Справа № 352/2269/14-ц
Провадження № 22-ц/779/577/2017
Категорія 39
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
11 травня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Максюти І.О.,
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
секретаря Бойчука Л.М.
з участю: апелянта та її представника ОСОБА_2, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на 4/5 частини спільного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тисменицького районного суду від 17 лютого 2017 року,
В жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. Позов мотивовано тим, що 26 грудня 2013 року померла її мати, ОСОБА_9, яка на випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори 29 серпня 2003 року за № 2-1467, згідно якого ОСОБА_9 все своє майно заповіла ОСОБА_6 Зазначила, що своєчасно вчинила дії щодо прийняття спадщини, подавши у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини, однак отримала постанову державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 липня 2014 року, оскільки частина майна, яке є спадковим, складається з будинковолодіння, що має статус колишнього колгоспного двору. Просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на будинковолодіння по вул. Грушевського, 27, в с. Черніїв, Тисменицького району Івано-Франківської області.
В лютому 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 звернулись із зустрічним позовом про визнання права власності на 4/5 частини спільного майна - будинковолодіння №27 по вул. Грушевського в с. Черніїв Тисменицького району. ОСОБА_4 звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом, однак постановою державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори від 04 липня 2014 року йому відмовлено в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на вказане будинковолодіння. Однак правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння, є у наявності. На час видачі даного свідоцтва члени їх сім'ї вели господарство у колгоспному дворі, що підтверджується витягом з погосподарської книги №3 Черніївської сільської ради за 1986 - 1990 роки. Тому вважають, що мають право на свою частку у майні колишнього колгоспного двору.
Рішенням Тисменицького районного суду від 17 лютого 2017 року первісний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, померлої 26 грудня 2013 року, на 1/5 будинковолодіння №27 по вул. Грушевського в с. Черніїв, Тисменицького району Івано-Франківської області.
Зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлої 26 грудня 2013 року, на 4/5 будинковолодіння №27 по вул. Грушевського в с.Черніїв, Тисменицького району Івано-Франківської області.
Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність прийняття такого рішення судом внаслідок неповноти встановлення обставин справи та незастосування закону, який регулює спірні правовідносини.
Апелянт зазначила, що сім'я відповідача ОСОБА_4 вела окреме господарство робітничого типу двору, створила своє окреме майно двору - житловий будинок, але хоча і проживали в будинку матері, члени сім»ї відповідача не набули права власності на майно колгоспного двору нарівні із ОСОБА_9
Після смерті ОСОБА_9 вона успадкувала все її майно за заповітом, а позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 не входять до кола спадкоємців будь-якої черги та не мають права на обов'язкову частку в спадщині, тому суд дійшов помилкового висновку про їх право власності в порядку спадкування за законом.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Вислухавши доповідь судді, пояснення апелянта та її представника, представника відповідача ОСОБА_4 та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою частково, виходячи з наступних підстав.
В ч.1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За приписами ст.ст.10, 11 та 60 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_6 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 355, 357 ЦК України та пункту 6 постанови Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», встановив, що позивачі за зустрічним позовом були членами колгоспного двору, своєю працею і коштами брали участь у веденні спільного господарства колгоспного двору та придбанні його майна, але дійшов взаємовиключаючих висновків про те, що вони не втратили право на частку у майні колгоспного двору і їх частки є рівними з часткою померлої ОСОБА_9 і, одночасно, вони набули права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9
Тому з такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується колегія суддів.
Судом правильно встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів №52 від 23 березня 1988 року «Про розгляд та затвердження списків будинків, які належать громадянам або колгоспним дворам і оформлення права власності в селах Ямниця та Черніїїв», оформлено право власності на 459 домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам, зокрема під №382 зазначений ОСОБА_10 (вулиця Леніна,27, на даний час вулиця Грушевського) із вказівкою типу суспільної групи «колгоспний двір». (а.с.46,47-48 т.1).
ОСОБА_10 помер 15 травня 1988 року, що підтверджується відповідним записом у погосподарській книзі. (а.с. 6 т.2) та не оспорюється сторонами у судовому засіданні.
Згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 20 січня 1989 року, виданого Черніївською сільською радою на підставі рішення виконкому Тисменицької районної ради народних депутатів №52 від 23 березня 1988 року, жилий будинок по вул. Леніна 27 (на даний час вул. Грушевського) в с.Черніїв, належить колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_9 (а.с.49), що також встановлено згідно дубліката свідоцтва про право власності на будинковолодіння по вул. Грушевського, 27 в с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області, виданого виконавчим комітетом Черніївської сільської ради 05 жовтня 2000 року на підставі того ж рішення Тисменицького райвиконкому №52 від 23 березня 1988 року, право власності зареєстровано у бюро технічної інвентаризації. Рішення про реєстрацію права власнсті прийняте 05.10.2000 року, реєстровий запис №322, книга №2. (а.с.9, 50).
26 грудня 2013 року ОСОБА_9 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_11 І-НМ №182661 від 27 грудня 2013 року. (а.с.5).
Після її смерті відкрилась спадщина, у спадкову масу входить будинковолодіння по вул. Грушевського, 27 в с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області, яке складається з житлового будинку (літера «А»), сараю (літера «Б»), сараю (літера «В»), сараю (літера «Д»), вбиральні (літера «Е»), воріт (№ 2), огорожі (№3), огорожі (№4) інвентарною вартістю 121 414 грн.
