20 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100040016929, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, який до утримання в Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , у силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 1 ст. 185 КК України - у виді 1 року позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України - у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст. 76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою змінено на особисте зобов'язання за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_6 звільнено з-під варти в залі суду, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися із м. Запоріжжя без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну до набрання вироком законної сили.
Судом у кримінальному провадженні вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року ОСОБА_6 змінено запобіжний захід у виді особистого зобов'язання на тримання під вартою.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 185 КК України, та відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 186 КК України, за таких обставин.
Як визнав встановленим суд першої інстанції у вироку, 07 листопада 2015 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, ОСОБА_6 перебував у приміщенні караоке-кафе «РОМ», що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Тичини, 7.
Близько 01 години 30 хвилин 07 листопада 2015 року, ОСОБА_6 , відпочиваючи у вказаному закладі, побачив відчинені двері до кабінету адміністратора та зайшовши всередину, виявив на столі ноутбук сірого кольору марки «НР».
В цей час у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна та обернення його на свою користь, а саме вищевказаного ноутбука, який належить ОСОБА_9 .
Реалізуючи свої злочинні наміри, діючи з корисливих мотивів та скориставшись тим, що у даному приміщенні більше нікого не було, і за його діями ніхто не спостерігає з сторонніх осіб, ОСОБА_6 взяв вищевказаний ноутбук зі стола.
Крім цього, ОСОБА_6 побачив у приміщенні жіночу сумочку, оглянувши вміст якої, він виявив всередині жіночий шкіряний гаманець чорного кольору, з якого дістав грошові кошти в сумі близько 20 гривень, ключ, банківську картку та студентський квиток, що належать ОСОБА_10 . Таємно викравши вищевказані речі, ОСОБА_6 вийшов з кабінету адміністратора та зайшов до приміщення чоловічого туалету, в якому викинув порожній гаманець. Всі інші вищеперелічені речі сховав собі у верхній одяг та вийшов з приміщення вказаного закладу.
Після цього ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденими речами розпорядився на свій власний розсуд.
Своїми злочинними діями ОСОБА_6 завдав матеріальної шкоди ОСОБА_9 на загальну суму 3000 гривень та ОСОБА_10 на загальну суму 300 гривень.
Крім того, ОСОБА_6 25 лютого 2016 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, перебуваючи по АДРЕСА_2 , в стані алкогольного сп'яніння, побачив раніше невідомого йому ОСОБА_11 , у якого в руках був мобільний телефон.
В подальшому, перебуваючи за вищевказаною адресою, у нього виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, обравши об'єктом свого злочинного посягання майно ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , діючи умисно з корисливих спонукань, застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілого, яке виразилось в ударі в обличчя ОСОБА_11 , від чого останній втратив рівновагу та впав на асфальт, після чого ОСОБА_6 сів на ОСОБА_11 та подолавши опір потерпілого, відкрито викрав у нього: мобільний телефон марки Nomi 1240, ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 НОМЕР_2 , чорного кольору, вартістю 599 гривень 00 копійок, в середині якого знаходилась сім-картка мобільного оператора «Лайф», НОМЕР_3 , вартістю 20 гривень 00 копійок, на рахунку грошових коштів не було, сім-картка мобільного оператора «МТС» НОМЕР_4 , вартістю 20 гривень, на рахунку якої знаходились кошти у розмірі 20 гривень; карта пам'яті об'ємом на 16ГБ, вартістю 250 гривень 00 копійок; банківська карта «Приватбанк», яка матеріальної цінності не становить, на рахунку якої коштів не було; навушники «Раnasonik», вартістю 240 гривень 00 копійок.
Після цього ОСОБА_6 наніс ще декілька ударів руками в область обличчя ОСОБА_11 , та подолавши опір потерпілого, відкрито викрав у нього паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_11 ; ідентифікаційний код на ім'я ОСОБА_11 ; трудову книжку на ім'я ОСОБА_11 ; приписне посвідчення на ім'я ОСОБА_11 ; диплом про здобуття вищої освіти Національної академії внутрішніх справ на ім'я ОСОБА_11 ; диплом про здобуття вищої освіти Академії муніципального управління на ім'я ОСОБА_11 .
Після цього ОСОБА_6 встав з ОСОБА_11 та наніс йому удар ногою в область голови, і в подальшому з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим розпорядився на свій власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріального збитку потерпілому ОСОБА_11 на загальну суму 1150 гривень 00 копійок.
Зідно висновку експерта №560 від 29 лютого 2016 року, при судово-медичній експертизі у ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мали місце наступні тілесні ушкодження: а) синці - в лівій підочній ділянці, в підборідковій ділянці зліва; б) садна - в підборідковій ділянці зліва на фоні зазначеного синця визначають - 3. Синці та садна, у звичайному перебігу, загоюються у строк до 6 діб, тобто, саме на цей строк буде порушена як функція травмованої ділянки так і у цей строк буде відновлена її анатомічна цілісність. Цей строк визначає тривалість розладу здоров'я. Саме тому, тілесні ушкодження, вказані у п.п. а) та б) даних Підсумків, відносяться до легкого тілесного ушкодження, відповідно п.п. 2.3.5. та 4.6. «Правил». Характер та морфологія виявлених ушкодження свідчить про те, що вони утворились у наслідок травматичної дії тупого(их) предмету(ів), характерні властивості якого(их) в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати вказаному терміну, тобто 25 лютого 2016 року».
Не погоджуючись з вказаним вироком суду першої інстанції у частині призначеного покарання, прокурор Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, вину обвинуваченого та кваліфікацію його дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 КК України - у виді 4 років позбавлення волі, та на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно визначити обвинуваченому покарання у виді 4 років позбавлення волі. У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначав, що при призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції не надав належну оцінку ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, характеру підвищеної суспільної небезпеки та обставинам вчинення кримінальних правопорушень.
Крім того, зазначав, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість та систематичний характер вчинення злочинів проти власності.
Не врахувавши вказані обставини, на переконання апелянта, суд першої інстанції помилково звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 75 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку та доводів, викладених у апеляційній скарзі прокурора ОСОБА_8 , вислухавши доводи прокурора, що приймав участь під час апеляційного розгляду кримінального провадження, який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення за наведених у ній обставин; доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції як загалом, так і в частині призначеного покарання законним і обґрунтованим; дослідивши матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, та надані ОСОБА_6 копію витягу з медичної картки та направлення на лікування; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, вивчивши та перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши та обміркувавши доводи апелянта, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), та відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за обставин, викладених у вироку, згідно частини 2 статті 394 КПК України, колегією суддів не перевіряються, оскільки фактичні обставини кримінального провадження під час судового розгляду в суді першої інстанції ніким із учасників судового провадження не оспорювались, щодо них відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України докази в судовому засіданні не досліджувались, і вони в апеляційній скарзі, поданій прокурором, не заперечуються.
При цьому судом першої інстанції належно з'ясована правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінальних правопорушень, доведеності винуватості ОСОБА_6 , правову кваліфікацію діянь, вчинених останнім за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі стосовно незаконного призначення судом першої інстанції обвинуваченому остаточного покарання із застосуванням ст. 75 КК України, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, є необґрунтованими.
Як убачається із мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, обставини вчинення кримінальних правопорушень, відсутність претензій у потерпілих, поведінку обвинуваченого після вчинених злочинів, дані, що характеризують його особу, який має постійне місце проживання, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, наявність по справі обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей, відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання
З урахуванням характеру та способу вчинення кримінальних правопорушень, суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкцій, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, а при призначенні покарання за сукупністю злочинів у відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України правильно застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, з чим і погоджується колегія суддів.
Також, правильно врахувавши вищезазначені обставини в їх сукупності, особу обвинуваченого, наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, та призначивши обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд першої інстанції дійшов вірних висновків як щодо виду та розміру покарання, так і відносно того, що виправлення, перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без його ізоляції від суспільства, та на підставі ст. 75 КК України звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Отже, судом першої інстанції ОСОБА_6 призначене покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України, яке за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та систематично вчиняє кримінальні правопорушення, є безпідставними, оскільки на час вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_6 у силу ст. 89 КК України не мав судимості.
Всупереч доводам апеляційної скарги, досліджені під час судового розгляду матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, не дають достатніх підстав для висновку про його антисоціальну спрямованість та суспільну небезпечність.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок у наведеній його частині, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не встановлено.
Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі прокурора, висновків суду не спростовують.
Оскільки колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, а саме звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, то продовження дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою є недоцільним, у зв'язку з чим, згідно ст. 377 КПК України, обвинувачений підлягає звільненню з-під варти в залі судового засідання.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Скасувати обраний ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, звільнивши його з-під варти у залі суду негайно.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
__________________ ____________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13