28 вересня 2011 р.
Справа № 2-а-6503/10/1570
Категорія:8.2.3
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,
при секретарі - Ханділян Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрКава" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрКава" до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкового повідомлення-рішення №0000552301/0 від 21.05.2010 року, -
У червні 2010 року позивач, ТОВ "УкрКава", звернулось до суду з вищевказаним адміністративним позов.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався не те, що відповідачем складено акт № 1587/23-0303/31541491 від 19.05.2010 року про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «УкрКава» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період квітень 2008 року; лютий 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період січень 2009 року; травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось за період квітень 2009 року по результатам взаємовідносин з контрагентами, а саме: ТОВ «СМІК», ПП «ПРОЕКТИ ВИШУКУВАННЯ КОМЕРЦІЯ», ТОВ «БРЕНДЕЙД», ТОВ ПКП «КОЛІБРІ». Згідно зазначеного акту позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 218 296 грн., з посиланням на відсутність за своїм місцезнаходженням постачальників товару контрагентів, а саме: ТОВ «СМІК», ПП «ПРОЕКТИ ВИШУКУВАННЯ КОМЕРЦІЯ», ТОВ «БРЕНДЕЙД», ТОВ ПКП «КОЛІБРІ»та сплати ними до бюджету ПДВ за відвантажені товари. Позивач вважав, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом вимог законодавства. Відповідачем не враховано, що зазначений Закон не пов'язує право покупця на віднесення суми ПДВ до податкового кредиту та бюджетного відшкодування з фактом порушення його постачальниками послуг (робіт) вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 167-7/ВР. Також позивач зазначав, що за результатами виконання договорів, укладених контрагентами, а саме: ТОВ «СМІК», ПП «ПРОЕКТИ ВИШУКУВАННЯ КОМЕРЦІЯ», ТОВ «БРЕНДЕЙД», ТОВ ПКП «КОЛІБРІ» ТОВ «УкрКава» має всі документи, що відповідають правилам бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договори, акти виконаних послуг, податкові накладні, а тому має право на бюджетне відшкодування суми ПДВ.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "УкрКава" було відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду товариство подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що при винесенні рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрКава» зареєстровано 06.08.2001 року виконавчим комітетом Іллічівської міської ради, номер запису в ЄДР № 1 554 107 0013 000319.
Позивач був взятий на облік у ДПІ 16.08.2001 року за №201139.
На підставі ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадовою особою ДПІ у м. Іллічівську було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «УкрКава» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з квітня 2008 року; за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період грудень 2008 року; за лютий 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період січень 2009 року; за травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, з ПДВ, що декларувалось за період квітень 2009 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки № 1587/23-0303/31541491 від 19.05.2010 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем п.1.3, п.1.7 та п.1.8 ст. 1, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, ст. 9, п.10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: ТОВ «УкрКава» не підтверджено суму бюджетного відшкодування по декларації ПДВ за травень 2008 року 14932,00 грн., за січень 2009 року 16423,00 грн., лютий 2009 року 29681,00 грн., за травень 2009 року 157260,00 грн., а всього у розмірі 218 296,00 грн.
На підставі вищезазначеного акту перевірки, 21.05.2010 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000552301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок платника у банку) з податку на додану вартість у розмірі 218 296,00 грн.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходячи з аналізу діючого законодавства, дійшов висновку, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.
Також, вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань є безумовною підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди-відшкодування ПДВ з державного бюджету, оскільки платник податку повинен бути обачнішим та обережнішим і має передбачати наявність порушень, які допускають його контрагенти, оскільки в даному випадку діяльність такого платника податку може тлумачитись як діяльність, спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Проте колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на таке.
Так, предметом спору у справі що розглядається є право позивача на отримання бюджетного відшкодування внаслідок віднесення спірних сум до податкового кредиту.
Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-XII від 04.12.1990 року (стаття чинна на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, серед іншого здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон №168/97-ВР) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.1.8 Закону України №168/97-ВР, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР, крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку з звітному періоді відповідних сум.
Відповідно пп. 7.7.1, п. 7.1., пп. 7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Апеляційним судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості підтвердження сум бюджетного відшкодування по декларації ПДВ за травень 2008 року, за січень 2009 року, лютий 2009 року, за травень 2009 року були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2. ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Крім того, суд першої інстанції висновок про завищення бюджетного відшкодування платника податків зробив на підставі того, що факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань є безумовною підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди-відшкодування ПДВ з державного бюджету, оскільки платник податку повинен бути обачнішим та обережнішим і має передбачати наявність порушень, які допускають його контрагенти, оскільки в даному випадку діяльність такого платника податку може тлумачитись як діяльність, спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Проте системний аналіз положень Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР свідчить, що цим законом передбачено саме індивідуальну, а не колективну відповідальність платників податків за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету, достовірність декларування ними податкових зобов'язань, податкового кредиту, чистої суми зобов'язань, від'ємного значення з ПДВ, бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, тому конкретний платник ПДВ може нести відповідальність у тому числі і фінансову лише за достовірність податкової звітності та податкових документів складених або отриманих ним особисто від іншого суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Закон про ПДВ не пов'язує право платника податку на отримання бюджетного відшкодування ПДВ із фактичним внесенням його до бюджету його постачальниками.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Контролюючий орган не врахував принципу індивідуалізації зобов'язань та відповідальності, кожен суб'єкт має виконувати свої обов'язки, відповідати за скоєне економічне правопорушення за наявності складу такого порушення (об'єктивної та суб'єктивної сторони) саме в діях, бездіяльності цього суб'єкта.
Аналогічної позиції дотримується Вищий Адміністративний Суд України в своїй ухвалі від 23.09.2010 року у справі № К-57055/09, № рішення у ЄДРСР 11573800.
Поряд із тим на думку колегії суддів використання судом першої інстанції таких категорій як "обачність та обережність" в контексті передбачення можливих порушень контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань є недоречним, зважаючи на суто оціночний характер цих понять.
Таким чином, суд першої інстанції дав передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалене ним судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок податкової інспекції про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 218 296, 00 є помилковим, а відповідне податкове повідомлення - рішення відповідача підлягає скасуванню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому, керуючись п. 4 ч.1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п. 4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрКава" - задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року у справі № 2-а-6503/10/1570 - скасувати.
Ухвалити у справі № 2-а-6503/10/1570 нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрКава" задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську прийнято податкове повідомлення-рішення №0000552301/0 від 21 травня 2010 р.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Дата складення та підписання рішення суду в повному обсязі - 03 жовтня 2011 року.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян