19 квітня 2017 рокущо Р і в н е №817/1912/16
Рівненський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сала А.Б., за участю секретаря судового засідання Мідлік А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник не прибув,
третьої особи: представник не прибув,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фермерського господарства «АКО» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Агросфера ЛТД»
доМлинівського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (Млинівський РВ ДВС)
про визнання дій неправомірними та незаконними,
Позивач, Фермерське господарство «АКО», звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Млинівського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (Млинівський РВ ДВС), про визнання неправомірними та незаконними дій відповідача щодо розподілу коштів, що надходили з рахунку Фермерського господарства «АКО» на депозитний рахунок Млинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління згідно меморіального ордеру №17 від 07 листопада 2014 року на суму 60315,95 грн., №5 від 30 березня 2015 року на суму 150000,00 грн., №4 від 30 березня 2015 року на суму 205000,00 грн., №13 від 31 серпня 2015 року на суму 51245,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у ході провадження виконавчих дій з примусового виконання рішень господарських судів відносно позивача відповідачем проводився непропорційний розподіл коштів, що надходили від позивача як боржника у виконавчих провадженнях, що були відкриті на момент розподілу відповідних коштів. Вказані дії відповідача вчинені у порушення вимог статей 43, 44 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до збільшення заборгованості позивача та слугувало підставою для звернення до суду із позовом.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд визнати неправомірними та незаконними дії відповідача щодо розподілу отриманих від боржника коштів у межах зведеного виконавчого провадження.
17.03.2017 представник відповідача подав суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.93), а також подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строків звернення до адміністративного суду зазначивши, що позивачу було відомо про напрямки спрямування стягнених коштів при отриманні постанов про закриття виконавчих проваджень, що надсилалися державним виконавцем у встановленому порядку , що не оскаржується та не заперечується позивачем.
Крім того, представник відповідача повідомив, що на сьогоднішній день на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження №52413038 з 16.10.2014, в якому позивач виступає боржником (а.с.94).
У ході судового розгляду суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Агросфера ЛТД».
Представник третьої особи до суду не прибув, однак заявив клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 12.04.12017 у задоволенні клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції відмовлено.
За таких обставин, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку про можливість продовження судового розгляду за відсутності представника третьої особи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що провадження у справі слід закрити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є дії державного виконавця щодо розподілу стягнутих коштів з боржника у межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих документів виключно господарських судів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
За правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 30 червня 2015 року.
Крім того, суд зазначає про помилковість доводів позивача в частині юрисдикційної підвідомчості даної справи адміністративному суду з посиланням на абзац третій пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 13.12.2010 №3, з тих підстав, що ним не враховано ту обставину, що у зведеному виконавчому провадженні, у межах якого державний виконавець вчиняв відповідні дії щодо розподілу грошових коштів, стягнутих із позивача як боржника у даному виконавчому провадженні, об'єднані тільки провадження щодо виконання виключно рішень господарських судів відносно позивача, а не судів різних юрисдикцій.
Суд наголошує на тому, що у абзаці четвертому цього ж пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 13.12.2010 №3 зазначено, що юрисдикцію судів щодо вирішення справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення в межах конкретного виконавчого провадження, яке об'єднано (приєднано) у зведене виконавче провадження, або зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції, необхідно визначати з урахуванням положень частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».
Вказані вище висновки суду в повній мірі відповідають висновкам Верховного Суду України, які є обов'язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції.
В свою чергу, згідно з частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні є визначальним критерієм для визначення юрисдикції суду щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.
Враховуючи викладене, оскільки позивач є боржником у зведеному виконавчому провадженні, який оскаржує рішення (дії, бездіяльність) державної виконавчої служби у зв'язку виконанням виключно рішень господарських судів, даний спір підлягає розгляду у порядку господарської юрисдикції.
Наведені обставини виключають можливість розгляду цієї справи Рівненським окружним адміністративним судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Повторне звернення з тією самою позовною заявою до Рівненського окружного адміністративного суду не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.
Суддя Сало А.Б.