79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" травня 2017 р. Справа № 921/740/16-г/13
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Данко Л.С.,
суддів: Галушко Н.А.,
Гриців В.М.,
при секретарі судового засідання: Кіт М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 від 30.12.2016 р. ( вх. № ЛАГС 01-05/276/17 від 17.01.2017 р.),
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2016 року
у справі № 921/740/16-г/13 (суддя С.Г.Стопник),
порушеній за позовом
позивача: Теребовлянського районного споживчого товариства, вул. Князя Василька, 6, м. Теребовля, Тернопільська область, 48101,
до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про стягнення 7230,51 грн. пені (позовні вимоги уточнені).
За участю представників сторін:
від апелянта/відповідача: не прибув;
від позивача: не прибув.
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
Технічна фіксація судового процесу - не здійснювалася.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2017 року, справу № 921/740/16-г/13 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В. (а. с. 54).
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2017 року прийнято апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 від 30.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/276/17 від 17.01.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 15.02.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (а. с. 56), кореспонденція з процесуальними документами суду, яка надсилалася на адресу апелянта, повернулася суду без вручення адресату з написом працівника поштового відділення: «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 72-74).
13.02.2017 р. позивач подав (надіслав по-пошті) Львівському апеляційному господарському суду клопотання від 10.02.2017 р. № 2/308 (вх. № ЛАГС 01-04/1138/17 від 13.02.2017 р.) про відкладення розгляду справи з підстав зазначених у клопотанні (а. с. 65, 66).
З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 р. (а. с. 69-70) розгляд справи відкладено на 01.03.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 69-70/зворот).
Апелянт за вх. № ЛАГС 01-04/1534/17 від 17.02.2017 р. подав (надіслав по-пошті) Львівському апеляційному господарському суду - Пояснення до апеляційної скарги (а. с. 75-77) з наданням додаткових доказів (а. с. 78-85, 86).
Позивач, 27.02.2017 р. за вх. № 01-04/1517/17 від 27.02.2017 р. подав суду Заперечення на апеляційну скаргу від 23.02.2017 р. № 2/325.
У судове засідання, яке відбулося 01.03.2017 р. представники сторін, повторно, не прибули.
Апелянт в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити Теребовлянському РайСТ у позові до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (а. с. 57-58).
З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 15.03.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, в т.ч. представник апелянта.
13.03.2017 р. позивач надіслав по-пошті суду Заперечення на пояснення до апеляційної скарги від 09.03.2017 р. № 2/339 (вх. № ЛАГС 01-04/1880/17 від 13.03.2017 р.) з додатками.
У зв'язку із відрядженням судді ЛАГС ОСОБА_3 у м. Київ (Наказ № 06-03/39 від 07.07.2017 р.), розпорядженням № 147 від 14.03.2017 р. та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 р. внесено зміни у склад судової колегії по справі № 921/740/16-г/1, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя - Данко Л.С., судді - Гриців В.М. та Галушко Н.А. Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» /у чинній на той час редакції/(зміна складу колегії суддів), розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").
У судове засідання, яке відбулося 15.03.2017 р. представники сторін, втретє, не прибули.
З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 12.04.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.
Кореспонденція з процесуальними документами суду, яка надсилалася на адресу апелянта/відповідача, повернулася суду без вручення адресату з написом працівника поштового відділення: «За закінченням терміну зберігання».
11.04.2017 р. позивач надіслав до суду Доповнення до заперечення від 11.04.2017 р. № 2/363 (вх. № ЛАГС 01-04/2629/17 від 12.04.2017 р.)(а. с. 123-124) та копію витягу від 28.03.2017 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - права постійного користування Теребовлянським РайСТ земельною ділянкою площею 0,6956 га по АДРЕСА_2
У судове засідання, 12.04.2017 р. прибув представник позивача ОСОБА_4 (представляє інтереси позивача за довіреністю від 12.10.2015 р. № 279, довіреність дійсна з 12.10.2015 р. по 12.10.2018 року)(а. с. 19).
Представник апелянта/відповідача - не прибув.
У зв'язку з перебуванням судді Гриців В.М. у відпустці та з урахуванням Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року (з наступними змінами і доповненнями), розгляду вищевказаної справи 12.04.2017 р. - не відбулося. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 р. розгляд даної справи (у складі колегії суддів Данко Л.С., Н.А.Галушко, В.М.Гриців) в межах строків передбачених статтею 69 ГПК України, відкладено на 10.05.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.
У судове засідання, яке відбулося 10.05.2017 р. представник апелянта, черговий раз, не прибув, про причини неприбуття, суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи.
Апелянт в апеляційній скарзі просить з підстав зазначених у скарзі (а. с. 57-58) та з урахуванням додаткових доказів, поданих суду апеляційної інстанції до Пояснень (а. с. 75-77, 78-85, 86), рішення господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити Теребовлянському РайСТ у позові до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.
