33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
11 травня 2017 р. Справа № 918/252/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу за позовом Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненська міська рада
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області
про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки
За участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_3
від відповідача: представник ОСОБА_4, ОСОБА_5
від органу прокуратури : ОСОБА_6
від третьої особи представник: ОСОБА_7
Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.
Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури (надалі прокурор, заступник прокурора) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (надалі Позивач або Рада) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс" (надалі Відповідач або ОСОБА_1, або МЖК) в якому просить розірвати договір оренди земельної ділянки з додатковими угодами до нього загальною площею 6,12 га (площею 5,6968 га кадастровий номер 5610100000:01:012:0073, площею 0,4232 га кадастровий номер 5610100000:01:012:0074), нормативна грошова оцінка якої складає 8013245 грн., укладений між Рівненською міською радою та ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» та 14.08.2006 зареєстрований в Рівненській філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за №040658300244 та зобов'язати ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» (код ЄДРПОУ 13988757; вул.Клима Савури, 14, м.Рівне) повернути Рівненській міській раді (код ЄДРПОУ 22586331; вул. Соборна, 12-а, м.Рівне) земельні ділянки загальною площею 6,12 га (площею 5,6968 га кадастровий номер 5610100000:01:012:0073, площею 0,4232 га з кадастровий номер 5610100000:01:012:0074), нормативна грошова оцінка яких 8013245 грн. за актом прийому-передачі.
Позовні вимоги заступник прокурора мотивує тим, що вищевказані земельні ділянки використовуються ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» з істотним порушенням умов договору.
Зокрема, використання земельних ділянок орендарем здійснюється всупереч цільовому призначенню, встановленому п. 15 договору оренди земельних ділянок від 26.07.2006 із наступними змінами і доповненнями, у зв'язку з чим договір повинен бути розірваний.
Представник Рівненської міської ради надав суду письмові пояснення стосовно позову в яких вважає, що останній є передчасним та не підлягає задоволенню. При цьому Позивач посилається на те, що Рівненською місцевою прокуратурою не дотримано порядку припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, а саме не встановлено (посвідчено) факту порушення земельного законодавства відповідно до чинного законодавства.
Відповідач надав суду письмові заперечення в яких позовні вимоги прокурора не визнає, посилаючись на те, що останній не мав належних повноважень на подання даного позову. Враховуючи те, що Рівненська міська рада та її виконавчі органи дозволили ТОВ «Рівненський МЖК» здійснювати на земельній ділянці в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 в м. Рівне, цільове призначення якої землі житлової та громадської забудови, будівництво багатоповерхових житлових будинків з поверховістю від 4 до 16 поверхів та інших об'єктів громадської забудови (оздоровчо-торгівельно-розважальний комплекс, автомийка самообслуговування, закрита стоянка для легкових автомобілів), це спростовує твердження заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури про те, що Рівненська міська рада не отримує очікуваних від договору оренди від 14.08.2006 року результатів. Тобто від виконання договору оренди від 14.08.2006 року Рівненська міська рада очікувала отримати наступний результат - Будівництво житлового кварталу з об'єктами соцкульпобуту по вул. Гагаріна у м. Рівному, до складу якого входять в тому числі вищезазначені багатоповерхові житлові будинки (кількість поверхів від 4 до 16) та інші дозволені для будівництва в даній зоні об'єкт громадської забудови (оздоровчо-торгівельно-розважальний комплекс, автомийка самообслуговування, закрита стоянка для легкових автомобілів).
ОСОБА_2 Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області позовні вимоги заступника прокурора підтримало.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Відповідно до п. 7.1 рішення Рівненської міської ради № 2040 від 09.03.2006 ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» надано в оренду строком на 50 років земельну ділянку загальною площею 96 100 м.кв. в районі вул. Гагаріна і ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного комплексу.
У подальшому, 26.07.2006, на підставі вищевказаного рішення, між Рівненською міською радою та ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 9,61 га в районі вул. Гагаріна і ОСОБА_8 (надалі Договір), який 14.08.2006 зареєстрований в Рівненській філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за №040658300244.
26.10.2009 між Рівненською міською радою та ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.07.2006, якою змінено і викладено в новій редакції пункти 1, 2 договору.
Так, відповідно до нової редакції п. 1 договору, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове користування земельну ділянку загальною площею 91200 м2, яка знаходиться у м. Рівне, в районі вул. Гагаріна і ОСОБА_8, з яких, відповідно до нової редакції п. 2 - 90780 м.кв. з числа земель запасу Рівненської міської ради (сільськогосподарські угіддя - рілля) та 420 м.кв. з числа земель Рівненської міської ради (полезахисні та інші захисні насадження).
04.08.2011 між Рівненською міською радою та ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.07.2006, яким внесено зміни в п.2 основного договору та повторно зменшено площу земельної ділянки, яка передана в оренду до 61 200 м.кв., в тому числі земельна ділянка площею 56968 м.кв. кадастровий номер 5610100000:01:012:0073 та площею 4232 м.кв. кадастровий номер 5610100000:01:012:0074.
Вважаючи, що вищевказані земельні ділянки використовуються ТзОВ «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» з істотним порушенням умов договору, а саме всупереч цільовому призначенню, встановленому п. 15 договору оренди земельних ділянок від 26.07.2006 із наступними змінами і доповненнями, заступник прокурора Рівненської місцевої прокуратури просить розірвати вказаний договір.
Однак вказані твердження заступника прокурора Рівненської місцевої прокуратури не грунтуються на нормах чинного законодавства України, що підтверджується наступним.
Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури не мав належних повноважень на подання позову у даній справі.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, право прокурора на представництво інтересів громадянина або держави в суді зазнало значних змін у зв'язку з набранням чинності в новій редакції Закону України «Про прокуратуру» 15.07.2015 р.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина ( громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Отже, в даному випадку законодавець закріпив зовсім новий підхід до допуску прокурора до участі у справі, а саме: через необхідність обґрунтування останнім наявності підстав для представництва саме ним інтересів громадянина чи держави в суді, а не позивачем самостійно.
При цьому наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді. Відтепер прокурор повинен здійснювати представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Ще однією процесуальною новелою, запровадженою новою редакцією Закону, є обов'язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Проте в даному випадку прокурор не надав доказів попереднього, до подання позовної заяви, звернення до відповідних органів - суб'єктів владних повноважень для відповідного реагування, а також нездійснення або неналежного здійснення ними своїх повноважень з вказаного приводу.
Крім того, в позовній заяві жодним чином не наводяться підстави чому саме прокурор має здійснювати представництво в цій справі і в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідність їх судового захисту.
Отже, будь-які підстави для підтвердження судом наявності повноважень для представництва прокурором в даному випадку відсутні.
На практиці така правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2016 р. у справі №925/1476/15 та від 11.05.2016 р. у справі №911/3407/15.
У справі №911/3407/15, що розглядалась Вищим господарським судом України, прокурор району в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до Малого приватного підприємства та Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив визнати недійсним договір оренди, укладений між відповідачами, посилаючись на те, що цей договір оренди суперечить інтересам держави та порушує гарантоване право дітей на освіту, оскільки відповідно до умов спірного договору, приміщення закладу освіти передано для «розміщення складу продуктів харчування», що суперечить вимогам чинного законодавства. Здача в оренду приміщень загальноосвітніх навчальних закладів з метою використання, яка не пов'язана з навчально-виховним процесом, - заборонена. Рішенням місцевого господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Постановою апеляційної інстанції рішення залишено без змін.
Судова колегія Вищого господарського суду України своєю постановою рішення попередніх інстанцій скасувала та направила справу на новий розгляд, обґрунтовуючи своє рішення тим, що прокурор не надав суду достатніх доказів на підтвердження своїх повноважень для звернення з позовом до суду в інтересах держави.
Колегія відзначила, що для правильного вирішення спору суду необхідно було встановити наступне: до компетенції якого державного органу віднесені відповідні повноваження здійснювати нагляд (контроль) за діяльністю закладу освіти; у разі наявності такого органу оцінити правильність визначення прокурором уповноваженого органу та перевірити наявність підстав для його представництва саме прокурором; у разі встановлення таких підстав з'ясувати, коли відповідний державний орган здійснював (чи повинен був здійснити) перевірку зазначеного закладу. Між тим колегія також зауважила, що суд апеляційної інстанції зазначивши, що уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах органом є Міністерство освіти і науки України, не вказав, які саме функції здійснює Міністерство у спірних правовідносинах з посиланням на норми чинного законодавства.
У справі №925/1476/15 до Господарського суду Черкаської області звернувся Заступник прокурора Черкаської області з позовною заявою до Квітчанської сільської ради та фізичної особи-підприємця про визнання недійсним рішення ради, договору оренди землі, укладеного між відповідачами та зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку до комунальної власності Квітчанської сільської ради. Прокурор звернувся до суду в інтересах суспільства, зазначивши, що спірне рішення сільської ради та договір оренди порушують його інтереси, не дають можливості іншим особам брати участь у земельних спорах та реалізовувати права на користування землею.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: визнано недійсним рішення ради та укладений договір між відповідачами, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційної інстанції рішення скасовано повністю, прийняте нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю з підстав пропуску позовної давності.
Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, серед іншого, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявність повноважень прокурора для подання позову, а саме: якими доказами прокурор підтвердив свої повноваження для представництва інтересів держави та чим їх обґрунтував. Застосовуючи положення ГПК України та Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд мав повернути таку заяву в порядку, встановленому ст. 63 ГПК України. Оскільки, на думку судової колегії, позивачем у цій справі мали виступати органи місцевого самоврядування, які відповідно до положень чинного законодавства наділені правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах закону.
Отже, згідно із новою редакцією закону «Про прокуратуру», яка набрала чинності 15.07.2015, значно звузилися повноваження прокурора щодо представництва в суді.
Таким чином, прокурори повинні втручатися лише тоді, коли особи або їхні представники не здійснюють або неналежним чином здійснюють захист (п. 2 ст. 23); виключається представництво держави в окремих випадках (п.3 ст.23) та вимагається обґрунтування підстав для такого представництва (п. 4 ст. 23).
Враховуючи, що нову редакцію Закону України «Про прокуратуру» прийнято саме з метою наближення до міжнародних стандартів, при її застосуванні слід брати до уваги, що зазвичай Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в судовому провадженні та вирішує, наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідає принципу рівності сторін, вивчаючи кожний випадок окремо.
Так, у справі «Gregorio de Andrade v. Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за дії або бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов'язків (п.38).
У будь-якому випадку вбачається, що ч. 4 ст. 23 Закону спрямована на попередження порушення, встановленого ЄСПЛ у справі «Ferreira Alves v. Portugal, №3» (№25053/05, 21.06.2007), в якій сказано: той факт, що прокурор, який представляв інтереси заявника, поінформував останнього про рішення в його справі тільки після того, як воно стало остаточним, не давши можливості заявнику звернутися з апеляцією, може розцінюватись як обмеження права на доступ до суду, закріплений у ст.6 конвенції.
Про необхідність урахування вимог ст. 23 Закону №1697-VII ідеться й в інформаційному листі Вищого господарського суду від 23.02.2016 №01-06/348/16.
Отже, тепер прокурор може звернутися до суду з позовом лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення чи неналежного здійснення останнім чи іншим суб'єктом відповідних владних повноважень. При цьому прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.
Таким чином, з аналізу норм Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що роль прокурора у сфері представництва інтересів держави повинна мати швидше допоміжний характер, а основну роль мають відігравати профільні органи державної влади чи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду, на що судами обох інстанцій не звернуто належної уваги.
