Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 335/1237/15Головуючий у 1-й інстанції Бойко О.Ю.
Пр. № 22-ц/778/1075/17Суддя-доповідач Гончар М.С.
10 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.
за участі секретаря Вочанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк) про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання
у справі за позовом Банку до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки
У квітні 2016 році Банк звернувся до суду із вищезазначеною заявою (т.с. 1 а.с. 151-152), в якій просив поновити йому строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-2770/10, виданого 30.01.2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку 961531,12 грн.
В обґрунтування своєї заяви Банк зазначав, що 30 січня 2014 року за рішенням суду було видано виконавчий лист щодо вказаного боржника зі строком його пред'явлення до виконання до 23 жовтня 2014 року. 23 жовтня 2014 року виконавчий лист було пред'явлено до виконання до Заводського відділу ДВС Запорізького МУЮ, проте постановою державного виконавця цього відділу від 23 жовтня 2014 року виконавчий лист було повернуто стягувачеві, а у відкритті виконавчого провадження відмовлено у зв'язку з відсутністю довіреності представника стягувача. 11 листопада 2014 року Банк повторно звернувся до Відділу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження, постановою якого від 19 листопада 2014 року було відкрито виконавче провадження. Боржник оскаржив вказану постанову про відкриття виконавчого провадження до суду, внаслідок чого вона була судом скасована. Ухвала суду була оскаржена Банком у всіх інстанціях, але залишена без змін. Верховний Суд України в ухвалі від 31 березня 2016 року наголосив на тому, що Банк, як стягувач, мав скористатись правом на поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання. Вважає, що після пред'явлення Банком виконавчого листа 23 жовтня 2014 року до виконання, строк на його пред'явлення перервався, що не позбавляє його права повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання. Оскільки, виконавчий лист повернувся до стягувача вже після спливу строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, то строк було пропущено не з вини стягувача.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року (т.с. 1 а.с. 174-177) заяву Банку про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання у цій справі залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року (т.с. 1 а.с. 215218) ухвалу суду першої інстанції скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року (т.с. 1 а.с. 241), з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 21 грудня 2016 року про виправлення описки (а.с. 242), заяву Банку задоволено.
Поновлено Банку строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-2770/10, виданого 30.01.2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку 961531,12 грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, боржник ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі, яку у подальшому уточнив (т.с. 2 а.с. 16-17), просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви Банку про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання відмовити в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (суддя-доповідач ОСОБА_9, т.с. 2 а.с. 19) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (суддя - доповідач ОСОБА_9, судді Кухар С.В. та Поляков О.З., т.с. 2 а.с. 21).
В автоматизованому порядку колегію суддів апеляційного суду у цій справі у складі головуючого судді (доповідача) ОСОБА_9, суддів Кухаря С.В. та Полякова О.З. замінено на головуючого суддю (доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Кочеткову І.В. у зв'язку із звільненням судді-доповідача ОСОБА_9 у відставку (а.с. 32-33).
У судове засідання 10 травня 2017 року повідомлені апеляційним судом з додержанням вимог ст. ст. 74-77 ЦПК України (а.с. 26-30) відповідачі (боржники) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання відповідачів (боржників) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача (боржника) ОСОБА_2 за довіреністю (т.с. 1 а.35) ОСОБА_5 та представника Банку за довіреністю (т.с. 2 а.с. 36) ОСОБА_6
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача (боржника) ОСОБА_2 за довіреністю (т.с. 1 а.35) ОСОБА_5 та представника Банку за довіреністю (т.с. 2 а.с. 36) ОСОБА_6, яка у тому числі у судовому засіданні на запитання колегії суддів апеляційного суду зазначала, що копію апеляційної скарги ОСОБА_2 у цій справі вона отримала у даному судовому засіданні, вважала за можливе розглядати дану справу апеляційним судом за останньою у даному судовому засіданні, оригінал виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 знаходиться у Банку, Банк звернувся до суду із вищезазначеною заявою у квітні 2016 року одразу, як ухвалою Верховного Суду України від 31 березня 2016 року Банку було відмовлено у допуску до провадження ВСУ справи за скаргою ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Заводського ВДВС ЗМУЮ, заінтересована особа - Банк про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, вищезазначений виконавчий лист повернувся до Банку, як стягувача, вже після закінчення строку на пред'явлення його до виконання, а саме: після 01 березня 2016 року, інформація про виконавче провадження міститься у матеріалах цієї справи, Банк не мав змоги пред'явити його до виконання повторно в строк; крім того, Банк знаходиться в стадії ліквідації, значна кількість справ, маленька кількість юристів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга боржника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.
Відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 1 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву Банку про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання у цій справі, керувався ст. 371 ЦПК України та виходив із того, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання Банком було пропущено з поважних причин.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу суду першої інстанції - такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 30.01.2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист №2-2770/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку 961531,12 грн. 30 січня 2014 року за рішенням суду було видано виконавчий лист щодо вказаного боржника зі строком його пред'явлення до виконання до 23 жовтня 2014 року.
Як вбачається з постанови державного виконавця від 23.10.2014 року, Банк, як стягувач, 23.10.2014 року звернувся до Заводського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з заявою про примусове виконання рішення суду (т.с. 1 а.с.153).
За вищевказаною постановою державного виконавця було відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю довіреності на представника стягувача.
Постановою від 19.11.2014 року після усунення недоліків з довіреністю представника було відкрито виконавче провадження ВП 45490341 (т.с. 1 а.с.154).
Боржником ОСОБА_2 оскаржено у суді вищезазначену постанову про відкриття виконавчого провадження. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2015 року скарга ОСОБА_2 задоволена, постанова державного виконавця визнана неправомірною та скасована (т.с. 1 а.с.155-156).
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2015 року (т.с. 1 а.с.157-158) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 року (т.с. 1 а.с. 159-160) ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін.
Дані ухвали було оскаржено Банком до Верховного суду України, ухвалою від 31.03.2016 року в задоволенні скарги Банку відмовлено (т.с. 1 а.с.161-162).
Проте, Верховний Суд України у своїй ухвалі зазначив, що Банк, як стягувач, має скористатись своїм правом про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Що й було зроблено Банком у квітні 2016 року (т.с. 1 а.с. 151-152) шляхом подачі вищезазначеної заяви до суду першої інстанції у цій справі.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк пред'явив виконавчий лист № 2-2770/10 від 31.08.2010 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 до виконавчої служби 23.10.2014 року.
Постанова виконавчої служби про відмову у відкритті виконавчого провадження від 23.10.2014 року надійшла до Банку 11.11.2014 року.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документу до виконання перебіг строку поновлюється, а винесена 23.10.2014 року державним виконавцем постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження не позбавляє стягувача права повторно пред'явити його до виконання в межах строку, встановленого ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час існування вказаних відносин.
Проте, з урахуванням того, що виконавчий документ повернувся до стягувача після закінчення строку на пред'явлення його до виконання після 01 березня 2016 року (Інформація про виконавче провадження 01.03.2016 року виконавча дія: відмова п.1. ч.1 ст. 26 (пропуск строку пред'явлення ВД, державний виконавець Гайдаш О.С. а.с. 185), Банк не мав змоги пред'явити його до виконання повторно в строк.
У зв'язку з тим, що строк на пред'явлення зазначеного виконавчого листа вже закінчився, і не з вини Банку не було останній своєчасно повторно пред'явлено до виконання, суд першої інстанції правильно вважав, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання Банком було пропущено з поважних причин та останній підлягає поновленню.
Оскільки, відповідно до ч.1 ст.371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Доводи апеляційної скарги боржника ОСОБА_2 не спростовують фактичних обставин, правильно встановлених судом першої інстанції на час постановлення оскаржуємої ухвали у цій справі.
Дійсно відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародніх договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в України визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно із ст. ст. 5, 10-11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.
Однак, згідно з ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Ч. 1 ст. 219 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Не може бути скасоване правильне по суті ухвала суду першої інстанції з формальних міркувань.
Порушення норм процесуального права судом першої інстанції у цій справі, зокрема ст. 210 ЦПК України (недостатнє мотивування судом першої інстанції своїх висновків в оскаржуємій ухвалі) не може бути підставою для скасування або зміни останньої, оскільки останнє не призвело до неправильного вирішення питання про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції або її зміни.
У разі відмови апеляційним судом відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку понесених судових витрат у вигляді судового збору 320,00 грн. (т.с. 2 а.с.6) за подачу останньої до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Кочеткова І.В.