матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську задовольнити .
Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 р.- скасувати .
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з момету постановлення, оскарженню не підлягає .
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: О.О. Круговий