Крім того, у справі «Ferreira Alves v. Portugal» (№25053/05, 21.06.2007) ЄСПЛ наголосив, що не має значення, чи виступає прокурор як сторона у справі, оскільки він може вплинути на рішення суду, і такий вплив потенційно може бути не на користь заявника (п.38).
У справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009) Євросуд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35). Просте повторення прокуратурою правових доводів, які наводяться однією зі сторін процесу, має сенс лише в тому випадку, коли це відбувається з метою впливу на суд. У зв'язку з цим ЄСПЛ послався на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи №1604 (2003) щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованій на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав (п.38). У цій справі Євросуд констатував, що втручання прокурора у розгляд справи на стадії оскарження рішення завдало шкоди зовнішнім ознакам справедливого судового розгляду та принципу рівності сторін (п. 39).
У справі «Корольов проти Росії, №2» (№5447/03, 1.04.2010) ЄСПЛ установив: «Прокурор вступив у справу на стадії касаційного провадження, і такий вступ зводився до простої підтримки рішення суду першої інстанції, тобто повторення правових доводів відповідачів, що мало на меті вплинути на суд. Отже, принцип процесуальної рівності, який вимагає встановлення справедливого балансу інтересів сторін, у такій справі дотримано не було».
Отже, в даному випадку факт відсутності повноважень у заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури на подання позовної заяви вже є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
26 липня 2006 року підписано та нотаріально посвідчено договір оренди землі між Рівненською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Рівненський МЖК» (Орендар), за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 96100 кв.м., яка знаходиться в м. Рівне, в районі вул. Гагаріна і ОСОБА_8 (надалі - договір оренди від 26.07.2006 року, Договір). Відповідний договір зареєстрований в Рівненській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 14.08.2006 року запис №040658300244.
Відповідно до п. 2 договору оренди від 14.08.2006 року в оренду надається земельна ділянка загальною площею 96100 кв.м. для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу, в тому числі: - площею 96658 м.кв. - з числа земель запасу Рівненської міської ради (сільськогосподарські угіддя-рілля); - площею 420 м.кв. - з числа земель запасу Рівненської міської ради (полезахисні та інші захисні насадження), строком на 50 років.
Додатковим договором від 04.08.2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14.08.2006 року №040658300244 сторони домовилися внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 14.08.2006 року №040658300244 та викласти окремі пункти в наступній редакції, зокрема:
п. 2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 61200 кв.м для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу, в тому числі: - площею 56968 кв.м та площею 4 232 кв.м, за рахунок земель, які рішенням Рівненської міської ради від 09.03.2006 року №2040 «Про надання і вилучення земельних ділянок, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та скасування окремих пунктів рішень Рівненської міської ради» були надані ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс» в оренду строком на п'ятдесят років для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу.
Пунктом 7 договору оренди землі від 14.08.2006 року визначено, що договір укладено строком на 50 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно п. 14 договору оренди від 14.08.2006 року земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу. Згідно п. 15 договору оренди від 14.08.2006 року цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу.
Твердження прокурора про нібито нецільове використання відповідачем орендованої земельної ділянки спростовується наступним.
Згідно п. 31 договору оренди від 14.08.2006 року до обов'язків Орендаря належить, зокрема, використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, згідно вимог ст. 141 Земельного кодексу України.
У відповідності до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Протоколом №1 від 26.01.2007 року архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури погоджено коригування генплану забудови мікрорайону «МЖК» на вул. Гагаріна з розміщенням багатоповерхових житлових будинків, та рекомендовано для подальшої розробки проект.
Розпорядженням міського голови м. Рівне від 27.04.2007 року №637-р ТОВ «Рівненський МЖК» дозволено будівництво ІІ-ї черги мікрорайону молодіжного житлового комплексу на земельній ділянці в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 в м. Рівному, відповідно до погоджених проектних пропозицій, зобов'язано отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
На виконання вищезазначеного розпорядження було виготовлено робочий проект, погоджений 24.05.2007 року в управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Рівненської міської ради, який передбачав будівництво в ІІ черзі будівництва мікрорайону МЖК житлового кварталу з об'єктами соцкультпобуту по вул. Гагаріна у м. Рівне, генеральний план якого передбачав будівництво багатоповерхових житлових будинків та інших об'єктів громадської забудови на земельній ділянці, переданій в оренду згідно договору оренди від 14.08.2006 року.
З метою з'ясування чи потрібно змінювати цільове призначення земельної ділянки орендованої за договором оренди від 14.08.2006 року у зв'язку з розробленням проекту забудови мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна в м. Рівне з розміщенням багатоквартирних житлових будинків на вказаній земельній ділянці, ТОВ «Рівненський МЖК» звернулося з листами до Рівненського міського управління земельних ресурсів та ОСОБА_2 з контролю за використанням та охороною земель у Рівненській області.
ОСОБА_2 земельних ресурсів у місті Рівному Рівненської області листом №01-59 від 10.09.2007 року повідомило, що у відповідності до рішення міської ради від 09.03.2006 року №2040, на підставі якого був укладений договір оренди від 26.07.2006 року, земельна ділянка була виділена для ТОВ «Рівненський МЖК» в оренду для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону молодіжного житлового комплексу. Діючий Земельний кодекс та інші законодавчі акти, що регулюють земельні відносини не передбачають необхідності зміни цільового чи функціонального призначення у випадку будівництва на ділянці не малоповерхової, а багатоповерхової забудови: існує єдина категорія земель житлової та громадської забудови. Виходячи із приведеного, повідомлено, що у випадку будівництва на згаданій земельній ділянці багатоповерхової забудови змінювати цільове чи функціональне призначення не потрібно. Корегуванню підлягає лише проектно-вишукувальна документація, що стосується самого будівництва.
ОСОБА_2 з контролю за використанням та охороною земель у Рівненській області листом №822/01-08 від 17.10.2007 року повідомило, що земельна ділянка передана у користування МЖК на умовах оренди, відповідно до документації із землеустрою встановлено цільове призначення - для будівництва та обслуговування другої черги малоповерхової забудови мікрорайону МЖК. Основним цільовим призначенням цих земель буде - житлова та громадська забудова за яким вони віднесені до відповідної категорії земель (ст. 38 Земельного кодексу України). Зміна малоповерхової забудови на багатоповерхову не впливає на режим використання земель житлової та громадської забудови і не тягне встановлення будь-яких обмежень землевпорядного характеру, крім того не впливає на розмір платежів за землю. Виходячи із зазначеного облдержземінспекція не вбачає підстав для зміни цільового призначення зазначених земель так, як зміна поверховості будівель не тягне за собою зміни основного цільового призначення земель.
Безпідставність тверджень заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури про нібито порушення умов договору оренди від 14.08.2006 року у зв'язку з будівництвом багатоповерхових житлових будинків та інших об'єктів громадської забудови на орендованій земельній ділянці підтверджується наступним.
15 червня 2007 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано дозвіл на виконання будівельних робіт №166 для ТОВ «Рівненський МЖК» на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку №4 в складі 1-го пускового комплексу ІІ-ї черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна в м. Рівне відповідно до проектної документації, затвердженої наказом ТОВ «Рівненський МЖК» від 24.05.2007 року №44-з та зареєстрованої за №156 від 14.06.2007 року. Відповідно до проектної документації поверховість житлового будинку №4 на вул. Гагаріна в м. Рівне становила 16 поверхів. Така ж сама поверховість (16 поверхів) житлового будинку №4 на вул. Гагаріна в м. Рівне вказана на кадастровому плані земельної ділянки, переданої в оренду згідно договору оренди від 14.08.2006 року, в редакції додаткового договору від 04.08.2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14.08.2006 року №040658300244.
05 серпня 2015 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 143152170456 зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - Будівництво житлового будинку №4 в складі І-го пускового комплексу ІІ-ї черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна в м. Рівне.
