79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.05.2017р. Справа № 914/426/17
За позовом: Рудненської селищної ради Залізничного району м.Львова, м.Львів-Рудно
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Львів-Рудно
про стягнення 83 291, 26 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: Устименко Н.П. - представник
від відповідача: Лемех Р.І. - адвокат
Суддя Березяк Н.Є
Секретар судового засідання Кравець О.І.
Суть спору: подано позов Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 83 291, 26 грн.
Ухвалою суду від 06.03.2017 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 20.03.2017 р.
У судовому засіданні 20.03.2017 р. оглянуто оригінали документів долучених до матеріалів справи.
Розгляд справи відкладався з підстав і мотивів викладених в ухвалах суду.
Представник позивача в судовому засіданні 15.05.2017 року позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених в позовній заяві та наданих поясненнях, зокрема з підстав не оплати за оренду земельної ділянки згідно укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 06.11.20106 р., який був розірваний на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2015 р., а земельна ділянка повернута позивачу, що підтверджується постановою про закриття виконавчого провадження ВП № 48757763 від 27.102015 р.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив з підстав і мотивів, викладених у відзиві та додаткових поясненнях до відзиву. В обґрунтування своїх заперечень посилається на ті обставини, що додатки до договору, якими внесено зміни в розмір орендної плати нотаріально не посвідчені, а відтак зміни до договору в цій частині не внесені у встановленому законом порядку, зазначає про відсутність заборгованості з орендної плати та просить застосувати до даних вимог строк позовної давності і відмовити в позові.
В судовому засіданні 15.05.2017 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд,заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
На підставі рішення № 101 від 04.10.2006 р. між Рудненською селищною радою та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування лікувально-оздоровчого комплексу (готельний комплекс, водолікувальниця, сауна, басейн).
Пунктом 8 Договору визначено розмір орендної плати, що складає 15939,00 грн. в рік.
Згідно умов договору орендна плата вноситься у формі та розмірі встановленому в договорі та вноситься щоквартально протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 10).
Як стверджує позивач, Відповідно до додатків до договору від 01.04.2009 р., 25.01.210 р. та 25.01.2011 р. п. 8 договору було викладено в новій редакції, згідно якої плата за землю вноситься орендарем щорічно у вигляді орендної плати від нормативної оцінки землі з врахуванням коефіцієнту індексації за 2010 рік 1,0 та становить 34 267,77 грн. на рік та вноситься щомісячно рівними частинами. Оплата проводиться не пізніше 15 числа наступного за звітним.
В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем порушувались договірні зобов'язання в частинні своєчасності розрахунку за користування наданою йому земельною ділянкою, в результаті чого станом на 27.10.2015 року виникла заборгованість в розмірі 83291,26 грн., яку просить стягнути з відповідача.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною першою статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
В силу приписів статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України.
За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Частинами 2-5 ст. 188 ГК України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Як вже зазначалось раніше рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2015 р. у справі № 914/1056/15 договір оренди земельної ділянки від 06.11.2006 року укладений між Рудненською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 розірвано та зобов'язано відповідача повернути земельну ділянку. Рішення суду виконано 27.10.2015 року відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається із матеріалів справи та як стверджує позивач, станом на 27.10.2015 року (до моменту повернення земельної ділянки ) за період з 01.01.2009 року по 27.10.202015 року відповідач свої зобов'язання в частинні повноти та своєчасності сплати за орендовану земельну ділянку не виконував належним чином, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 83 291,26 грн.
Позивач нарахування даної суми заборгованості обґрунтовує тим, що між сторонами 01.04.2009 р., 25.01.2010 р. та 25.10.2011 р. підписувались додатки до договору оренди землі від 06.11.2006 р. згідно яких п. 8 договору викладено в новій редакції, відповідно до яких збільшувався розмір орендної плати, яка, на думку позивача, на рік становить 34 267,77 грн.
Доводи позивача щодо розміру заборгованості з орендних платежів станом на 27.10.2015 року необґрунтовані і спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається із тексту п. 34 договору оренди земельної ділянки від 06.11.2006 року, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін та підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір оренди земельної ділянки від 06.11.2006 року, зареєстрований у встановленому законом порядку у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис у Державному реєстрі земель від 13 листопада 2006 року за № 04:06:438:02520 км. 04-8.
Положеннями ч. 1 ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, викладеній в п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2009 року ( із змінами і доповненнями, - «зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): …не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним».
Враховуючи зазначене, посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на факт укладення між сторонами додаткових угод від 01.04.2009 р., 25.01.2010 р. та 25.10.2011р., що не зареєстровані у встановленому законом порядку є необґрунтованими, а твердження про те, що відповідачем не своєчасно сплачувалась сума за оренду земельною ділянкою та нарахування 83 291,26 грн. заборгованості є безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи, плата за оренду земельною ділянкою за рік відповідно до умов п.8 договору від 06.11.2006 року становить 15 939,00 грн., відповідачем сплачена в повному обсязі, що підтверджується долученою позивачем до позовної заяви довідкою про стан розрахунків, з якої вбачається, що впродовж 2009-2015 років відповідачем сплачувалась сума, що перевищує розмір орендної плати, встановлений п.8 Договору, а відтак, заборгованість з орендної плати станом на час звернення з позовом відсутня.
Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то слід зазначити наступне:
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п. 2.2, постанови № 10 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Однак, суд не приймає до уваги клопотання позивача про застосування строку позовної давності, оскільки позивачу у задоволенні позовних вимог відмолено з підстав не обґрунтованості та фактичної відсутності заборгованості.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16.05.2017 року.
Суддя Березяк Н.Є.