04 жовтня 2011 р.Справа № 22-а-6338/08
Категорія: 10.3Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -ОСОБА_1
судді - ОСОБА_2
судді - ОСОБА_3
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про стягнення заборгованості по щорічній допомозі до 9 травня за 2005-2007 роки,
встановиЛА:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про стягнення заборгованості по щорічній допомозі до 9 травня за 2005-2007 роки.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2008 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача заборгованість по одноразовій допомозі до 9 травня за 2007 рік в сумі 2920 грн. 48 коп.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Як встановлено судом першої інстанції, позивач має статус інваліда війни, з урахуванням чого до 5 травня йому виплачувалась разова щорічна грошова допомога у розмірах, встановлених нормами Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з права позивача на щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік, в порядку Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з кратності мінімальної пенсії за віком і того, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнані неконституційними положення норм Законів України "Про Державний бюджет на 2007 рік", якими встановлювались інші критерії визначення розміру допомоги.
Проте з такими висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.
За приписами статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, з розрахунку кратності мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зазначеним особам допомога до 5 травня передбачена у грошовому виразі без застосування кратності мінімальної пенсії за віком.
Тобто, в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.
Отже, для вирішення зазначеного спору суду необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути одночасно врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено ним, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих правовідносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 і від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано неконституційними положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 і 2008 роки", якими зупинялись на ці роки дія статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.
На момент виникнення спірних правовідносин, а саме дату нарахування і виплату позивачеві органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин відповідач на період виплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2007 році діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а тому правових підстав для стягнення різниці у цих виплатах немає.
Виходячи з того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але при цьому порушив норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, його слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Аналогічну правову позицію висловив Вищій адміністративний суд в своїй Постанові від 20.10.2010 року по справі № К-20643/08.
Згідно зі ст. 99 КАС України, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з відповідним позовом та прийняття судом першої інстанції Постанови за цією справою, - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.
Позивач звернувся до суду з позовом - 31 березня 2008 року.
Враховуючи положення ст. 99 КАС України, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з відповідним позовом та прийняття судом першої інстанції Постанови за цією справою, - позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з відповідним позовом та прийняття судом першої інстанції Постанови за цією справою, - пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В своєму запереченні проти адміністративного позову № 3384 від 22.04.2008 року відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстави пропущення строку звернення до адміністративного суду.
За таких підстав в задоволенні позову за 2005 та 2006 роки позивачу слід відмовити.
Вимоги позивача про стягнення щорічної одноразової допомоги за 2008 рік заявлені у доповнення до позовних вимог вх. № 13270 від 16.07.2008 року судом першої інстанції не розглядались та не знайшли свого відображення в оскаржуваній Постанові суду першої інстанції.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції постановив рішення із порушенням норм матеріального права, у зв'язку із чим рішення суду першої підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення по справі.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, - задовольнити повністю.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про стягнення заборгованості по щорічній допомозі до 9 травня за 2005-2007 роки, - скасувати.
Прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4, - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили Постанови апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючийсуддя ОСОБА_1
суддя ОСОБА_2
суддя ОСОБА_3