Ухвала
іменем україни
11 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Фаловської І.М., Ткачука О.С., Умнової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - державний нотаріус 11-ї Харківської державної нотаріальної контори Тимофіїва Т.О., про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2016 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його дружина ОСОБА_7 Після смерті ОСОБА_7 він звертався до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину, але йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_3 яку позивач разом із дружиною придбав у шлюбі через членство у житлово-будівельному кооперативі. 29 жовтня 2004 року ОСОБА_7 складено заповіт, відповідно до якого остання заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 лютого 2015 року, за позивачем визнано право власності на Ѕ частини вказаної квартири у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач вважає, що вищевказаний заповіт не відповідає вимогам закону, так як його померла дружина розпорядилась майном, що належить їм обом на праві спільної сумісної власності, тому просить визнати його недійсним.
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 29 жовтня 2004 року державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 1-1836.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_7
ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, склала заповіт, відповідно до якого заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5.
Судом також встановлено, що зміст та форма оспорюваного заповіту відповідають вимогам щодо його складання.
За змістом статей 1233, 1247 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що спірний заповіт відповідає як загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК України), так і загальним вимогам щодо форми заповіту, які визначені ст. 1247 ЦК України. Будь-яких доказів про відсутності волевиявлення ОСОБА_7 щодо вчинення розпорядження на випадок своєї смерті на користь доньки - ОСОБА_5 позивачем не надано.
Вирішення питання щодо права на частину спірної квартири, як спільного сумісно майна подружжя, не є предметом даного спору та вирішено судом під час розгляду іншої справи, відповідно до якої за ОСОБА_4 визнано право власності на Ѕ частину квартири, що вказана у заповіті.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
Отже, суди дійшли вірного висновку, що права ОСОБА_4 спірним заповітом не порушені, оскільки його право власності на Ѕ частину спірної квартири встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: І.М. Фаловська
О.С.Ткачук
О.В.Умнова