Дата документу Справа № 314/194/17
Провадження № 11-кп/778/699/17 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 314/194/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_2
10 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисників адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження щодо засудженого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відбуває покарання у Дружелюбівському виправному центрі №1,
встановила:
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 лютого 2017 року в задоволенні подання адміністрації державної установи «Дружелюбівський виправний центр №1» щодо умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_9 відмовлено.
До суду апеляційної інстанції на зазначену ухвалу з апеляційними скаргами звернулись засуджений ОСОБА_9 /а.п.44-45/ та його захисник адвокат ОСОБА_7 /а.п.49-50/, в яких:
засуджений просить скасувати ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 лютого 2017 року та задовольнити подання адміністрації колонії.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд не взяв до уваги обставини провадження та дані про його особу, які мають значення для правильного вирішення подання, та дають підстави для його звільнення. Зазначає, що суд першої інстанції мав всі підстави для задоволення подання, оскільки під час відбування покарання в «Дружелюбівському виправному центрі №1» характеризується позитивно, працевлаштований кабельщиком, до праці ставився сумлінно, виробничу дисципліну не порушував, зауважень з боку виробничого персоналу відносно свого ставлення до праці не має, правила внутрішнього розпорядку та правила проживання осіб, засуджених до обмеження волі, не порушував, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, має заохочення начальника установи. У взаємовідносинах з іншими засудженими підтримує доброзичливі, товариські відносини, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, спальне місце та приліжкову тумбочку утримував у чистоті і порядку, має охайний зовнішній вигляд. Дбайливо ставився до майна установи і предметів, якими користувався при виконанні дорученої роботи, здійснював за ними належний вигляд.
Крім того, в нього є жінка ОСОБА_10 та неповнолітня дитина ОСОБА_11 , які потребують його постійної допомоги. Також має на утриманні мати ОСОБА_12 , яка є інвалідом 3-ї групи та потребує постійного догляду з його боку;
захисник просить ухвалу скасувати та задовольнити подання.
Апелянт вважає рішення суду незаконним. Засуджений ОСОБА_9 дійсно скоїв злочини, однак він щиро розкаявся в скоєному, зробив для себе належні висновки про недопущення порушень закону в майбутньому, сумлінною поведінкою і ставленням до праці (під час відбуття покарання) довів своє виправлення, та відбув не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Це підтверджується наданими адміністрацією установи документами, відповідно до яких, засуджений характеризується позитивно, немає незнятих чи непогашених стягнень, порушень не допускає, працевлаштований, дисципліну не порушує, має більше 20 заохочень (з яких вже 4 під час відбуття покарання у вигляді обмеження волі), що вказує на тверде виправлення засудженого, готовність до самокерованої та правослухняної поведінці у суспільстві.
На думку апелянта, суд недостатньо врахував дані про особу засудженого та зробив висновок лише на підставі «системного аналізу норм матеріального права». Суд проігнорував те, що після звільнення він хоче знайти роботу, створити сім'ю, завести ще дітей. Саме для цього, він повністю змінив свої погляди на життя, додержується вимог режиму, приймає участь у самодіяльних організаціях виправної колони, працює та залучається до суспільно корисної праці. На волі в нього є жінка, з якою він перебуває у цивільному шлюбі, дитина, непрацездатна матір. Засуджений працює та має наміри відшкодувати завдані злочином збитки, але, не враховуючи те, що виконавчий лист не надходив, він декілька разів відсилав потерпілій кошти грошовими переказами та писав листи, в яких щиро каявся у скоєному, просив вибачення. Доказ про перевід коштів потерпілій суду було надано, однак, замість того, щоб зарахувати це до позитивних моментів, які відбулися в його поведінці, суд першої інстанції поставив це йому у провину.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційних скарг, захисників засудженого на підтримання апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали провадження та дослідивши додатково надані стороною захисту докази стосовно суми шкоди та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_9 визнано винним та засуджено за ст.ст.115 ч.1, 263 ч.2, 70 ч.1, 71 ч.1 КК України до тринадцяти років позбавлення волі. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 24.02.2016 року на підставі ст. 72 ч.5 КК України зараховано строк попереднього ув'язнення з 28.09.2008 року по 24.02.2010 року із урахування один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.04.2016 року невідбуту частину покарання - чотири роки шість днів позбавлення волі замінено на обмеження волі, зараховано в строк відбування покарання період його слідування під вартою до виправного центру згідно зі ст.72 КК України з розрахунку один день позбавлення волі відповідає двом дням обмеження волі з моменту винесення ухвали до застосування покарання у вигляді обмеження волі.
З урахуванням зазначеного визначено, що початок строку - 28.09.2008 року, кінець строку - 08.04.2020 року.
Досліджені матеріали особової справи засудженого свідчать про те, що його поведінка за період відбування покарання не була сумлінною, тобто такою, що має ознаки зразкового додержання засудженим вимог режиму. Наявність 4 заохочень, після заміни засудженому покарання більш м'яким за ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.04.2016, як особі, яка стала на шлях виправлення, про що зазначив суд, не може свідчити про те, що засуджений пройшов шлях виправлення за період менше одного року, досяг стану самокерованої правослухняної поведінки та довів своє виправлення, виправлення засудженого досягається в тому випадку, коли засуджений свідомо, без будь-якого примусу чи стимулу, своєю волею забезпечує правомірність поведінки, змінює ставлення до скоєного правопорушення та вживає заходів щодо відновлення порушеного права або забезпечення компенсації за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Отже, суд дійшов висновку, що засуджений не довів свого виправлення та не досяг стану, визначеного ст.6 КВК України.
Як вбачається з даних подання Дружелюбівського виправного центру (№1), засуджений ОСОБА_9 фактично відбув 3/4 строку покарання і в місцях позбавлення волі знаходиться з 28.09.2008 року.
У період з 02.10.2008 року по 15.03.2010 року тримався в Запорізькому слідчому ізоляторі. За час утримання допустив три порушення режиму тримання, заохочень не мав.
У період з 15.03.2010 року по 21.05.2016 року відбував покарання у Вільнянській виправній колонії УДПТС України в Запорізькій області (№20). За період відбування покарання допустив два порушення режиму, заохочувався 19 разів правами начальника установи, що було враховано при вирішенні питання відповідно до ст.82 КК України про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
21.05.2016 року прибув до Веселівського виправного центру УДПТС України в Запорізькій області (№ 20), де за час відбування покарання порушень режиму тримання не допускав, як стягнень, так і заохочень не мав.
З 16.06.2016 року прибув до Дружелюбівського виправного центру (№1), де станом на 17.01.2017 року характеризується позитивно, працевлаштований.
Відмовляючи в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання, суд дійшов правильного висновку, що останній дійсно обов'язки чергового по камері виконував, у відношенні до представників установи ввічливий, із співкамерниками не конфліктував, особисті речі та спальне місце утримував у доброму стані, але це є його прямими та безпосередніми обов'язками, відповідно до ст.107 КВК України. Крім того, судом в повному обсязі було враховано дані щодо поведінки засудженого в цілому та по відношенню до праці, який в період відбування покарання з 02.10.2008 року по 16.06.2016 року не виявляв наміру працювати та доводити своє виправлення, мав декілька порушень режиму тримання, що спростовує висновки засудженого в апеляційній скарзі.
Згідно з вимогами ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише за умови обов'язкової та одночасної наявності вказаних в законі підстав і умов в їх сукупності. При цьому, основним і вирішальним є не факт відбування визначеної частини покарання, а досягнення однієї із цілей покарання - виправлення засудженого.
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленум Верховного Суд України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого та доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. При цьому суд має ретельно з'ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці.
Відповідно до ст.6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що підстави, які зазначені в поданні адміністрації виправного центру, є суто формальними.
Як встановлено та доведено судом при розгляді клопотання, ОСОБА_9 під час відбування покарання в «Дружелюбівському виправному центрі №1», хоча й не мав дисциплінарних стягнень, але тривалий час до заміни невідбутої частини покарання на обмеження волі, не виявляв бажання працювати, що є його прямим обов'язком згідно з ч.1 ст.118 КВК України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність повного виправлення з боку останнього в контексті вимог ст.6 КВК України, а пасивна поведінка засудженого та ставлення до праці не може бути визнана, як сумлінна. А тому доводи засудженого про це в апеляційній скарзі та незаконність судового рішення не є слушними.
За весь час відбування покарання засуджений сплатив 150 гривень, що не може свідчити про його активні дії, направлені на відшкодування шкоди.
Про обов'язок погашення шкоди потерпілій засуджений згадав лише у січні 2017 року за вироком від 12.10.2009 року, що знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду, у тому числі при дослідженні доказів на підтвердження застосування всіх можливостей для погашення шкоди, як вважає захисник - адвокат ОСОБА_8 , дії по чому були проведені лише після ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто після 20.02.2017 року, тому, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що засуджений не досяг стану самокерованої правослухняної поведінки.
В апеляційних скаргах зазначено, що суд першої інстанції недостатньо врахував дані про особу засудженого, при цьому, суть цих доводів не розкрита та не конкретизована, клопотань про дослідження будь-яких обставин не заявлено, у тому числі захисниками під час апеляційного розгляду.
Отже, колегія суддів, виходячи із сукупності наведених обставин і даних, що характеризують ОСОБА_9 , погоджується з рішенням суду, який по даним, наданим адміністрацією виправного центра, не встановив, що засуджений своєю поведінкою та ставленням до праці довів виправлення, у зв'язку з чим, ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги, в яких не спростовані висновки суду і не наведені обставини, яким суд не надав оцінку або не врахував, - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_9 та його захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 лютого 2017 року, якою в задоволенні подання адміністрації державної установи «Дружелюбівський виправний центр №1» щодо умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_9 відмовлено, залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з дати її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4