Згідно заповіту, посвідчено 29 серпня 2003 року держаним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори - ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі за №2-1467, ОСОБА_9 все своє майно заповідає ОСОБА_6 (а.с.6).
ОСОБА_6 у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Тисменицької районної державної нотаріальної контори відмовлено у вчиненні нотаріальної дії від 16 липня 2014 року, у зв'язку з тим, що будинковолодіння, розташоване по вул. Грушевського, 27 в селі Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області, належало до колгоспного двору, співвласниками якого є усі члени двору, що проживали в ньому на час його ліквідації, і неможливо встановити спадкову масу, тобто належну частку померлій ОСОБА_9О.(а.с.7).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Черніївської сільської ради №913 від 18 червня 2014 року, на день смерті (26 грудня 2013 року) гр. ОСОБА_9 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. За даною адресою також зареєстровані: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (син), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (невістка), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (онука), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 (онука), ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6 (правнук), ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_7 (правнук), ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_8 (правнук), ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_9 (правнука).
Із оглянутих у судовому засіданні погосподарських книг Черніївської сільської ради з 1986 по 2014 роки та записів у них за адресою по вул. Грушевського (колишня), 27 у період з 1986 по 1991 роки значиться господарство суспільної групи «колгоспний двір», головою якого до смерті (до 15.05.1988р.) був ОСОБА_10, а після його смерті - ОСОБА_9, членами колгоспного двору були ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (син), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (невістка), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (онука), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 (онука). Станом на 15.04.1991 року господарство під №262 відноситься до колгоспного двору, до складу якого входять: голова колгоспу - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_10 Господарство під №263, яке розташоване за тією ж адресою, відноситься до робітничго двору, до складу якого входять: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (голова двору), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (дружина), ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4 (дочка), ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_5 (дочка). В додаткових відомостях запису №263 зазначено про те, що вказані особи проживають в будинку матері під №262, аналогічні відпомості містяться в усіх по господарських книгах, у тому числі у книзі за 2001-2005 роки, особистий рахунок господарств № 252, адреса: вул. Грушевського, 27 також відображено, що сім'я проживає в будинку матері ОСОБА_9 (а.с.8, 43-45 т.1, 6-28 т.2).ёё
Згідно архівного витягу з протоколу засідання виконкому Черніївської сільської ради народних депутатів Тисменицького району від 27 липня 1989 року, рішення №27 «Про розгляд заяв громадян», дозволено будівництво житлового будинку на новому місці громадяннину ОСОБА_4 (а.с.78,110).
Із пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що з 1991 року ОСОБА_4 розпочав будівництво іншого будинку, з дозволу Черніївської сільської ради народних депутатів Тисменицького району від 27 липня 1989 року, який на час розгляду спору є незавершеним.
Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 за заповітом, яким охоплена уся спадщина, тому після смерті ОСОБА_9 на належне померлій майно має право лише ОСОБА_6
Таким чином, суд дійшов помилкових висновків про право на спадщину за законом ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_8
Згідно ст. 120 ЦК УРСР в редакції 1963 року, що поширюється на спірні правовідносини, колгоспний двір визначався, як сімейно - трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом ч.2 ст.123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлювавсяся виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Статтею 126 ЦК УРСР передбачено, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14.01.2014 року у справі №6-145цс13 та від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських ОСОБА_14 народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських ОСОБА_14 народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських ОСОБА_14 народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Оскільки ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_7 на момент видачі свідоцтва про право власності на домоволодіння (20 січня 1989 року), яке видано до 15 квітня 1991 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про власність» були членами колгоспного двору, своєю працею і коштами брали участь у веденні спільного господарства колгоспного двору та придбанні його майна, цьому двору належав спірний будинок, а ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_11) та ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_12) були неповнолітніми і право цих осіб підтверджено свідоцтвом про право власності на домоволодіння як членів колгоспного двору, а також будь-які докази про поділ чи виділ частки колгоспного двору відсутні, тому вони не втратили право на частку у майні цього колгоспного двору, яке збереглося.
Враховуючи, що у погосподарських книгах не зазначені відомості про виділ частки чи поділ колгоспного двору, і, навпаки, міститься інформація про спільне проживання у одному будинку померлої ОСОБА_9 та ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3 і ОСОБА_8, спірний будинок і незавершений будівництвом, про котрий зазначають сторони, розташовані за однією адресою, відомості про що містяться у погосподарських книгах, свідоцтво про право власності на спірний будинок членам колгоспного двору видано 20 січня 1989 року, тому доводи апелянта про те, що відповідач та його сім»я втратили право на частку у колгоспному дворі, оскільки створили окреме господарство робітничого типу, не заслуговують на увагу.
Таким чином, вказані особи як члени колгоспного двору мали право кожний по 1/5 частині в майні цього двору.
Отже, позивач ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_9 успадкувала 1/5 частину будинковолодіння, а відповідач ОСОБА_4, ОСОБА_7 ОСОБА_3 та ОСОБА_8 також мають право кожний по 1/5 частині у спірному майні.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду спору в частині зустрічного позову судом не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду від 17 лютого 2017 року в частині задоволення зустрічного позову змінити .
Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 право власності по 1/5 частині за кожним на будинковолодіння по вул. Грушевського, 27 в с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: І.О. Максюта
ОСОБА_19
ОСОБА_20