Справа № 344/795/17
Провадження № 2/344/1617/17
15 травня 2017 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Кріцак Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування від 09.12.2015 року частини нежитлового приміщення кафе “Рішельє” та частини земельної ділянки, які знаходяться в с.Вовчинець Івано-Франківської міської ради по вул. Бугая, 77, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування від 09.12.2015 року частини нежитлового приміщення кафе “Рішельє” та частини земельної ділянки, які знаходяться в с.Вовчинець Івано-Франківської міської ради по вул. Бугая, 77, посилаючись на те, що 29.10.2014 року між ним та відповідачем було укладено догоір позики грошових коштів терміном до 22.03.2015 року, після чого вони пролонгували зазначений договір на один рік. 09.12.2015 року пред'явив вимогу сплачувати 2% в місяць та подарувати йому 1/3 кафе “Рішельє” та 1/3 земельної ділянки, на якій знаходиться зазначена нерухомість в забезпечення договору позики, або негайно повернути кошти, на що він погодився. Після укладення зазначеного договору дарування він продовжував сплачувати відсотки за договором позики до грудня 2016 року, а 04.12.2016 року ним проведено повний розрахунок. Однак, відповідач не передав йому оригінали договорів дарування, договору позики, розписку про повний розрахунок для розірвання договорів дарування. Правочини зазначених договорів дарування є удаваними (мнимими) правочинами, так як ними приховується інший правочин, а саме - договір позики грошових коштів, яким була передбачена сплата відсотків за користування коштами, які сплачувались після договору дарування.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві. Просив позов задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечив щодо їх задоволення.
Беручи до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно копії договору позики грошових коштів від 29.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - позичальник), Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав Позичальнику грошові кошти в сумі 377000,00 грн.
Відповідно до п.1 зазначеного Договору позики, він укладений зі сплатою процентів в розмірі 0,01% річних; остаточний розрахунок щодо повернення усієї суми позики разом із нарахованими процентами має бути здійснено не пізніше 22.03.2014 року (а.с. 6).
09.12.2015 року укладено договір дарування між ОСОБА_1 (далі - Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі - Обдаровуваний), посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за №1355, згідно якого Дарувальник подарував та передав Обдаровуваному, а Обдаровуваний прийняв в дар від Дарувальника 1/3 (одну третю) частку приміщення кафе “Рішельє”, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, с.Вовчинець, вул.Бугая, будинок 77 (сімдесят сім) (а.с. 4).
09.12.2015 року укладено договір дарування між ОСОБА_1 (далі - Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі - Обдаровуваний), посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за №1356, згідно якого Дарувальник подарував та передав Обдаровуваному, а Обдаровуваний прийняв в дар від Дарувальника 1/3 (одну третю) частку земельної ділянки, площа якої 0,0525 (нуль цілих п'ятсот двадцять п'ять десятитисячних) га, розташованої за адресою: Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, с.Вовчинець, вул.Бугая, 77, кадастровий номер 2610190501090050110, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування (а.с. 5).
У період з 01.02.2016 року по 01.08.2016 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 переховувались кошти, що підтверджується копіями квитанцій ПАТ КБ “ПриватБанк” (а.с. 7).
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.
Тобто дана стаття встановлює умови чинності правочинів. У разі недотримання вказаних умов правочин є недійсним.
Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Оскільки, в судовому засіданні встановлено, що укладення зазначених договорів дарування не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а фактично забезпечували виконання зобов'язань позивачем ОСОБА_1 Покладених на нього договором позики від 29.10.2014 року та враховуючи те, що відповідач в судовому засіданні визнав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, виходячи з положень, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України, є всі підстави для визнання договору дарування від 09.12.2015 року 1/3 частки приміщення кафе “Рішельє” та договору дарування від 09.12.2015 року 1/3 частки земельної ділянки, площа якої 0,0525 га, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - недійсними.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст. 15, 203, 215 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213-215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування від 09.12.2015 року частини нежитлового приміщення кафе “Рішельє” та частини земельної ділянки, які знаходяться в с.Вовчинець Івано-Франківської міської ради по вул. Бугая, 77 - задоволити.
Визнати недійсним договір дарування від 09.12.2015 року 1/3 частки приміщення кафе “Рішельє”, що знаходиться за адресою: с.Вовчинець Івано-Франківської міської ради, вул. Бугая, 77, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати недійсним договір дарування від 09.12.2015 року 1/3 частки земельної ділянки, площа якої 0,0525 га, розташованої за адресою: с.Вовчинець Івано-Франківської міської ради, вул. Бугая, 77, кадастровий номер 2610190501090050110, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Пастернак І.А.