"11" травня 2017 р. Справа № 922/28/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Довбиш А.Ю.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1;
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №996Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 року по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман”, смт. Покотилівка
про стягнення 246551,81 грн, -
Рішенням господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 року по справі (суддя Су ярко Т.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” 7421,62 грн частину заборгованості за договором фінансового лізингу №00007555 від 24 травня 2013 року в сумі 51225,13 грн, пеню в сумі 10214,76 грн, 3% річних в сумі 3066,40 грн, інфляційні втрати в сумі 29659,38 грн. В решті позову відмовлено.
Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні збитків у розмірі 10200 грн, та плати за фактичний час користування у розмірі 138112,67 грн, прийняти нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” збитки у розмірі 10200 грн та плати за фактичний час користування у розмірі 138112,67 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, відповідач, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на апеляційну скаргу не надав.
За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2013 р. між позивачем (як лізингодавцем) та відповідачем (як лізингоодержувачем) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00007555 (далі - договір).
Договором сторони узгодили, що позивач (як лізингодавець) придбає у дилера-продавця (ТОВ “Атлант-М Лепсе”) для відповідача (як лізингоодержувача) транспортний засіб (об'єкт лізингу) VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 р.в., двигун №CBZ 984662, шасі № WV1ZZZ2KZDX125643.
Вартість об'єкту лізингу сторони визначили в сумі 19164,00 дол.США.
Відповідно до акт приймання-передачі на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв обумовлений договором об'єкт лізингу.
Проценти, комісії та інші платежі сторони вирішили розраховувати відповідно до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умов), для експлуатації об'єкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі - Графіку).
Згідно Графіку (арк.с. 36) строк лізингу складає 60 місяців (60 лізингових платежів) - до 15.05.2018 р. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.
Пунктом 6.3 Умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ “КІБ Креді Агріколь” або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.
Згідно пояснень позивача, для розрахунків за договором завжди використовувався курс обміну Євро/долара США, встановлений ПАТ “Креді Агріколь”.
Згідно Графіку відповідач мав сплатити, зокрема, 13-23-й платежі в наступні строки: 13-й платіж - до 15.06.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 14-й платіж - до 15.07.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 15-й платіж - до 15.08.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 16-й платіж - до 15.09.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 17-й платіж - до 15.10.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 18-й платіж - до 15.11.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 19-й платіж - до 15.12.2014 р. в сумі 324,59 дол. США; 20-й платіж - до 15.01.2015 р. в сумі 324,59 дол. США; 21-й платіж - до 15.02.2015 р. в сумі 324,59 дол. США; 22-й платіж - до 15.03.2015 р. в сумі 324,59 дол.США; 23-й - до 15.04.2015 р. в сумі 324,59 дол.США.
На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури, наявні в матеріалах справи (арк.с. 53-63).
Втім, як зазначає позивач, що відповідач порушив умови договору - вчасно та в повному обсязі не сплатив 13-23-й лізингові платежі, що призвело до виникнення заборгованості за договором в сумі 51225,13 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд попередньої інстанції виходив з наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Так, до 15.06.2014 р. відповідач мав сплатити 13-й платіж -в сумі 324,59 дол. США; до 15.07.2014 р. - 14-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.08.2014 р. - 15-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.09.2014 р. - 16-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.10.2014 р. - 17-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.11.2014 р. - 18-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.12.2014 р. - 19-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.01.2015 р. - 20-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.02.2015 р. - 21-й платіж в сумі 324,59 дол. США; до 15.03.2015 р. - 22-й платіж в сумі 324,59 дол.США; до 15.04.2015 р. - 23-й платіж в сумі 324,59 дол.США.
На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури (арк.с. 53-63).
Суд, перевіривши відповідність сум, зазначених у рахунках по 13-23 лізинговим платежам на предмет відповідності умовам договору, встановив, що їх визначено в належному розмірі, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався за лізинговими платежами, всього заборгованість відповідача по 13-23 лізинговим платежам становить 51225,13 грн.
Відповідачем не надані докази оплати заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На підставі чого, суд дійшов правомірного, на думку колегії суддів, висновку, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе грошові зобов'язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по 13-23 лізинговим платежам в сумі 51225,13 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
З огляду на прострочення відповідачем сплати 13-23 лізингових платежів, є підставними і вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пп. 8.2, 8.2.1, 8.2.2 Умов, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються санкції в вигляді пені в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані відповідачем (п. 8.3.1): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).
Пунктами 8.3, 8.3.1 Умов сторони домовились, що позивач надсилає першу вимогу щодо сплати у письмовій формі, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет відповідності вимогам контракту та чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 253-255, 549, 625 ЦК України, статтям 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 статті 231, ч. 6 статті 232 ГК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 16.06.2014 р. по 07.12.2016 р. в сумі 10214,76 грн., а також за період з 16.06.2014 р. по 07.12.2016 р. 3% річних в сумі 3066,40 грн. та інфляційні втрати в сумі 29659,38 грн. - підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно стягнення штрафу за направлення вимоги щодо сплати заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В п.п. 8.2.2, 8.3.1 договору передбачено, що за направлення вимог щодо сплати заборгованості по лізинговим платежам відповідач має сплатити штраф.
Однак, оскільки позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів направлення відповідачу відповідних вимог, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в порядку п.п. 8.2.2, 8.3.1 договору в сумі 1002,71 грн. - не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача як збитків витрат позивача на послуги ТОВ “Юридична компанія “Тріпл Сі” щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса для примусового вилучення у відповідача об'єкту лізингу, юридичні послуги ТОВ “Юридична фірма Вернер”, слід зазначити наступне.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.
Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
У відповідності до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що гарантовано ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони дійшли згоди, що компенсації підлягають понесені позивачем гонорари юристам, судові та позасудові витрати (тобто фактично сплачені кошти у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) (п. 8.2.3 договору).
Окрім того, в п. 13.5. умов сторони домовились, що лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесенні Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу у тому числі витрати, пов'язані з залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкту лізингу.
Між позивачем (як замовником) та ТОВ “Юридична компанія “Тріпл Сі” 21.06.2012 р. було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг.
Відповідно до п. 3.5.2 договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 р. ТОВ “Юридична компанія “Тріпл Сі” здійснює вилучення об'єкта лізингу шляхом, але не обмежуючись, вчиненням наступних дій: організовує оформлення нотаріусом виконавчого напису; направляє відповідний виконавчий напис державному виконавцю; здійснює пошук майна, у тому числі в межах виконавчого провадження; здійснює усі необхідні дії, спрямовані на сприяння державним виконавцям в оперативному завершенні виконавчого провадження вилученням/поверненням позивачу об'єкта лізингу.
Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про факт понесення ним витрат на юридичні послуги ТОВ “Юридична компанія “Тріпл Сі”.
Наявні в матеріалах справи рахунок-фактура №307 від 24.07.2015 р., акт наданих послуг від 24.07.2015 р. (арк.с. 73-75) - про наведені обставини не свідчать.
Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, також не надано доказів, які б свідчили про факт понесення ним витрат на юридичні послуги ТОВ “Юридична фірма Вернер” в сумі 6000,00 грн.
Надані позивачем договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між позивачем (як замовником) та ТОВ “Юридична фірма Вернер” (як виконавцем) (арк.с.76-95) - також про наведені обставини не свідчить.
Тобто, позовні вимоги в частині стягнення витрат на юридичні послуги ТОВ “Юридична компанія “Тріпл Сі” в сумі 4200,00 грн. та витрат на юридичні послуги ТОВ “Юридична фірма Вернер” в сумі 6000,00 грн. - не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення плати за користування об'єктом лізингу після припинення договору, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до п. 12.6.1 договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт /відмовитися від контракту, а також, серед іншого, право на звернення об'єкта лізингу, у випадку, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
Згідно з п. 12.7. договору, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.
В п. 12.13 договору сторони домовились, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу відповідача.
29.05.2015 р., посилаючись на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення об'єкта лізингу (Вимога від 05.05.2015 р., опис вкладення до листа, поштовий конверт арк.с.49-52). За таких обставин, договір є розірваним з 12.06.2015 р.
За домовленістю сторін, викладеною в п. 13.5 договору, вилучення (повернення) об'єкта лізингу здійснюється в усіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту.
Після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують Акт вилучення (повернення) об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу, всі дефекти та вартість їхнього усунення (п. 13.5 договору).
Відповідно до 13.7 договору, якщо позивач не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.
Позивач стверджує та матеріалами справи таке твердження не спростовано, що відповідач добровільно об'єкт лізингу не повернув.
На підставі виконавчого напису нотаріуса від 24.07.2015 р. (арк.с. 64), було відкрито виконавче провадження щодо примусового вилучення у відповідача об'єкту лізингу (постанова про відкриття виконавчого провадження арк.с. 65).
Постановою державного виконавця від 21.08.2015 р. (арк.с.66) було оголошено розшук об'єкта лізингу. Як стверджує позивач та не спростовують наявні в матеріалах справи докази, станом на момент розгляду даної справи, об'єкт лізингу позивачу не повернуто.
Отже, після припинення дії договору, відповідач продовжував користуватись об'єктом лізингу.
Відповідно до п. 6.18 договору, у випадку розірвання договору/відмови від договору за ініціативою позивача, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Разом з тим, як свідчить зміст п. 6.3 договору, всі платежі за договором розраховуються за курсом, чинним на дату виставлення рахунка.
Позивачем не надано доказів того, що відповідні рахунки формувались та виставлялись відповідачеві у будь-який спосіб.
Судом першої інстанції встановлено, що рахунки для здійснення плати за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення договору відповідачу не виставлялись.
Хоча, зміст договору (п. 6.3, п. 6.4.2, 6.8, 6.9, 6.16), практика та звичаї ділового обороту, що склалися між сторонами щодо здійснення платежів за договором, свідчать, що всі платежі за договором (лізингові платежі, штраф за направлення вимоги про сплату заборгованості, відшкодування упущеної вигоди тощо) здійснюються на підставі рахунків та за обмінним курсом, чинним на дату виставлення рахунку.
Враховуючи наведені обставини, а також виходячи з закріпленого в ст. 3 ЦК України принципу добросовісності та розумності, право вимагати сплати платежів за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення договору кореспондується з обов'язком позивача щодо формування та виставлення відповідачу рахунків на таку оплату.
Відсутність рахунку не дає змоги встановити та перевірити суду на відповідність умовам договору заявлену до стягнення суму за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення договору, адже курс валют зазнає щоденних коливань і в залежності від дати виставлення рахунку така сума буде різною.
Окрім того, заявлені позивачем до стягнення кошти в сумі 6099,96 грн. за фактичне користування об'єктом лізингу в травні 2015 р. не підлягають задоволенню, оскільки користування об'єктом лізингу в травні 2015 року здійснювалось відповідачем в межах договору, а не після його припинення 12.06.2015 р., як на те посилається позивач.
За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення плати за користування об'єктом лізингу в сумі 138112,67 грн.
Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повністю досліджено обставини справи, що мають значення для справи, рішення є обґрунтованим і прийнятим у відповідності з чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та задоволення скарги відсутні.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду 02 березня 2017 року по по справі №922/28/17 залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 15.05.2017 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Хачатрян В.С.