Cправа № 127/6301/17
Провадження № 2/127/2913/17
Іменем України
10 травня 2017 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого-судді Гуменюка К.П.,
секретаря Подоляк М.В,,
за участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,
27 березня 2017 року до суду із позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1, перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 28 травня 2006 року по 14 червня 2012 року. Шлюб розірвано на підставі рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці 14 червня 2012 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. За рішенням суду місце проживання доньки, після розлучення, визначено разом із позивачем. В даний час дитина проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1
Позивач матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
З часу розірвання шлюбу відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, розвитком дитини не цікавиться, матеріальної допомоги у вигляді аліментів на утримання та розвиток дитини не надає.
Відповідач безпідставно чинить перешкоди позивачу у здійсненні заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичний та моральний розвиток. Зокрема, відповідач відмовляється надати у передбаченому законодавством порядку, дозвіл на виїзд малолітньої ОСОБА_3 за кордон для відпочинку та оздоровлення, при цьому жодних вагомих аргументів, які б пояснювали та обґрунтували його відмову не наводить. Позивач вважає, що така позиція відповідача шкодить інтересам дитини та не сприяє її всебічному розвитку, порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання своїми батьківськими правами.
Завдяки фінансовій допомозі, яку надає родина позивача, вона має можливість оздоровити доньку у літній період за кордоном. Крім того, за рекомендаціями лікарів, з ціллю профілактики та застереження застудних захворювань, необхідне періодичне перебування дитини на морі. Також виїзд дитини за кордон сприятиме розширенню світогляду дитини та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості.
Поїздка здійснюється для оздоровлення та відпочинку дитини на короткий термін, без мети постійного проживання за межами України. Таким чином, жодні права батька, встановлені чинним законодавством України, в тому числі на побачення з дитиною порушуватись не будуть. З огляду на ці обставини позивач має намір з 01 червня 2017 року по 25 серпня 2017 року виїздити разом з донькою до Туреччини, Єгипту чи Болгарії та в аналогічний літній період здійснювати поїздки до країн Шенгенської зони без згоди відповідача до досягнення доньки 16 річного віку.
З огляду на зазначене вище позивач просить суд надати дозвіл ОСОБА_1 на тимчасові поїздки за межі України з дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, до повноліття дитини.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги позову підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні вимоги позову визнав та не заперечував щодо його задоволення.
Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що вимоги позовної заяви не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом, що заочним рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 28 травня 2006 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 885, розірвано (а.с. 6).
Від даного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (а.с. 7).
Як встановлено у судовому засіданні, після розірвання шлюбу між позивачем та відвідачем їх дочка залишилась проживати із матір'ю.
З пояснень позивача слідує, що остання разом із дочкою має намір неодноразово виїжджати за межі України з метою оздоровлення та відпочинку дитини, однак, має певні труднощі щодо виїзду дитини за кордон, у зв'язку із тим, що їй не завжди відоме місце перебування батька дитини ОСОБА_2 для отримання нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003 року, яка ратифікована Україною Законом № 166-V від 20 вересня 2006 року та набрала чинності для України з 01 квітня 2007 року зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
У відповідності до вимог статті 7 Сімейного кодексу України, дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
За змістом положень статей 141, 150-152, 155, 157 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Батьки зобов'язані забезпечити дитині належні виховання, розвиток, матеріальне забезпечення. За загальним правилом питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Положеннями частини 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частини 1 статті 1 даного Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Згідно з пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.
При цьому, відмовити у наданні такого права суд може тільки у тому випадку, якщо таке рішення шкодить найвищим інтересам дитини.
Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку, із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише визначено певний порядок її виїзду за згодою батьків або з дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.
Суд також зазначає, що позовна заява (її предмет та підстави, обґрунтування) не містять наявності спору щодо отримання разового дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без згоди батька в конкретну країну та на конкретний період часу. Позивач фактично просить дозволити виїзд дитини за кордон, без згоди батька, до будь-якої країни, на будь-який час, до досягнення дитиною повноліття.
Однак, надання даного дозволу на виїзд дитини на невстановлений період та до будь-якої країни, без згоди батька, грубо порушуватиме його право на участь у вихованні дитини, позбавить його можливості знати про місцезнаходження дочки, умови проживання та інші обставини стосовно неї, що згідно із вимогами статті 313 ЦК України, статей 141, 157 СК України, положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, є неприпустимим.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не визначено держави прямування, конкретної строкової поїздки та часу перебування у ній, позивач фактично просить надати дозвіл на неодноразові виїзди дитини за кордон без згоди батька, що не відповідає вимогам діючого законодавства.
Суд також враховує, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.
Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на те, що в задоволені позову відмовлено, судові витрати слід залишити без відшкодування.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57- 60, 88, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд,
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області К.П. Гуменюк