19 квітня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоКузнєцова В.О.
суддів:Євграфової О.І., Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року, -
У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 січня 2015 року між ним та ОСОБА_8 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким сторони зобов'язалия строком до 01 квітня 2015 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, площею 129,4 кв. м.
В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором, ОСОБА_6 сплатив ОСОБА_8 у якості забезпечувального платежу 476 268 грн, що еквіваленто 30 000 доларів США за міжбанківським курсом валют на день укладення договору. Однак, всупереч домовленостей сторін, основний договір та договори, передбачені пунктом 5.2.6 попереднього договору не було укладено у строк, який обумовлено сторонами.
Позивач вважає, що порушення зобов'язання відбулося з вини відповідачів, оскільки ними не було вчинено жодних дій по сприянню покупцю в купівлі-продажу інших квартир в будинку, що становить 100 % загальної площі будинку по АДРЕСА_1 на умовах передбачених п.2.2. попереднього договору і як наслідок порушення умов п.5.2.6.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_6 просив: стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на його користь грошові кошти в сумі, еквівалентній 60 000 доларів США в гривнях за курсом української гривні до долара США на дату прийняття рішення; стягнути солідарно з відповідачів на його користь 3 % річних від простроченої суми, що становить 13 597,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 лютого 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 60 000 доларів США, що в еквіваленті становить 1 552 365,36 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 3 % річних від простроченої суми, що становить 13 597,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 60 000 доларів США, що в еквіваленті становить 1 549 200,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 3 % річних від простроченої суми, що становить 13 597 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи, що заявником оскаржується рішення суду апеляційної інстанції тільки в частині задоволених позовних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягнення коштів, то колегія суддів вважає за недоцільне виходити за межі касаційної скарги та переглядати рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_8, оскільки остання належним чином не виконала зобов'язання за попереднім договором від 30 січня 2015 року, а саме до 01 квітня 2015 року не уклала із позивачем основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, площею 129,4 кв. м.
Проте погодитися з такими висновками судуапеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 30 січня 2015 року між ОСОБА_6 (покупець) та ОСОБА_8 (продавець) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким сторони зобов'язались до 01 квітня 2015 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 площею 129,4 кв. м (п.1.1 договору).
Пунктом 5.2.1 вищевказаного договору передбачено те, що продавець зобов'язаний підготувати за власний кошт документи, необхідні для укладання з Покупцем та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, що є предметом договору в строк передбачений п. 1.1 цього договору, в тому числі: експертну грошову оцінку вартості майна, довідки форми 2 з експлуатуючої організації та інші необхідні документи.
Крім того, в пункті 5.2.6 договору зазначено, що Продавець зобов'язаний сприяти Покупцю в купівлі-продажу інших квартир у будинку, що становлять 100 % загальної площі будинку на АДРЕСА_1 на умовах передбачених в п.2.2 даного Договору.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що в разі, якщо Основний договір та договори вказані в п.5.2.6 даного Договору не буде укладено до 01 квітня 2015 року з вини Продавця він зобов'язаний повернути попередньо сплачену суму забезпечувального платежу Покупцю в двохкратному розмірі до 05 квітня 2015 року. В разі неповернення суми грошових коштів зазначених в даному пункті, Покупець має право звернути стягнення на предмет договору виключно в судовому порядку.
Відповідно до пункту 2.3 попереднього договору, в забезпечення виконання зобов'язань за цим та основним договором, що буде укладений в майбутньому, ОСОБА_6 (покупець), до підписання цього договору, сплатив ОСОБА_8 (продавцю) в якості забезпечувального платежу 476 268,00 грн, що становить еквівалент 30 000 доларів США. Сплачена сума забезпечувального платежу зараховувалась до суми платежу згідно з п. 2.1 попереднього договору.
Забезпечувальний платіж у сумі 30 000 доларів США отримав ОСОБА_7 від ОСОБА_6, що підтверджується письмовою розпискою та визнається сторонами.
Як установлено матеріалами справи та не оспорюється сторонами, основний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено не було. Кошти не повернуто.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 635 ЦК Українивстановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Необґрунтоване ухилення однієї зі сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 570 ЦК Українизавдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Відповідно до змісту вказаної норми ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає способом платежу, способом забезпечення виконання зобов'язання обома його сторонами, а також доказом факту укладення договору.
Згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК Україниякщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Статтею 571 ЦК Українипередбачено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Правила ст. 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін.
У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Суд апеляційної інстанції, у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України, не звернув уваги на те, що для настання негативних наслідків у вигляді відшкодування другій стороні збитків, завданих невиконанням попереднього договору, необхідною умовою є необґрунтоване ухилення однієї із сторін попереднього договору від укладення основного договору протягом строку, встановленого попереднім договором, у зв'язку з чим не перевірив доводів ОСОБА_8 про те, що нею були виконані всі умови попереднього договору (п. 5.2.1), зокрема виготовлена експертна грошова оцінка вартості майна та довідка форми 2, а також не з'ясував, чи передбачено було умовами попереднього договору обов'язок ОСОБА_8 повідомляти ОСОБА_6 про готовність всіх необхідних документів для укладення основного договору та чи була наявна її вина в неукладенні основного договору в строк, визначений п. 1.1 вказаного договору, оскільки саме наявність вини є підставою повернення попередньо сплаченої суми забезпечувального платежу в двохкратному розмірі Покупцю (п. 6.2). Крім того, без з'ясування вищевказаних обставин не можна визначити чи є забезпечувальний платіж у сумі 30 000 доларів США завдатком, чи є авансом і яка саме сума підлягає стягненню з ОСОБА_8 (ст. ст. 570, 571 ЦК України).
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК Українищодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова