11 травня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2013 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №2901-002/10Ф від 24.06.2010 у розмірі 14 835 292,94 грн. та судові витрати у розмірі 3 441 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.12.2014 вищевказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №2901-0023/10Ф від 24.06.2010 в розмірі 14 835 292,94 грн. та судовий збір - 3 441 грн.
Справа № 755/4906/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/1387/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права й неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відсутні докази на підтвердження надання грошових коштів Банком за кредитним договором. Зазначив, що помилковими є висновки суду щодо підписання відповідачем Договору про внесення змін і доповнень від 24.12.2010.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про розгляд справи. На підставі викладених обставин та керуючись вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія судді ухвалила розглянути справу за їх відсутністю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження при розгляді справи.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2010 між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 2901-002/10Ф з наступними змінами та доповненнями від 24.12.2010, 30.04.2011, 08.06.2011, 17.11.2011 та 28.05.2012, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитну лінію в національній валюті на загальну суму 12 731 482 грн., строком до 31.10.2012 та останній зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені договором (а. с. 12-30).
ПАТ КБ «Правекс-Банк» належним чином виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти, а ОСОБА_2 умови договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 30.01.2013 виникла заборгованість в розмірі14 835 292,94 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 12 661 895,78 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 189 061,18 грн.; заборгованість по процентам - 1954 220,14 грн.; пеня за несвоєчасне погашення процентів - 30 115,84 грн. відповідно до розрахунку заборгованості (а. с. 8).
Враховуючи вищевикладене позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.ст. 6 , 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен їх виконувати.
Матеріали справи свідчать, що відповідач всупереч умов вищевказаного кредитного договору, свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на30.01.2013 виникла заборгованість в розмірі14 835 292,94 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 12 661 895,78 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 189 061,18 грн.; заборгованість по процентам - 1954 220,14 грн.; пеня за несвоєчасне погашення процентів - 30 115,84 грн. відповідно до розрахунку заборгованості.
Таким чином, у відповідача перед Банком виникли зобов'язання щодо повернення заборгованості за вказаним кредитом.
Відповідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст.1054 ЦК Україниу разі порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, кредитодавець має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 9.1. Договору про відкриття кредитної лінії, за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом або внесення процентів за користування коштами Банк може стягнути з позичальника пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за весь період прострочення.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що в суді першої інстанції було встановлено, що відповідач свої обов'язки за вищезгаданим кредитним договором не виконує, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором правильними.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження надання грошових коштів Банком за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не підписував Договір про внесення змін і доповнень від 24.12.2010, та не отримував реквізити на оплату попередньої вартості експертизи, також не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки підтверджені достатніми та допустимими доказами.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 було заявлено клопотання про призначення експертизи, оскільки виникли сумніви щодо підписання відповідачем Договору про внесення змін і доповнень від 24.12.2010 до кредитного договору (а. с. 84). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.09.2013 та від 14.05.2014 клопотання задоволено та призначено судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання: Чи дійсно підпис на Договорі про внесення змін і доповнень від 24.12.2010 та розрахунку, що є невід'ємною його частиною до Договору провідкриття кредитної лінії № 2901-002/10Ф належить ОСОБА_2? (а. с. 89-90, 127-128). Разом з тим, експертиза проведена не була, оскільки не здійснювалась її оплата, яка покладалась на відповідача (а. с. 131, 133-134).
Таким чином, враховуючи, що неодноразово ухвалами суду першої інстанції призначалася експертиза, про яку був обізнаний відповідача, однак проведена не була з вини останнього, колегія суддів вважає, що факт не підписання відповідачем Договору про внесення змін і доповнень від 24.12.2010 при розгляді справи не доведено.
За наведених обставин вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк