АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
16 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12016100010004346 за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не одружений, офіційно не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
який обвинувачуєтьсяу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
потерпілого ОСОБА_10
Від заступника прокурора міста Києва ОСОБА_5 надійшла апеляційна скарга на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016, ухвалений відносно ОСОБА_8 , в якій прокурор просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі. У решті вирок суду залишити без змін
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016 ОСОБА_8 визнано винним за ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. В силу ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбуття покарання, якщо він протягом трирічного іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію, не виїжджати на постійне проживання за межі країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Міру запобіжного заходу ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання та звільнено його негайно з-під варти в залі суду.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 , прокурор обґрунтовує подану апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції застосував до обвинуваченого ст.75 КК України та дійшов до помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. За межами уваги суду, без належної оцінки залишились дані про підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим діяння. Обвинувачений вчинив інкримінований злочин, що відноситься до тяжких, у стані алкогольного сп'яніння, що хоча й визнано судом обставиною, що обтяжує покарання, але не отримало необхідної оцінки при призначенні покарання. Між тим, як стверджує прокурор, обвинуваченим в результаті словесного конфлікту цілком усвідомлено та цілеспрямовано нанесено потерпілому удар лезом ножа в область розміщення життєво-важливих органів, що відноситься до ушкоджень, які є небезпечними для життя. Спосіб та мотив нанесення тілесних ушкоджень потерпілому свідчить про невиправдану агресію ОСОБА_8 , який є небезпечним для оточуючих.
Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 ? щире каяття. Невірними є також посилання суду на те, що обвинувачений має на утриманні батька похилого віку та можливість не ізолювати останнього від суспільства, адже вказана обставина жодним чином не знижує суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 злочинного діяння.
Інших апеляцій, доповнень заперечень від учасників кримінального провадження не надходило.
Згідно вироку суду першої інстанції, 23.04.2016 приблизно о 00:10 год., на загальному коридорі будинку АДРЕСА_2 , у ОСОБА_8 , 1982 р.н., на ґрунті особистих неприязних відносин виник словесний конфлікт із знайомим ОСОБА_10 , 1981 р.н. Під час конфлікту ОСОБА_11 , тримаючи у лівій руці ніж, наніс ним один удар в область живота ОСОБА_10 . Внаслідок завданого удару ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта № 934/Е від 16.05.2016 у потерпілого ОСОБА_10 було виявлено наступні тілесні ушкодження: проникаюче колото-різане поранення живота: рана на передній черевній стінці справа та нижче пупка по кологрудинній лінії на 4,5 см від серединної лінії, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні до середини, спереду назад, по ходу якого ушкоджуються м'які тканини черевної стінки, проникає в черевну порожнину з наскрізним пораненням тонкої кішки та її брижейки, з явищами внутрішньочеревної кровотечі (наявність в черевній порожнині до 1л крові). Критерієм судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесного ушкодження є критерій небезпеки для життя, тому виявлене тілесне ушкодження відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, думку потерпілого, який також підтримав апеляційну скаргу прокурора і його позицію, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора і просили залишити без змін вирок суду першої інтенції, заслухавши промови учасників судового провадження в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних вимог прокурора, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за фактичних обставин встановлених судом та викладених у вироку, а також правильність кваліфікації за вказаною частиною статті кримінального закону ? не перевіряється, оскільки учасниками судового провадження не оскаржувалися.
Згідно ст.420 КПК України, у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок.
Таким чином, стосовно доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону в частині неправильного звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України, то колегія суддів знаходить їх обгрунтованими.
Відповідно до вимог ст.75 КК України, якщо суд при призначені покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5-ти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до вимог п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано у вироку. На думку колегії суддів, суд першої інстанції не дотримався цих вимог.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд в цілому дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України, і оцінив ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких, врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема, що він в силу ст.89 КК України не судимий, офіційно не працює, має постійне місце проживання. Обставину, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. З цим колегія суддів погоджується. Обставиною, що обтяжує покарання ? визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння. Суд правильно визначив вид покарання у виді позбавлення волі. Натомість, щодо міри покарання, прокурором питання в апеляції про її збільшення не ставиться.
Разом з тим, на думку колегії суддів, поза увагою суду при вирішенні питання про можливість застосування положень ст.75 КК України було залишено те, що суд мав належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, що мають значення для справи. При звільненні від відбування покарання з випробуванням суд достатньо не врахував, що обвинувачений ОСОБА_8 скоїв тяжкий злочин проти особи, об'єктом посягання якого є здоров'я людини, яке відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, серед інших визнано найвищою соціальною цінністю. Також має братися до уваги характер і спосіб скоєного кримінального правопорушення - нанесення удару ножем у життєво важливий орган за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а також обставини, які передували скоєному, правомірна вимога потерпілого про повернення боргу, що не оспорювалося обвинуваченим. Поведінка обвинуваченого після нанесення удару ножем: холоднокровне повернення до власної квартири і відсутність намірів допомогти потерпілому. Крім того, як слушно зауважує прокурор, стороною захисту не надано офіційних документів які б свідчили, що батько обвинуваченого знаходиться на його утриманні. А тому, відповідно до положень наведених у ст.50 КК України, а саме мети покарання, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_8 не можливе без ізоляції його від суспільства та приходить до висновку про відсутність підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням за скоєний умисний тяжкий злочин проти особи, з огляду на що апеляційна скарга прокурора є цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню із скасуванням вироку суду першої інстанції в частині, у зв'язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання та ухваленням нового вироку.
Позиція потерпілого, висловлена в суді апеляційної інстанції щодо відсутності матеріальних претензій до обвинуваченого.
Інших апеляційних доводів апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ч.2 ст.404 КПК України строк попереднього ув'язнення під час досудового розслідування підлягає зарахуванню відповідно до ч.5 ст.72 КК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016, ? задовольнити.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016, яким ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначено покарання у виді 05 ( п'яти) років позбавлення волі та підставі ст.ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 03 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації, не виїжджати на постійне місце проживання за межі країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, ? скасувати в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Ухвалити свій вирок, яким вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.1 ст.121 КК України з призначеним йому покаранням у виді 05 ( п'яти ) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання вираховувати з часу звернення судового рішення до виконання. Відповідно до ч.2 ст.404 КПК України зарахувати згідно ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення в строк позбавлення волі із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 23.04.2016 по 26.07.2016 включно.
В іншій частині вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26.07.2016 відносно ОСОБА_8 , залишити без змін.
Вирок Апеляційного суду міста Києва набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим який тримається під вартою, ? в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/796/1603/2016
Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_12
Суддя-доповідач - ОСОБА_1