вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" травня 2017 р. Справа № 911/722/17
За позовом Приватного підприємства "СКІФ-ОЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"
про стягнення 154413,45грн
Суддя С.І.Чонгова
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 28.02.2017);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №2903/17-1 від 29.03.2017).
СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство "СКІФ-ОЛ" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" про стягнення 154413,45грн у т.ч.:
- 82 761,00грн - основна заборгованість;
- 6124,85грн - 3% річних за період з 01.11.2014 по 09.03.2017;
- 10 676,10грн - пеня за період з 01.11.2014 по 01.05.2015;
- 54 851,50грн втрат від інфляції за період з 01.11.2014 по 09.03.2017.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те що, відповідачем порушено зобов'язання за договором №28 від 03.03.2014 поставки, а частині оплати за поставлений товар у встановлений договором строк.
Відповідач у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивачем при поставці йому товару не було надано всіх документів, у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок щодо оплати поставленого товару та відповідно прострочення з його оплати та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач у відзиві вказує на неправильність розрахунку позивачем інфляційних втрат та пені, а також просить суд застосувати до вимог про стягнення пені строк позовної давності
У судовому засіданні 10.04.2017 оголошено перерву до 11.05.2017.
Дослідивши матеріали справи, подані письмові пояснення та докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
03.03.2014 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір поставки №28 (а.с.12-15, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами такого договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця оливи, мастила та технічні рідини (далі - товар), а покупець прийняти й оплатити його в порядку та на умовах визначених вказаним договором (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 1.3 договору, найменування, асортимент, загальна кількість, та вартість товару, що є предметом поставки визначаються у рахунках-фактури, витратних накладних та специфікаціях, які додаються до договору і є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 3.3.2 договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за наступними умовами:
Передоплата у розмірі 50% від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактури.
Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку наступних 50% від загальної вартості товару, згідно умов, які зазначені в специфікації.
Товар вважається сплаченим на день отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, термін поставки погоджується сторонами та вказується в специфікаціях на кожну партію окремо.
Згідно п. 4.3 договору, приймання і передача товару по кількості та якості здійснюється в пункті поставки, відповідно до п. 1.2 договору, у присутності уповноважених представників сторін на підставі накладних та довіреностей, згідно з чинним законодавством України та підтверджується сторонами у відповідному акті приймання-передачі товару та/або видатковій накладній. Датою поставки є дата зазначена у видаткових накладних постачальника.
З моменту отримання покупцем товару до останнього переходить право власності на товар, а також ризик його випадкового знищення чи пошкодження. До отримання товару покупцем вказані ризики несе постачальник (п. 4.4 договору).
Як визначено п. 4.7 договору, поставлений товар піддається якісному контролю. Якщо поставлений товар не відповідатиме погодженим вимогам (або являтиме собою брак з причин щодо якості), буде повернутий постачальнику та покупець може одержати, на свій вибір, безкоштовну заміну товару або повернення відповідної суми.
Договір набуває чинності з моменту підписання, та діє до 30.12.2014, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Якщо жодна сторона на протязі 30 днів до закінчення дії договору на заявить про намір його розірвати, договір вважається переукладеним на строк 1 рік (п.п.8.6, 8.7 договору)
Як встановлено судом, сторонами в специфікації №1 від 05.03.2014 погоджено про поставку товару на загальну суму 213 522,00грн (а.с.16), яка зокрема, порядок оплати 50% від вартості товару в якості передоплати та остаточний розрахунок до 31.10.2014.
На оплату вказаного товару позивачем виставлено рахунок-фактуру №188 від 04.03.2014 (а.с.17), вказаний товар поставлено позивачем відповідачу 19.03.2014, що підтверджується видатковою накладною №202 від 19.03.2014 та товарно-транспортною накладною №Р202 від 19.03.2014 (а.с.18-19).
Товар прийнятий уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №13 від 18.03.2014 (а.с.20).
Як зазначає позивач, про що не заперечується відповідачем та підтверджується випискою (а.с.25) відповідачем 06.03.2014 здійснено попередня оплата товару в розмірі 50% - 106 761,00грн.
Крім того, відповідачем здійснено оплату в розмірі 6 000,00грн - 30.01.2015, 6 000,00грн - 15.04.2015, 6 000,00грн 15.04.2015 та 6 000,00грн - 17.04.2015, що підтверджується виписками з рахунку (а.с.24, 26-28).
При цьому, як вказується позивачем в позові, оплата товару, яка здійснена відповідачем 15.04.2015, 16.04.2015 та 17.04.2015 здійснена останнім згідно рахунку №352 від 09.04.2015, проте враховуючи існування у відповідача заборгованості за поставку товару здійснену позивачем 19.03.2014, позивачем на підставі п. 5.5 договору не здійснювалась поставка товару згідно рахунку-фактури №352 від 09.04.2015, а кошти сплачені відповідачем зараховані в якості оплати товару поставленого 19.03.2014.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача станом на момент звернення до суду з позовом складає 82761,00грн (106 761,00-6000,00-6000,00-6000,00-6000,00).
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити поставлений йому товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець (відповідач у даній справі) не заперечує щодо несплаченої суми, проте, зазначає, що строк оплати не настав, оскільки позивачем не надав всіх перелічених договором документів, а саме якісне посвідчення та санітарно-гігієнічний висновок.
Позивач звернувся до відповідача з листом щодо оплати поставленого товару (а.с.21), від 21.10.2014 №25.
У відповідь на який, відповідач листом від 22.10.2014, звернувся з проханням щодо погодження оплати поставленого товару в термін з 20.11.2014 по 15.12.2014 (а.с.22).
Проте, як вказує позивач поставлений товару не був оплачений відповідачем, у зв'язку з чим 20.12.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією №34 від 19.12.2016 щодо спати заборгованості в сумі 497721грн, у т.ч. 82 761,00грн згідно специфікації №1 від 05.03.2014 станом на 20.12.2016 та 414 960,00грн згідно листа №221/1707-15 від 17.07.2015.
Відповідачем у відповідь на претензію надіслано позивачу лист №1002/17-6 від 10.02.2017, в якому відповідач вказує на необхідність надання відповідних документів, що підтверджують поставку товару на суму 414 960,00грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову посилається на невиконання позивачем п. 2.1.3 договору поставки за яким постачальник зобов'язується забезпечити відпуск товару разом з необхідними законодавством України документами, а саме рахунком-фактуроою, видатковою накладною, податковою накладною, специфікацією, якісним посвідченням та санітарно-гігієнічним висновком. Проте, суд не може прийняти до уваги такі заперечення відповідача, оскільки товар не був ним повернутийпозивачуза відсутністю вказаних документів, а був прийнятий у власність
Крім того, позивачем 11.05.2017 надано суду висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, про те, що товар, що був предметом договору поставки відповідає встановленим критеріям, вказаний висновок діє до 21.01.2016.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що враховуючи, що відповідачем прийнято поставлений згідно специфікації №1 від 05.03.2014 та видаткової накладної №202 від 19.03.2014 товар, та відповідач не заявляв про те, що вказаний товар не відповідає вимогам по якості, а також не надано доказів оплати поставленого товару на суму 82 761,00грн, вимоги позивача у даній справі про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 82 761,00грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 676,10грн за період з 01.11.2014 по 01.05.2015.
В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.
Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст.549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п.5.3 договору, у разі порушення терміну оплати вартості поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, але загалом не більше 5% від вартості поставленого товару.
Так, оскільки загальний розмір пені перевищує 5% від вартості поставленого та неоплаченого товару, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 10676,10грн.
Проте, відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача у даній справі щодо стягнення пені наслідків пропущення строку позовної давності.
З огляду на викладене суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як визначено ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що з даним позовом (згідно штемпелю на конверті в якому до суду надійшла позовна заява) позивач звернувся 13.03.2017, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення пені у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності про яку заявлено відповідачем у даній справі.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6124,85грн 3% річних та 54 851,50грн втрат від інфляції за загальний період з 01.11.2014 по 09.03.2017.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, позивачем при розрахунку до дат, за які здійснюються відповідні нарахування включені дні оплати відповідачем товару, з урахуванням яких заборгованість відповідача в дні оплати становила мешу суму.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що за розрахунком суду за заявлені позивачем періоди розмір 3% річних складає 6126,82грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 6124,85грн.
За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції за заявлені позивачем періоди складає 42040,12грн, в задоволенні вимог про стягнення 12 811,38грн інфляційних втрат суд відмовляє
В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 1963,89грн.
Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на користь Приватного підприємства "СКІФ-ОЛ" 82 761,00грн основного боргу, 6124,85грн 3% річних, 42 040,12грн інфляційних втрат, а також 1963,89грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 10 676,10грн пені та 12 811,38грн інфляційних втрат в задоволенні позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 16.05.2017
Суддя С.І. Чонгова