10 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_4, про припинення договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 травня 2016 року,
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_4 укладені кредитні договори, відповідно до яких банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 22 553,90 швейцарських франків зі сплатою 5 % річних на погашення поточної заборгованості та на споживчі цілі у розмірі 36 446,10 швейцарських франків зі сплатою 5 % річних на погашення поточної заборгованості.
21 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем укладено договори поруки, відповідно до умов яких вона зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 боргових зобов'язань перед ПАТ «ОТП Банк».
7 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу. Зазначає, що їй стало відомо, що між банком ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 до кредитного договору укладено 17 додаткових договорів починаючи з 20 грудня 2007 року, останній додатковий договір укладений 19 вересня 2013 року, відповідно до яких збільшено розмір кредиту, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, які також укладено після укладання договорів поруки.
Вважає, що підставою для припинення договору поруки є збільшення розміру відсотків річних за кредитним договором, оскільки у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладання на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки. Укладаючи додаткові договори до договорів поруки, згоди на постійне підвищення відсоткової ставки, а відтак, збільшення обсягу її відповідальності вона не надавала.
Крім того, як убачається з розрахунку заборгованості за кредитними договорами заборгованість за відсотками виникла відповідно з 19 лютого 2014 року та з 20 лютого 2014 року, а відтак шестимісячний строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами, а саме з 19 лютого 2014 року та з 20 лютого 2014 року, проте банк протягом шести місяців вимоги до боржників не направив, позову до суду не пред'явив, а тому порука є припиненою. Просила позов задовольнити.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач укладаючи договір поруки надала свою згоду вже на укладені додаткові договори та додаткові договори, які будуть укладені в майбутньому.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що 20 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладені кредитні договори, відповідно до умов яких банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 22 553,90 швейцарських франків зі сплатою 5 % річних на погашення поточної заборгованості та на споживчі цілі у розмірі 36 446,10 швейцарських франків зі сплатою 5 % річних на погашення поточної заборгованості.
21 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договори поруки, відповідно до умов яких остання зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 боргових зобов'язань перед ПАТ «ОТП Банк».
7 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу.
Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-3176цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Судами зазначено, що виходячи з умов кредитного договору, позичальник підписавши його домовився з банком про можливість підвищення чи зниження процентної ставки за договором, про що також зазначено і п. 2.3.1 договору поруки.
Відповідно до п. 2.3.1 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступити поручителем за борговими зобов'язаннями. Будь-яке посилання в тексті його договору на положення кредитного договору є достатнім для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.
Проте не можна вважати, що відповідно до п. 2.3.1 договору поруки, ОСОБА_3 надала згоду на укладення додаткових договорів до кредитного договору, які укладені після укладення договору поруки 21 червня 2010 року, а саме: від 19 листопада 2010 року, 9 червня 2011 року, 16 грудня 2011 року.
Суди дійшли висновку, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об'єму відповідальності без згоди поручителя у зв'язку із наявністю у договорі поруки вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя.
Проте такі твердження банку є безпідставним, оскільки положення договору поруки не містять інформації про те, що зміна та доповнення умов основного кредитного договору повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, що не свідчить про відмову поручителя від узгодження можливих змін.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року № 6-100цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Таким чином, укладаючи 19 листопада 2010 року, 9 червня 2011 року, 16 грудня 2011 року додаткові договори до кредитного договору без згоди поручителя, кредитор та позичальник встановили нові умови за невиконання зобов'язань позичальника, що всупереч положенням ч. 1 ст. 559 ЦК України, збільшує обсяг відповідальності поручителя.
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Отже, з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року № 6-272цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Таким чином, судам слід перевірити доводи ОСОБА_3 про те, що кредитором пропущено строк пред'явлення до поручителя вимог про повернення кредитних коштів, оскільки, на думку позивача, право пред'явлення таких вимог у банка виникло відповідно 19 лютого 2014 року та 20 лютого 2014 року - з часу першої прострочки виконання зобов'язань.
Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик