"11" травня 2017 р. Справа № 922/1335/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.
при секретарі Курченко В. А.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №14-74 від 14.04.2017),
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 30.09.2017),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №773 Х) на рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2017 у справі № 922/1335/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт.Борова Харківської області,
про стягнення 779099,07грн.
ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 779099,07 грн., з яких: 506042,53 грн. інфляційних втрат, 23569,20 грн. 3% річних, 249487,34 грн. пені.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2017 (суддя Калантай М.В.) в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 49832,50 грн. відмовлено. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 249487,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 456210,03 грн. та 3% річних у розмірі 23569,20 грн. провадження у справі припинено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10939,00 грн. судового збору.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині припинення провадження у справі та прийняти рішення про задоволення позовних вимог повністю; відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати, понесені позивачем.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що нараховані позивачем суми не підлягають списанню, оскільки на даний час не сформований реєстр підприємств та організацій, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості у відповідності до приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 13.04.2017. Запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі, відповідачу - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.
16.03.2017 від відповідача через канцелярію суду (вх. №2840) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте у цілковитій відповідності з приписами чинного законодавства, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Присутні у судовому засіданні 13.04.2017 представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення. Представник позивача також послався на наявну практику Вищого господарського суду України в аналогічних справах на його користь.
В судовому засіданні 13.04.2017 оголошено перерву до 11.05.2017.
05.05.2017 від відповідача через канцелярію суду (вх. №4720) надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких останній, з посиланням на відповідну судову практику на свою користь, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності з приписами чинного законодавства.
Присутні у судовому засіданні 11.05.2017 представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Присутні в судовому засіданні представники сторін проти закінчення розгляду апеляційної скарги не заперечували.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Предметом позовних вимог позивача є стягнення з відповідача 506042,53 грн. інфляційних втрат, 23569,20 грн. 3% річних, 249487,34 грн. пені, які нараховані за неналежне виконання (порушення строків оплати) Борівським комунальним підприємством теплових мереж зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1883/14-БО-32 від 17.12.2013, що виникли протягом січня - грудня 2014 року (станом на час подання позову - 22.04.2016 - заборгованість за природний газ погашена повністю).
Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 17.12.2013 між позивачем як продавцем та відповідачем як покупцем укладено договір №1883/14-БО-32 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Сторонами погоджено порядок, строки передачі та розрахунків за поставлений товар, а також можливість стягнення крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу.
В подальшому між сторонами укладено декілька додаткових угод до договору.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що позивач протягом січня - грудня 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3627474,04 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписано уповноваженими представниками обох сторін і скріплено їх печатками.
Відповідач за поставлений природний газ не розрахувався своєчасно (розрахунок здійснено в повному обсязі лише 09.12.2015, тобто з порушенням встановлених договором строків, що підтверджується розрахунком позовних вимог та не заперечується відповідачем).
Враховуючи несвоєчасне погашення заборгованості, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути на свою користь 506042,53 грн. інфляційних втрат, 23569,20 грн. 3% річних, 249487,34 грн. пені.
Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок інфляційних втрат, доданий позивачем до позовної заяви, не відповідає фактичним обставинам справи. Так, у розрахунках інфляційних втрат, зроблених позивачем, беруться до уваги індекси інфляції у тому числі за місяці, у яких мав бути здійснений платіж, в той час як нарахування слід починати з відповідних наступних місяців. Крім того, обчислення здійснюється позивачем, виходячи з суми боргу станом на 15 число відповідного місяця (яке згідно пункту 6.1 договору є моментом початку прострочення відповідача), а не з суми боргу, що існувала на останній день такого місяця.
Відповідачем же надано до суду першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, який відповідає рекомендаціям, викладеним у постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 та фактичним обставинам справи. Відповідно до даного розрахунку, з яким погодився суд першої інстанції, розмір інфляційних втрат за вказаний позивачем період складає 456210,03 грн.
З урахуванням вищевикладеного, судом першої інстанції зазначено, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 49832,50грн. (506042,53грн. - 456210,03грн.) задоволенню не підлягають, оскільки нараховані необґрунтовано. Тому в цій частині позову було відмовлено.
Щодо розрахунку сум пені в розмірі 249487,34 грн. та 3% річних у розмірі 23569,20 грн., суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на момент подачі позову у даній справі (22.04.2016) позивачем правомірно були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 456210,03 грн. інфляційних втрат, 249487,34 грн. пені та 23569,20 грн. 3% річних.
Колегія суддів погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції, вважає, що нарахована сума пені, інфляційних втрат та відсотків річних у зазначених сумах є арифметично та методологічно вірною (за винятком інфляційних втрат у розмірі 49832,50 грн., які нараховані необґрунтовано). Відповідач не заперечує ані факту прострочення оплати заборгованості, ані правильності здійснення розрахунків (окрім інфляційних втрат у розмірі 49832,50 грн.). Разом з тим, відповідач вважає, що відповідні нарахування не можуть бути стягнуті в силу приписів закону, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та на апеляційну скаргу.
Надаючи оцінку доводам сторін та фактичним обставинам справи при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та відсотків річних, з урахуванням приписів ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 655 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, єдиною підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає те, що на відповідача не розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIIІ, оскільки станом на момент розгляду справи відсутнє рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженої ним посадової особи про включення або про відмову у включенні відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, про що свідчить також відсутність на даний час механізму формування реєстру підприємств.
Відповідач не заперечує наведених судом обставин про відсутність відповідного рішення, однак вважає, що такого рішення відносно нього і не може бути прийнято, оскільки воно приймається стосовно суми основного боргу, яка відповідачем погашена ще до прийняття названого вище закону. Відтак, на думку відповідача, спірні суми нарахувань мають бути списані за відсутності такого рішення, в силу приписів ч. 3 ст. 7 названого вище закону.
Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції стосовно цієї частини позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.
Наведені вище положення Закону передбачають, що у такому випадку неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються.
Пунктом 1.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
Отже, з огляду на мету використання природного газу відповідачем, положення частини 3 статті 7 вищевказаного Закону поширюються на заборгованість, що є предметом даного спору.
Як свідчать матеріали справи, позовна заява у даній справі була подана до суду першої інстанції у квітні 2016 року та відповідні нарахування були здійснені саме до цієї дати (зважаючи на факт погашення суми основного боргу до подання позову).
Тобто, предметом спору є інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в 2014 році природний газ, вказана заборгованість за який була у повному обсязі погашена відповідачем 09.12.2015 (останній платіж).
Отже, хоча на момент звернення із позовом до суду у позивача було право вимагати у відповідача сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасну оплату спожитого природного газу, однак у зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" таке право скасовано під час провадження у справі в силу даного Закону.
Оскільки предмет спору на час прийняття оскаржуваного рішення (14.02.2017) був відсутній, то згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача стосовно того, що відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки на даний час реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не сформований Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазначає, що дійсно, на час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідний реєстр не сформований. Однак, виходячи із системного аналізу положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", формування відповідного реєстру здійснюється відносно підприємств, які мають заборгованість.
Як встановлено під час розгляду даної справи, відповідач не має заборгованості, оскільки вона була погашена на час подання позову. Таким чином, застосуванню до даних спірних правовідносин підлягають положення п. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які встановлюють, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, додаткові умови для списання сум інфляційних нарахувань та відсотків річних при відсутності кредиторської заборгованості на день набрання чинності законом, не вимагаються.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе, зокрема, в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. За таких обставин, оскаржуване рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведені обставини, судом першої інстанції правомірно було припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 249487,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 456210,03 грн., 3% річних у розмірі 23569,20 грн. (оскаржувана частина рішення суду) на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що (як вірно зазначають представники обох сторін) на даний час дійсно існує різна практика Вищого господарського суду України з аналогічних підстав. Однак, правових позицій Верховного Суду України по застосуванню спірних норм права, які б були обов'язковими для застосування, на даний час не існує, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції надає оцінку спірним правовідносинам виключно за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись положеннями чинного законодавства.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції не ухилився від вирішення спору по суті, оскільки дослідив та встановив факт наявності між сторонами договірних відносин, надав оцінку укладеному між сторонами договору, факту його виконання та наявності заборгованості, перевірив та перерахував цю заборгованість, встановив, що станом на час подання позову право позивача було порушеним та позивач правомірно звернувся до суду з позовом. Разом з тим, зважаючи на зміну законодавства (прийняття під час розгляду справи по суті відповідного закону), дійшов висновку про відсутність предмету спору.
При цьому предмет спору - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої позивач просить прийняти судове рішення (у даному разі це стягнення інфляційних, річних та пені). І в даному разі предмет спору дійсно відсутній станом на час прийняття рішення, оскільки спірні суми є такими, що підлягають списанню в силу закону.
Факт невизнання позивачем правомірності застосування до вирішення даного спору вищенаведених положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" свідчить лише про не врегулювання (наявність) спору, однак, не про існування предмету спору (який відсутній - про що було зазначено вище).
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2017 у справі №922/1335/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 16.05.17
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Фоміна В. О.