Справа № 199/3035/17
(2-о/199/116/17)
Іменем України
10.05.2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Руденко В.В.
при секретарі Куземі О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,-
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Донецьку помер його брат, ОСОБА_2. Заявником було отримано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 16.11.2016 року, видане Будьоновським відділом запису актів громадянського стану м.Донецька. Оскільки для підтвердження факту смерті брата заявником було надано документ, виданий на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, орган реєстрації актів цивільного стану відмовив заявнику у видачі свідоцтва про смерть його брата, яке необхідне йому для оформлення прав на спадкове майно, яке залишилося після померлого. Просить встановити факт смерті брата.
У судове засідання заявник подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив суд заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи також до судового засідання не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано братом померлої особи.
На підтвердження факту смерті заявник подав свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 16.11.2016 року, видане Будьоновським відділом запису актів громадянського стану м.Донецька, згідно якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, а також довідку про причину смерті ОСОБА_3 , виданого комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м. Донецька від 16.11.2016 року та свідоцтво про поховання ОСОБА_2 на Новодівочому кладовищі в м. Донецьку, видане КП «Ритуальна служба міста Донецька».
Оцінюючи вищенаведені докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 212-218,256-259 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,- задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Донецьку Донецької області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Донецька, який проживав в АДРЕСА_1; причина смерті: цироз печінки.
Судові витрати по справі не відшкодовуються.
Допустити негайне виконання рішення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня отримання його копії апеляційної скарги.
Суддя