23 жовтня 2009 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області видано дозвіл на виконання будівельних робіт №1229 для ТОВ «Рівненський МЖК» на виконання будівельних робіт з будівництва закритої стоянки для легкових автомобілів в районі вулиць Гагаріна-Струтинської в м. Рівному (будівництво ІІ-ї черги мікрорайону МЖК) відповідно до проектної документації, затвердженої, погодженої 01.04.2009 року та зареєстрованої від 26.08.2009 №128.
29 грудня 2014 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 142143630208 зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - Будівництво закритої стоянки для легкових автомобілів в районі вул. Гагаріна та ОСОБА_8 в м. Рівному (будівництво ІІ-ї черги мікрорайону МЖК).
15.07.2016 року ОСОБА_2 містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради за №01-М/127 видано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 для будівництва об'єкта - будівництво автомийки самообслуговування, замовником якого є ТОВ «Рівненський МЖК».
25.07.2016 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 082162071337 зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва автомийки самообслуговування в м. Рівне, вул. Гагаріна-М.Струтинської, замовником якого є ТОВ «Рівненський МЖК».
08.11.2016 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 142163131515 зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта - Будівництво автомийки самообслуговування на вул. Гагаріна-М.Струтинської в м. Рівне.
10 жовтня 2008 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області видано дозвіл на виконання будівельних робіт №816 для ТОВ «Рівннський МЖК» на виконання будівельних робіт з будівництва оздоровчо-торгівельно-розважального комплексу в складі ІІ-ї черги МЖК в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_9 в м. Рівне відповідно до проектної документації.
13.02.2017 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 142170441703 зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта - Будівництво оздоровчо-торгівельно-розважального комплексу в складі ІІ-ої черги МЖК в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 в м. Рівне.
18.11.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області за №РВ 08311080841 зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт з Будівництва багатоповерхового житлового будинку (будівельний №8) І-ша черга м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 (друга черга МКР МЖК), замовником якого є ТОВ «Рівненський МЖК».
22.12.2014 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 143143560240 зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - будівництво багатоповерхового житлового будинку (будівельний №8), І-ша черга м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 (друга черга МКР МЖК).
21.01.2015 року ОСОБА_2 містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради за №01-М/4 видано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 для об'єкта будівництва - Будівництво багатоповерхового житлового будинку в м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8, замовником якого є ТОВ «Рівненський МЖК».
30 січня 2015 року ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області за №РВ 083150300521 зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт за на об'єкті - Будівництво багатоповерхового житлового буднику (будівельний №8), ІІ-га черга в м. Рівне, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 (друга черга МКР МЖК), замовником якого є ТОВ «Рівненський МЖК».
Рішенням ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області від 25.05.2016 року №46-гбн скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт, яка зареєстрована 30.01.2015 року за №РВ08315030521 на об'єкт - Будівництво багатоповерхового житлового будинку (будівельний №8), ІІ-га черга, в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 (друга черга МКР МЖК) в м. Рівне, Рівненської області.
У зв'язку з протиправністю дій ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області при прийнятті рішення про скасування реєстрації вищезазначеної Декларації про початок виконання будівельних робіт, ТОВ «Рівненський МЖК» оскаржило відповідне рішення у судовому порядку. На сьогоднішній день у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа №817/1135/16 за позовом ТОВ «Рівненський МЖК» до ОСОБА_2 ДАБІ у Рівненській області, третя особа Прокуратура Рівненської області, про визнання протиправним та скасування рішення №46-гбн від 25.05.2016 року.
Рішенням Рівненської міської ради №3935 від 23.09.2010 року затверджено Правила забудови міста Рівного в новій редакції.
Рішенням Рівненської міської ради №1421 від 22.12.2011 року затверджено План зонування території міста Рівного у новій редакції.
У відповідності до вищезазначених рішень у зоні Ж-4 до якої відноситься земельна ділянка, орендована ТОВ «Рівненський МЖК» згідно договору оренди від 14.08.2006 року, передбачені наступні умови забудови:
Ж-4 - зона багатоквартирних житлових будинків з кількістю поверхів від 4 до 9.
Переважні види використання:
1. Багатоквартирні житлові будинки з кількістю поверхів від 4 до 9.
2. Гуртожитки.
3. Бібліотеки.
4. Клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення.
5. Приміщення для занять спортом.
6. Дитячі дошкільні установи.
7. Загальноосвітні школи.
8. Поліклініки, центри народної медицини, аптеки.
9. Кабінети лікарів, що займаються практикою.
10. Виставкові зали, музеї.
11. Поштові відділення, телефон, телеграф.
12. Торгові комплекси.
13. Підприємства громадського харчування,
14. Перукарні.
15. Приймальні пункти пральні та хімчистки.
16. Банківські відділення.
Допустимі види використання:
1. Вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки.
2. Відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку, що проводиться відповідно до ДБН 360-92**.
Умовно допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або узгодження):
1. Житлові будинки з кількістю поверхів 10 і більше (відповідно до розробленої містобудівної документації, в якості архітектурних акцентів і домінант), житлові будинки менше 4-х поверхів.
2. Спортивні зали, басейни.
3. Лікарні, госпіталі, станції швидкої медичної допомоги.
4. Навчальні заклади І - ІІ та ІІІ - ІV рівнів акредитації.
5. Адміністративні споруди, офіси.
6. Культові споруди.
7. Готелі.
8. Тимчасові споруди для роздрібної торгівлі.
Тобто із вищезазначених Правил забудови міста Рівного, затверджених рішенням Рівненської міської ради №3935 від 23.09.2010 року, та Плану зонування міста Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради №1421 від 23.09.2010 року, передбачено можливість будівництва переважно багатоповерхових житлових будинків з кількістю поверхів від 4 до 9, торгівельних комплексів, допустимістю будівництва гаражів та стоянок для автомобілів, а також житлових будинків з кількістю поверхів 10 і більше (відповідно до розробленої містобудівної документації).
Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Станом на сьогоднішній день відсутні будь-які підстави для тверджень про те, що збудовані ТОВ «Рівненський МЖК» на орендованій згідно договору оренди від 14.08.2006 року земельні ділянці багатоповерхові житлові будинку, з поверховістю від 4 до 16 поверхів та інші об'єкта громадської забудови (оздоровчо-торгівельно-розважальний комплекс, закрита автостоянка для легкових автомобілів, автомийка самообслуговування) є самочинним будівництвом, оскільки будь-які підстави для цього, передбачені ч. 1 ст. 376 ЦК України - відсутні.
По-перше, згідно ст. ст. 19, 38 Земельного кодексу України земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ТОВ «Рівненський МЖК» за договором оренди від 14.08.2006 року за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, і відповідача здійснював на даній земельній ділянці будівництво об'єктів у відповідності до даного призначення.
По-друге, будівництво багатоповерхових житлових будинків з кількістю поверхів від 4 до 16 та інших об'єктів громадської забудови проводилося ТОВ «Рівненський МЖК» лише після попереднього погодження проекту генерального плану забудови ІІ черги мікрорайону МЖК в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 із власником земельної ділянки - Рівненською міською радою та її виконавчими органами.
По-третє, всі будівництва на орендованій згідно договору оренди від 14.08.2006 року земельній ділянці проводилися лише після отримання всіх необхідних дозволів на виконання будівельних робіт, містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, а також реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт.
По-четверте, будівництва ТОВ «Рівненський МЖК» на згаданій земельній ділянці проведені з дотриманням всіх будівельних норм та стандартів, на земельній ділянці, відведеній для відповідної мети та за наявності відповідного проекту, що підтверджується зареєстрованими Деклараціями про готовність об'єкту до експлуатації.
Враховуючи те, що будівництво всіх вищезазначених об'єктів нерухомого майна здійснено ТОВ «Рівненський МЖК» відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, відповідач використовував орендовану земельну ділянку за договором від 14.08.2006 року у відповідності до її цільового призначення, як земель житлової та громадської забудови.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Враховуючи те, що Рівненська міська рада та її виконавчі органи дозволили ТОВ «Рівненський МЖК» здійснювати на земельній ділянці в районі вулиць Гагаріна та ОСОБА_8 в м. Рівне, цільове призначення якої землі житлової та громадської забудови, будівництво багатоповерхових житлових будинків з поверховістю від 4 до 16 поверхів та інших об'єктів громадської забудови (оздоровчо-торгівельно-розважальний комплекс, автомийка самообслуговування, закрита стоянка для легкових автомобілів), це спростовує твердження заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури про те, що Рівненська міська рада не отримує очікуваних від договору оренди від 14.08.2006 року результатів. Тобто від виконання договору оренди від 14.08.2006 року Рівненська міська рада очікувала отримати наступний результат - Будівництво житлового кварталу з об'єктами соцкульпобуту по вул. Гагаріна у м. Рівному, до складу якого входять в тому числі вищезазначені багатоповерхові житлові будинки (кількість поверхів від 4 до 16) та інші дозволені для будівництва в даній зоні об'єкта громадської забудови (оздоровчо-торгівельно-розважальний комплекс, автомийка самообслуговування, закрита стоянка для легкових автомобілів).
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Крім того, ст. 652 Цивільного кодексу України, наведено підстави та порядок розірвання договору у зв'язку із істотною зміною обставин.
Всупереч наведеній нормі вказаної статті, позивач не надав доказів того, що наявні одночасно всі умови для розірвання договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч.І ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Пунктом 35 договору оренди землі від 14 серпня 2006 року встановлено випадки припинення дії договору.
Зокрема, дія договору припиняється у випадках:
- закінчення терміну, на який укладено цей договір;
- придбання орендарем земельної ділянки у власність;
- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавству;
- взаємною згодою сторін;
- рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та в наслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.
Статтею 144 Земельного кодексу України встановлено порядок припинення права користування земельним ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, зокрема у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 25-і частини 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 14.01.2015 року №15 (зі змінами) Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності та відповідно до пункту 25-5 частини 4 цього Положення вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.
Виходячи з вищенаведеного Рівненською місцевою прокуратурою не доведено належними доказами того, що земельна ділянка використовується Відповідачем, з порушенням земельного законодавства, а саме не встановлено (посвідчено) належного факту нецільового її використання останнім.
Більше того, у позовній заяві заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури відсутні будь-які посилання на розмір завданої органу місцевого самоврядування шкоди, внаслідок здійснення відповідачем будівництва вищезазначених об'єктів нерухомості на земельній ділянці категорії земель житлової та громадської забудови.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства», на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послався суд, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.
Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.
Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.
Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.
За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.02.1982 в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.02.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Задоволення позову якраз і свідчитиме про повне ігнорування «суспільного», «публічного» інтересу прокурором, оскільки розірвання оплатного договору оренди земельної ділянки та її повернення позивачу матиме своїм наслідком припинення надходження орендної плати за відповідну земельну ділянку від ТОВ «Рівненський МЖК» на користь територіальної громади м. Рівного, за умови знаходження на такій земельній ділянки нерухомого майна відповідача.
При цьому в позовній заяви не зазначено, яким чином буде забезпечений суспільний інтерес, внаслідок позбавлення ТОВ «Рівненський МЖК» права на оплатне використання земельної ділянки, на якій вказане товариство після укладення договору оренди землі від 14.08.2006 року здійснило за погодженням із позивачем будівництво багатоповерхових багатоквартирних житлових будинків та інших громадських споруд, але тепер позбавляється права на користування та розпорядження своїм майном внаслідок розірвання договору оренди від 14.08.2006 року та зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку.
У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури не грунтуються на законі, є необгрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, а відтак не підлягають задоволенню.
Керуючись статями ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити заступнику керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради в задоволенні позову до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс" про розірвання договору оренди землі від 26.07.2006 року та повернення земельної ділянки.
Повний текст рішення складено та підписано 16 травня 2017 року.
Суддя Марач В.В.