10 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року,
У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія») про стягнення страхового відшкодування, посилаючись на неправомірну відмову відповідача у виплаті йому страхового відшкодування через настання страхового випадку внаслідок викрадення сільськогосподарських культур та просив стягнути з відповідача на його користь 392 798 грн страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_6 70 632 грн 96 коп. невиплаченого страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Справа в апеляційному порядку переглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обставини настання страхової події, передбаченої договором страхування, яка виявилася у вчиненні протиправних дій третіх осіб шляхом таємного викрадення урожаю соняшника з орендованої ОСОБА_3 земельної ділянки, а тому наявні підстави для виплати страхового відшкодування, яке відповідач у добровільному порядку виплатити відмовляється. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо виплати страхового відшкодування по факту крадіжки кукурудзи, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке звернення з позовом є передчасним, оскільки матеріалами справи не підтверджено внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань по факту крадіжки кукурудзи, тобто факту порушення кримінальної справи.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому. Проте кримінальне провадження за фактом крадіжки врожаю, про які повідомив страхувальник правоохоронні органи, неодноразово закривалося за відсутністю складу кримінального правопорушення, що унеможливлювало встановлення страховиком страхового випадку.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Установлено, що ОСОБА_3 є користувачем земельних ділянок площею 12 га та 28,6154 га, що розташовані на території с. Зозів Липовецького району Вінницької області, на підставі договорів оренди від 31 грудня 2013 року № 244 та від 29 січня 2014 року № 46.
1 липня 2014 року між ПрАТ «СТ «Гарантія» та ОСОБА_3 укладено договір комплексного страхування урожаю сільськогосподарських культур. Об'єктом страхування за вказаним договором є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з ризиком отримання збитків у результаті недосягнення запланованого (погодженого) рівня урожайності сільськогосподарських культур, а саме - соняшника, на земельній ділянці площею 12 га та кукурудзи, на земельній ділянці площею 28,6154 га (п. 1.1 договору страхування).
Згідно із п. 2.1 укладеного між сторонами договору страхування, страховими ризиками за цим договором є ризики отримання матеріальних збитків страхувальником у результаті недосягнення запланованого (погодженого) рівня урожайності застрахованих сільськогосподарських культур внаслідок наступних випадків (страхових): пожежі (у тому числі в результаті удару блискавки), крім лісових пожеж; посухи; протиправних дій осіб.
Відповідно до п. 5.2.1 договору страхування страхувальник має право на отримання страхового відшкодування відповідно до умов цього договору. При настанні надзвичайних подій, що зазначені у п. 2.1 цього договору, страхувальник зобов'язаний негайно, але не пізніше ніж протягом двох робочих днів (не враховуючи вихідних та святкових днів) повідомити про це страховика будь-якими засобами зв'язку, з наступним письмовим підтвердженням на протязі трьох робочих днів. Вжити заходів щодо отримання усіх необхідних документів, передбачених цим договором, на підставі яких страховик зможе прийняти рішення про виплату страхового відшкодування та визначити розмір збитків. Після повідомлення про надзвичайні події, передбачені п. 2.1 цього договору, страховик при участі страхувальника, а при необхідності й інших осіб (спеціалістів, представників державних органів, тощо) проводить дослідження стану застрахованих сільськогосподарських культур та складає акт, де робляться попередні висновки про пошкодження чи загибель застрахованих сільськогосподарських культур, відсоток їх загибелі чи пошкодження (п. 6.1-6.3 договору страхування).
Порядок визначення розміру та виплати страхового відшкодування передбачені п. 7 договору страхування.
Відповідно до пп. 7.6, 7.7 договору страхування сума страхового відшкодування виплачується страхувальнику в розмірі отриманих ним збитків, визначених у відповідності до цього договору, з урахуванням безумовної франшизи. Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком протягом 10 днів з моменту отримання усіх необхідних документів, що підтверджують розмір збитків, але не пізніше 30 календарних днів з моменту закінчення збору урожаю застрахованої сільськогосподарської культури. В цей же термін страхувальнику надсилається рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, де зазначаються причини такої відмови.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку.
Таким чином, для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.
Відповідно до п. 10.3 договору сторони обумовили, що за всіма умовами, що не відображені у цьому договорі, сторони керуються Законом України «Про страхування», а також «Особливими умовами добровільного страхування сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень та їх врожаю від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ» від 21 вересня 2007 року № 6/СГ/07 і «Особливими умовами добровільного страхування сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень та їх врожаю» від 21 вересня 2007 року № 6-1/СГ/07, розробленими ПрАТ «СТ «Гарантія».
17 вересня 2014 року, 9 грудня 2014 року ОСОБА_3 повідомив ПрАТ «СТ «Гарантія» про настання страхового випадку, а саме: про таємне викрадення урожаю соняшника та кукурудзи із земельних ділянок, що перебувають у нього в оренді. З відповідними заявами позивач звернувся й до Липовецького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, триває розслідування кримінального провадження.
Відповідач ПрАТ «СТ «Гарантія» не здійснив виплату страхового відшкодування та у порушення пп. 7.6, 7.7 договору страхування не надіслав ОСОБА_3 обґрунтованої відмови у виплаті такого відшкодування. Крім того, застрахований урожай на момент укладення договору страхування знаходився на земельних ділянках, які перебували в оренді ОСОБА_3, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що питання належності посівів кукурудзи і соняшника ОСОБА_3 є спірним, є необґрунтованим.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт крадіжки урожаю ОСОБА_3 не є встановленим, а внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення з попередньою кваліфікацією злочину за ст. 185 КК України не є беззаперечним доказом настання страхового випадку, оскільки попередня кваліфікація злочину здійснюється на підставі повідомлення заявника, є передчасним.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
За таких обставин, суд у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України на вказане уваги не звернув та не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик