12 квітня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоКузнєцова В.О.,
суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Дзюба Валентина Іванівна, про стягнення боргу спадкодавця із спадкоємця, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року,
У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що 24 січня 2013 року між ним та батьком відповідача ОСОБА_9 в усній формі було укладено договір купівлі-продажу 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, за умовами якого останній, будучи власником цієї частини домоволодіння, продав йому за 107 000 грн цю частину, а він передав (сплатив) ОСОБА_9 грошові кошти в зазначеній сумі, про що той надав йому письмову розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.
Вказував, що оскільки ОСОБА_9 не встиг оформити та нотаріально посвідчити фактично укладений між ними договір купівлі-продажу 3/10 частини домоволодіння за вказаною адресою, то 107 000 грн., які були передані йому за вказане майно, набув безпідставно.
Спадкоємцем ОСОБА_9 є його дочка ОСОБА_7, яка повернути йому 107 000 грн., сплачених за придбання у її батька 3/10 частини вказаного домоволодіння, відмовляється.
У зв'язку з тим, що вимоги до спадкоємця боржника не були задоволені з моменту звернення з позовом до суду вважає, що має право на відшкодування суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_7 на свою користь борг ОСОБА_9 у межах вартості майна, одержаного у спадщину, у сумі 107 000 грн та звернути стягнення на прийняті у спадщину та передані спадкоємцям в натурі 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, які на момент відкриття спадщини належали спадкодавцеві ОСОБА_9; суму інфляційних нарахувань за період з 11 липня 2013 року по 17 листопада 2014 року в розмірі 21 705 грн 32 коп.; 3 % річних у сумі 5 225 грн 78 коп.; витрати за надання юридичних послуг у сумі 6 000 грн та 1 070 грн судового збору.
У грудні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому зазначала, що після смерті її батька ОСОБА_9 залишилося спадкове майно, яке складається з 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, про продаж частини якого за 107 000 грн її батько зазначив у розписці від 24 січня 2013 року. Проте у розписці не зазначено, яке саме майно (грошові кошти) отримав ОСОБА_9, відсутні відомості в якій кількості та яка особа передала грошові кошти та час їх передання. Таким чином, ОСОБА_6 не надав доказів на підтвердження факту передання її батьку ОСОБА_9 та отримання останнім грошових коштів у сумі 107 000 грн та наявності у неї як спадкоємця ОСОБА_9 перед позивачем грошових зобов'язань.
Посилаючись на вказані обставини, просила визнати правочин, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у вигляді розписки від 24 січня 2013 року, недійсним.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 січня 2015 року позови ОСОБА_6 та ОСОБА_7 об'єднано в одне провадження.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 у межах вартості майна, одержаного у спадщину, у сумі 107 000 грн та звернуто стягнення на прийняті у спадщину та передані спадкоємцям у натурі 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано правочин, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у вигляді розписки від 24 січня 2013 року нікчемним.
У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 був власником 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1.
24 січня 2013 року ОСОБА_9 була написана розписка, в якій зазначено, що він продав свою частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 за 107 000 грн ОСОБА_6 Гроші отримав. Претензій не має (а.с. 8, т. 1).
Цього ж дня ОСОБА_9 оформив довіреність на ім'я ОСОБА_6, якою уповноважував його підготувати документи до відчуження та продати належну йому частину будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.
Відповідно до акта судово-психіатричного експерта № 380 від 14 липня 2015 року ОСОБА_9 станом на 24 січня 2013 року не виявляв ознак будь-якого психічного розладу; на момент написання розписки 24 січня 2013 року та оформлення довіреності 24 січня 2013 року міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2014 року № 6204 рукописний запис «ОСОБА_9» у примірнику довіреності від 24 січня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В.С. за р. № 115, розташований на звороті документа у рядку: «Підпис/ОСОБА_9/»; рукописний запис «ОСОБА_9» у примірнику довіреності від 24 січня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В.С. за р. № 115, розташований на звороті документа у рядку: «Підпис/ОСОБА_9/»; рукописний текст розписки від 24 січня 2013 року, який починається зі слова «Расписка» та закінчується цифровим записом дати «24.01.2013», - виконані ОСОБА_9 або в незвичному стані, або під впливом будь-яких «збиваючих» факторів, які могли мати як відносно постійний так і тимчасовий характер. Підписи від імені ОСОБА_9 у примірнику довіреності від 24 січня 2013 року, від 24 січня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В.С. за р. № 115, розташований у рядку: «Підпис/ОСОБА_9/»; у примірнику довіреності від 24 січня 2013 року, від 24 січня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В.С. за р. № 115, розташований у рядку: «Підпис/ОСОБА_9/»; у розписці від 24 січня 2013 року про отримання ОСОБА_9 коштів у сумі 107 000 грн., розташований під текстом документа праворуч, - виконані ОСОБА_9 або в незвичному стані, або під впливом будь-яких «збиваючих» факторів, які могли мати як відносно постійний так і тимчасовий характер.
Згідно зі звітом про оцінку майна від 04 листопада 2014 року вартість об'єкта оцінки - 3/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, складає 128 474 грн.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_6 вважав, що передані ним ОСОБА_9 кошти у сумі 107 000 грн за придбання 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 в розумінні ст. 1212 ЦК України є безпідставно набутим майном, оскільки останній не встиг за життя вчинити дії, на які ці кошти були передані. На відповідача в силу вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України покладено обов'язок повернути вказані кошти.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення боргу на підставі ст. 1212 ЦК України та задоволення позову ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що оскільки зі змісту правочину від 24 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_6 кошти у сумі 107 000 грн за належну йому частину будинку за адресою: АДРЕСА_1, то договірний характер спірних правовідносин виключає застосування приписів ст. 1212 ЦК України.
Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.
Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу на підставі ст. 1212 ЦК України у зв'язку з договірним характером спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції одночасно дійшов суперечливих висновків про відсутність між сторонами як договору позики так і договору купівлі-продажу.
Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд зазначеного не врахував, будь-яких висновків щодо наведених ОСОБА_6 обставин щодо забезпечення у майбутньому нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини домоволодіння шляхом передачі ОСОБА_9 107 000 грн не дослідив, правової природи переданих ОСОБА_6 ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 107 000 грн не з'ясував.
Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу вимог ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов Є.П. Євграфова Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова