"11" травня 2017 р. Справа № 922/2786/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
за участю представників:
прокурора - Алекаєв Ю.В., службове посвідчення від 29.03.2016 року №042342;
1-го відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 10.01.2017 року №08-11/93/2-17;
2-го відповідача - не з'явився;
3-го відповідача - не з'явився;
1-ї третьої особи - не з'явився;
2-ї третьої особи - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_2 апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№691Х-18)
на рішення господарського суду ОСОБА_2 облатсі від 07.02.2017 року
у справі №922/2786/15
за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова, м. Харків
до 1-го відповідача ОСОБА_2 міської ради, м. Харків
до 2-го відповідача ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків
до 3-го відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт", м. Харків
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1) Реєстраційна служба ОСОБА_2 міського управління юстиції, м. Харків
2) Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015р. у справі №922/2786/15 (суддя Аюпова Р.М.) в задоволенні позову відмовлено частково; в частині позовних вимог до ОСОБА_3 кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Елара" - провадження у справі припинено.
ОСОБА_5 ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року у справі №922/2786/15 рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі № 922/2786/15 залишено без змін.
ОСОБА_5 Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року у справі №922/2786/15 постанову ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року у справі № 922/2786/15 в частині позовних вимог до ОСОБА_2 міської ради скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області, в решті позовних вимог - судові рішення з даної справи залишено без змін.
Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції вказав, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що оскаржуване рішення ОСОБА_2 міської ради не було реалізоване відповідачем -2 і припиняючи провадження в частині позовних вимог до відповідача-2, тобто до особи, якій за оскаржуваним рішенням було безоплатно передано у власність земельну ділянку, належним чином не дослідили в якому порядку було припинено юридичну особу чи є правонаступники обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", а відповідно дійшли до передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного рішення міської ради незаконним.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2016р. у справі №922/2786/15 (суддя Макаренко О.В.) у позові відмовлено частково; в частині позовних вимог до ОСОБА_2 міської ради та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт" відмовлено; в частині позовних вимог до ОСОБА_3 кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Елара" провадження у справі припинено.
ОСОБА_5 ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у справі №922/2786/15 рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2016р. у справі № 922/2786/15 залишено без змін.
ОСОБА_5 Вищого господарського суду України від 16.11.2016 року у справі №922/2786/15 постанову ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 27.07.2016 р. у справі № 922/2786/15 та рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2016 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції зазначив, зокрема, про те, що суди попередніх інстанцій застосували наслідки спливу позовної давності, не встановивши чи було порушене через ухвалення спірного рішення право позивача, яке б підлягало судовому захисту за умови, якщо б цей строк не було пропущено або при визнанні причини пропуску цього строку поважною.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015р. у справі №922/2786/15 (суддя Байбак О.І.) в задоволенні позову прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова до ОСОБА_2 міської ради відмовлено.
Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до ОСОБА_2 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2017р. у справі №922/2786/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2017р. суддею доповідачем по справі №922/2786/15 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.
Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 01.03.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 04.04.2017р.
04.04.2017 року на адресу суду від ОСОБА_2 міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги (вх. №3662)
Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 04.04.2017 року розгляд справи відкладено на 24.04.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників 2-го, 3-го відповідачів та третіх осіб.
Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року розгляд справи відкладено на 11.05.2017 року, у зв'язку задоволенням клопотання представника ОСОБА_2 міської ради про відкладення розгляду справи та продовження строків розгляду справи та неявкою в судове засідання представників 2-го, 3-го відповідачів та третіх осіб.
У судовому засіданні 11.05.2017 року прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник 1-го відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник 2-го відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року про відкладення розгляду справи, яка була надіслана 2-му відповідачу за належною адресою з довідкою працівників УДППЗ «Укрпошта» - за закінченням терміну зберігання.
Представник 3-го відповідача в судове засідання 11.05.2017 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року про відкладення розгляду справи, яка була надіслана 3-му відповідачу за належною адресою з довідкою працівників УДППЗ «Укрпошта» - за закінченням терміну зберігання.
