13 травня 2017 року м. Київ К/800/16398/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Заїка М.М., перевіривши можливість розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про виплату разової грошової допомоги,
ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного.
Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІІ) передбачалось, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 викладено в наступній редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому, зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Пунктом 63 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма Закону № 79-VІІІ нечинною або неконституційною не визнавалась.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" встановлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 920 гривень.
У рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у 2016 році у відповідача не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів.
Враховуючи те, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 920,00 грн відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обгрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що соціальне забезпечення, яке здійснює відповідач згідно своїх повноважень жодним чином не має відношення до пенсійного забезпечення, яке здійснюється органами Пенсійного фонду України і посилання на норми, які врегульовують відносини у сфері пенсійного забезпечення є безпідставними до поданого ним адміністративного позову.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Ознак необґрунтованого застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в касаційній скарзі не зазначено та викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Крім того, доводи та зміст касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни чи скасування рішень.
З огляду на викладене та керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про виплату разової грошової допомоги.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства.
Суддя М.М. Заїка