10 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,
Закропивного О.В., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2016 року,
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 12 липня 2013 року вона придбала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 шафу-ліжко з механізмом трансформації, сплативши 19 900 грн. У цей же день ОСОБА_4 доставив вказану шафу-ліжко до її квартири та встановив кріпильними елементами до цегляної стіни, а вона сплатила відповідачу залишок вартості шафи-ліжка у розмірі 8 400 грн.
28 листопада 2013 року шафа-ліжко зірвалася з кріплень на стіні та впала на неї й ОСОБА_7, яку було госпіталізовано, а їй спричинено тілесні ушкодження. Крім того, було пошкоджено підлогу та меблі у її квартирі. Унаслідок падіння шафи-ліжка їй було завдано майнову та моральну шкоду. 20 листопада 2014 року вона направила ОСОБА_4 письмову вимогу про відшкодування спричинених збитків, отримавши 26 листопада 2014 року листа про відмову у відшкодуванні збитків.
З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила суд розірвати договір купівлі-продажу шафи-ліжка з механізмом трансформації вартістю 28 300 грн, укладений 12 липня 2013 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_4 на її користь вартість шафи-ліжка у сумі 28 300 грн, вартість матраців у сумі 7 888 грн 50 коп., вартість пуфу у сумі 4 045 грн, вартість дивану у сумі 13 238 грн. Також, просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що падіння шафи-ліжка спричинено унаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2014 року, на який посилалась ОСОБА_3, не є належним доказом, так як згідно з рецензуванням вказаного висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 20 квітня 2016 року таке дослідження хоча в цілому відповідає вимогам законодавства, проте висновок у ньому щодо невірності застосування крипільних елементів ліжка до цегляної стіни зроблений на підставі незавірених листів суб'єкта господарювання, які не є нормативними. Крім того, експертне дослідження здійснювалось без присутності відповідача.
Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що 20 червня 2013 року ОСОБА_3 замовила у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 шафу-ліжко з механізмом трансформації, що підтверджується нарядом-замовленням на виготовлення меблевої продукції.
1 липня 2013 року ОСОБА_4 уклав договір про надання послуг з ОСОБА_5, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язався виготовити зазначену вище шафу-ліжко з механізмом трансформації.
12 липня 2013 року ОСОБА_3 придбала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 шафу-ліжко з механізмом трансформації, сплативши 19 900 грн. У цей же день ОСОБА_4 доставив вказану шафу-ліжко до квартири ОСОБА_3 та встановив кріпильними елементами до цегляної стіни, а позивачка сплатила йому залишок вартості шафи-ліжка у розмірі 8 400 грн.
28 листопада 2013 року шафа-ліжко зірвалася з кріплень на стіні та впала на ОСОБА_3 та ОСОБА_7, яку було госпіталізовано, а ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження. Крім того, було пошкоджено підлогу та меблі у квартирі ОСОБА_3
Між сторонами виник спір щодо недоліків придбаного товару, виконання послуг та відшкодування шкоди.
Згідно з чч. 1, 2 ст. 1209 ЦК України виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.
Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг).
Відповідно до ч. 2 ст. 1210 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.
Судом установлено, що згідно з висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 29 квітня 2014 року кріпильні елементи «Дюбель з ударним шурупом» та «Анкер рамний сталевий» для закріплення ліжка з механізмом трансформації підібрано та змонтовано у цегляну стіну приміщення квартири позивачки, невірно (а.с. 6-12, т. 1).
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не звернули увагу на те, що: ОСОБА_4 є виконавцем робіт по встановленню шафи-ліжка та належним чином не дослідили, чи наявні підстави для звільняються ОСОБА_4 від відшкодування шкоди, завданої позивачці; чи доведено ним, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення ОСОБА_3 правил користування спірним майном.
Суди не звернули увагу на те, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).
При цьому, пославшись на висновок спеціаліста № 54 з рецензування висновку експертного будівельно-технічного дослідження складеного 29 квітня 2014 року від 20 квітня 2016 року, тобто здійсненого через 2 роки, суди дійшли висновку, що висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2014 року не є належним доказом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Проте суди не вказали, на підставі яких фактичних даних дійшли висновку про те, що висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2014 року є неналежним доказом, якщо в ньому міститься інформація щодо предмета доказування (ст. 179 ЦПК України), а висновок спеціаліста № 54 з рецензування висновку експертного будівельно-технічного дослідження його не спростовує, а навпаки підтверджує, при цьому лише ставить певні формальні сумніви щодо нормативної бази, яка враховувалась при проведенні експертного дослідження.
Крім того, у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам роз'яснено, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю.
Таким чином, суди у порушення зазначених вище положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не перевірили, чи спростовано висновком спеціаліста з рецензування від 20 квітня 2016 року висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2014 року, а у разі наявності сумнівів у правильності висновку експерта з урахуванням вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка покладає на суд обов'язки забезпечити змагальний процес, не вирішили питання щодо призначення установленому законом порядку повторної чи додаткової експертизи.
Отже, судові рішення фактично ухвалені на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І.Журавель
О.В.Закропивний
С.П.Штелик