Представник 1-ї третьої особи - Реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції у судове засідання 11.05.2017 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 01.03.2017 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була надіслана 1-й третій особі за належною адресою з довідкою працівників УДППЗ «Укрпошта» - адресат вибув.
Представник 2-ї третьої особи у судове засідання 11.05.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102221504940, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.
У відповідності до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Окрім того, п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, у відповідності до приписів п. 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної Судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.
Згідно ч. З ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99 зазначено на те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 7 Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2.
Прокурор в обґрунтування своєї правової позиції вказує на те, що у даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, виступає у якості відповідача.
Відповідно до п. 2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012р. «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.
З положень Статуту обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Елара”, останній є кооперативом обслуговуючого типу, заснованим рішенням зборів засновників від 17.03.2009р.
Метою діяльності кооперативу є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправлінню та самоконтролю, а саме забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках передбачених законодавством, -одно, і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Засновниками кооперативу є ОСОБА_6, який мешкає: АДРЕСА_1; ОСОБА_7, який мешкає АДРЕСА_1; ОСОБА_8, який мешкає АДРЕСА_2.
Згідно п. 5.1. Статуту, членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених цим статутом, і користуються правом ухвального голосу. Фізична особа може бути членом кооперативу за умови досягнення 16-річного віку та якщо вона виявила бажання брати участь у його діяльності.
Кооператив є юридичною особою за законодавством України та набуває права та обов'язки юридичної особи з дня державної реєстрації у встановленому чинним законодавством України порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09 ОК “ЖБК “Елара” надано у власність земельну ділянку площею 6,4016 га для будівництва об'єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по вул. Луї Пастера та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво необхідно виконати до 01.09.2014р.
Прокурор при зверненні до суду з відповідним позовом просив визнати незаконним та скасувати зазначений пункт рішення ОСОБА_2 міської ради, посилаючись на те, що його прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.
Також, вказує на те, що під час прийняття спірного рішення ОСОБА_2 міська рада при вирішенні питання про надання ОК ЖБК "Елара" безоплатно земельної ділянки була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту.
Зазначає, що ОСОБА_2 міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, в зв'язку з тим, що рішення про створення ОК ЖБК "Елара" та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме ОСОБА_2 міської ради, оскільки на підставі абз. 1 п. 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року № 470, облік таких громадян здійснює виконавчий комітет саме ОСОБА_2 міської ради, і статут ОК ЖБК "Елара" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті.
Крім того, вказує на те, що ОК ЖБК "Елара" не є житлово-будівельним кооперативом, що на його думку підтверджується витягом з ЄДРПОУ, де зазначено, що видом його економічної діяльності є комплекс обслуговування об'єктів (код 81.10).
Приписами статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень ОСОБА_2 міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Наведеною нормою передбачена можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.
Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про кооперацію», а також Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою ОСОБА_5 Міністрів Української РСР від 30.04.1985 року зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про кооперацію", законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.
Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів.
Разом з тим, створення та діяльність безпосередньо житлово-будівельних кооперативів як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання ст. 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
За змістом статті 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в Житловому кодексі Української РСР, порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті.
Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку.
Відповідно до ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Житлового кодексу УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 134 Житлового кодексу УРСР облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_5 народних депутатів.
Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
ОСОБА_5 Міністрів Української РСР і Української ОСОБА_9 професійних спілок від 05.06.1985 року № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - Правила №228).
Відповідно до пункту 2 Правил №228, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_9 народних депутатів.
Частиною 3 ст. 137 Житлового кодексу УРСР передбачено, що Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
У відповідності до частини 4 ст. 137 Житлового кодексу УРСР, Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_9 Міністрів Українській РСР.
Згідно з ч. 5 ст. 137 Житлового кодексу УРСР Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
Отже, засновниками житлово-будівельного кооперативу можуть бути виключно громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 року передбачено, що житлово - будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків).
Згідно з п. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.
У постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2013 у справі № 5002-22/1870-2012 зазначено про те, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово-будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України «Про кооперацію» або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України Про кооперацію) та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правових актів.
Як свідчать матеріали справи, ОК “ЖБК “Елара” створено із порушенням вищевказаних положень Закону та Примірного статуту.
Так, рішення про створення кооперативу та список його членів, затверджене протоколом загальних зборів засновників, однак не затверджено виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради.
Відповідно до статуту ОК “ЖБК “Елара”, останній не створений при виконавчому комітету місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 Житлового кодексу України.
Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що ОК ЖБК “Елара” створено з порушенням вищевказаних норм, оскільки зазначений кооператив згідно зі статутом створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу, фактично він не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст.41 ЗК України.
Вказаний кооператив є обслуговуючим, тому що мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам щодо житлово-будівельного кооперативу.
Також, місцевий господарський суд вірно зазначив про те, що матеріали справи не містять доказів того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. 1 п.8 Примірного статуту.
Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах.
Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу - число його членів три.
Крім того, в Статуті ОК "ЖБК "Елара" не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку), що суперечить ст. 133 ЖК УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту .
Також, на момент створення ОК ЖБК Елара" три члени кооперативу були у віці понад 30 років, що суперечить абз. 2 п. 7 Примірного статуту.
У статуті ОК "ЖБК "Елара" не визначено кількість квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті кооперативу.
А отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОК ЖБК Елара" не було створено як житлово-будівельний кооператив в розумінні Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, що свідчить про відсутність у нього правових підстав на безоплатне отримання у власність спірної земельної земельних в порядку, визначеному ст.41 Земельного кодексу України.
Разом з тим, ОСОБА_2 міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, мала можливість в силу покладених на неї публічних функцій, та була зобов'язана діяти в інтересах усієї територіальної громади, а також була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Елара", мала переконатись у додержанні ОК "ЖБК "Елара" порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2015 р. у справі № 910/4626/14.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що при прийняті оскаржуваного рішення ОСОБА_2 міською радою не було дотримано підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами, визначених ст. 41 Земельного кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Місцевий господарський суд вірно відхилив як безпідставні доводи 1-го відповідача відносно того, що на діяльність житлово-будівельних кооперативів не розповсюджуються вимоги ЖК УРСР та Примірного статуту житлово - будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985 року та про пріоритет виключно норм закону України “Про кооперацію”, зазначивши, що Житловий кодекс УРСР в сукупності з Примірним статутом є спеціальними нормами права, які регулюють порядок створення житлового кооперативу, станом на момент винесення даного рішення він є чинним і його дію може бути припинено виключно Верховною ОСОБА_5 України як єдиним органом законодавчої влади. Житловий кодекс УРСР не визнавався не чинним ні Законом України “Про кооперацію”, ні іншим законодавчим актом, а відтак його норми є обов'язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами.
Також, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 17.06.2014 року по справі № 21-195а14 при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК та Примірного статуту.
За таких обставин, місцевий господарський суд вірно зазначив, що ОСОБА_2 міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення про виділення ОК "ЖБК "Елара" спірної земельної ділянки, зобов'язана була перевірити мету створення цього обслуговуючого кооперативу та порядок його організації на відповідність вимогам саме Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту.
При прийнятті рішення про безоплатну передачу у власність житлово-будівельного кооперативу земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту. З'ясування саме цих обставин при наданні земельних ділянок ОК "ЖБК "Елара", як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.
А отже, ОК "ЖБК "Елара" створено з порушенням вищевказаних норм, оскільки згідно статуту утворено в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу, а тому фактично воно не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу України та статті 41 Земельного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 року у справі №922/4176/15.
Зазначений кооператив є обслуговуючим, оскільки мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу, оскільки його засновниками виступили лише три громадянина, які не перебували на обліку осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов.
А отже, спірний п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09 прийнятий з порушенням вищезазначених законодавчих актів, та без дослідження ОСОБА_2 міською радою мети та порядку створення ОК "ЖБК "Елара".
Окрім того, ОК "ЖБК "Елара" державний акт на право власності земельної ділянки не оформлено, житловий будинок не побудовано та не зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 6,4016 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0010, що підтверджується листом Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 17.06.2015 р. №2753/0/2-15 станом 29.12.2012 р. та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно № 36168937 від 09.04.2015 р. (т. 1 а.с. 76, 77).
Отже, спірне рішення ОСОБА_2 міської ради не було реалізоване ОК ЖБК Елара".
Між тим, зі змісту Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.05.2016 р. вбачається, що юридичну особу ОК "ЖБК "Елара" (код ЄДРПОУ 36371574) припинено 19.08.2015 р. шляхом ліквідації за рішенням засновників (т. 3 а.с. 96-97).
Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється, зокрема, в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Таким чином, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 19.08.2015 р. (після подання прокурором до суду позову) було внесено запис про припинення за рішенням засновників юридичної особи - ОК "ЖБК "Елара".
При цьому докази правонаступництва вказаної юридичної особи в матеріалах справи відсутні.
Отже, земельна ділянка, яка передана ОК "ЖБК "Елара" згідно з п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09, станом на момент винесення рішення перебуває у володінні територіальної громади м. Харкова.
Окрім того, у відповідності до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” від 17.05.2011р. №6, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
Таким чином, п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування” від 29.04.2009р. № 58/09 прийнято з порушенням вказаних вище норм права.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 міською радою заявлене клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
Згідно п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).
Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 Цивільного кодексу України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
За таких обставин, місцевий господарський суд вірно встановив, що до спірних правовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки.
В пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” № 10 від 29.05.2013 року також зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 року у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 року у справі №916/2414/13.
Тобто, у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Як вбачається з протоколу засідання 33 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання від 29.04.2009р., на пленарному засіданні ОСОБА_2 міської ради безпосередньо був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_10 (т. 1, а.с. 66).
Також, супровідним листом від 25.05.2009 р. ОСОБА_2 міською радою було надіслано прокурору міста Харкова ОСОБА_10 рішення 33-ї сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання від 29.04.2009 р. (т. 1, а.с. 67).
Окрім того, за правовими висновками, викладеними у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.
Порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Таким чином, у зв'язку із обізнаністю з 25.05.2009 р. прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_2 міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України “Про прокуратуру”.
Крім того, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України №З-23гс14 від 27.05.2014р., початок перебігу строку позовної давності починає свій відлік не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення ОСОБА_2 міської ради від 29.04.2009р., починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо у присутності прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні.
Отже, у відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 29.04.2012р.
Відповідно до п. 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів”, керуючись статтями 1,15,19-24 Закону України «Про прокуратуру», було наказано, зокрема, періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів. Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України “Про прокуратуру”, здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.
Крім цього, спірне рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом від 25.05.2009р.
Як зазначає прокурор, безпосередні дані, які свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки ОК “ЖБК “Елара”, прокуратурою міста виявлено у липні 2014 року.
Однак, оскільки про прийняття рішення прокурору було відомо з моменту його прийняття, то з цього часу прокурор мав можливість отримати ті дані, які на його думку свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки та є підставою для звернення з позовом до суду.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності. Причини пропуску позовної давності прокурором під час розгляду справи в суді документально не обґрунтовані.
За таких обставин, місцевий господарський суд вірно зазначив, що вказані обставини спростовують твердження прокурора стосовно поважності причин пропуску ним позовної давності щодо звернення до суду з позовом по даній справі, та необхідності застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 267 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 30.09.15 у справі № 910/4626/14, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15, від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16 та у численних постановах Вищого господарського суду України, наведених в оскаржуваному рішенні господарського суду першої інстанції.
Також, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскільки прокурор звернувся до місцевого господарського суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, заява відповідача про застосування такого строку позовної давності є обґрунтованою та прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2017р. у справі №922/2786/15 залишити без змін.
ОСОБА_5 набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 16.05.2017 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Тихий П.В.