Представник позивача в судове засідання, 10.05.2017 р., не прибув, 24.04.2017 р. надіслав Клопотання від 21.04.2017 р. № 2/372 (вх. № ЛАГС 01-04/2845/17 від 24.04.2017 р.), просить розгляд апеляційної скарги 10.05.2017 р. проводити без участі представника Теребовлянського РайСТ, рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оглянувши та дослідивши подані сторонами та зібрані місцевим господарським судом докази у ході розгляду даної справи, оцінивши викладене скаржником в апеляційній скарзі та поясненнях до апеляційної скарги (а. с. 75-77) з наданням додаткових доказів (а. с. 78-85, 86), запереченнях позивача (вх. №ЛАГС 01-04/1517/17 від 27.02.2017 р., вх. № ЛАГС 01-04/1880/17 від 13.03.2017 р., вх. № ЛАГС 01-04/2629/17 від 12.04.20217 р., колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи (а. с. 56, 71, 72-74, 123-125, 70/зворот, 95/зворот, 122/зворот, 133/зворот).
Відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСАУ № 28 від 20.02.2013 р., перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482).
Слід зазначити, що кореспонденція з процесуальними документами суду, яка надсилалася на адресу апелянта/відповідача повернулася суду без вручення адресату з написом: «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 72-74, 123 - 125), проте 27.02.2017 р. апелянт за вх. № ЛАГС 01-04/1534/17 від 17.02.2017 р. надіслав Львівському апеляційному господарському суду - Пояснення до апеляційної скарги (а. с. 75-77) з наданням додаткових доказів (а. с. 78-85, 86).
Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників апелянта/відповідача, позивача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 р., від 01.03.2017 р., від 15.03.2017 р., від 18.04.2017 р. у даній справі (п.п. 4 резолютивних частин вищевказаних ухвал) участь уповноважених представників сторін обов'язковою не визнавалась.
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 921/740/16-г/13.
Колегією суддів розглянуто клопотання заявника/апелянта про прийняття додаткових доказів до матеріалів даної справи, заявлене у Поясненнях до апеляційної скарги від 23 лютого 2017 року (вх. № 01-04/1534/17 від 27.02.2017 р.)(п. 1 прохальної частини Пояснень)(а. с. 75-77), а саме, копій: листа Бучачцької ОДПІ ГУДФС у Тернопільській області від 06.01.2016 р. № 6/19/14 адресованого Голові Теребовлянської міської ради (а. с. 78); листів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Головного Управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 05.05.2010 р. № 18-1915-99.5-370/2-16 та від 12.05.2016 р. № 18-1915-99.61-386/2-16 (а. с. 79, 80); титульна сторінка з Книги записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Теребовлянської районної ради народних депутатів за 1994 рік (а. с. 81) та фотокопії сторінок з цієї Книги (а. с. 81/зворот, 82); титульна сторінка журналу «Технічна документація по інвентаризації земельної ділянки та виготовленню державного акту на право постійного користування землею ринку в м. Теребовля, Теребовлянського р-ну, Тернопільської обл.», Замовлення № 96-30/5, Арх. № 814 (а. с. 83), фотокопію дозволу Держкомзему України № 506/08 від 28.03.1996 р. Замовлення № 96-30/5 «Технічна документація по інвентаризації земельної ділянки та виготовленню державного акту на право постійного користування землею Ринок в м. Теребовля Теребовлянського р-ну, Тернопільської обл.» СПКП «Тернопількооппроект» (а. с. 84), рішення Теребовлянської міської ради п'ятої сесії третього скликання № 224 від 08.12.2000 р., які, як стверджує апелянт/заявник, не могли бути подані до суду першої інстанції, оскільки відповідачу раніше не було відомо про них.
Апелянт у клопотанні про прийняття додаткових доказів до матеріалів даної справи просить: на підставі викладеного в апеляційній скарзі та з урахуванням додатково поданих ним доказів розглянути дану справу, рішення місцевого суду у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити Теребовлянському РайСТ у позові до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (п. 2 прохальної частини Пояснень до апеляційної скарги від 23 лютого 2017 року)(а. с. 75-77).
Відповідно до частини першої ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обгрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів даної справи, предметом позову у даній справі було стягнення орендної плати та пені за користування торговельною площею за договором № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015 р., а так як після звернення позивача з даним позовом до місцевого господарського суду відповідач повністю оплатив суму основного боргу з орендної плати за користування торговельним місцем за період лютий - грудень 2016 р., в т.ч. і заявлену до стягнення у позовній заяві заборгованість з орендних платежів - 9630,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № @2РL767110 від 05.12.2016 р. (а. с. 24) та заявами позивача про зменшення позовних вимог, на момент постановлення судового рішення у даній справі предметом спору є стягнення пені.
Крім того, апеляційним судом встановлено, скаржником не спростовано та не доведено перед судом зворотнього, що апелянт/відповідач продовжує використовувати торговельне місце і сплачувати орендну плату в строки і розмірі визначені договором № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015р., що, зокрема, підтверджується меморіальними ордерами: №@2РL068043 від 10.01.2017 р., №@2РL041078 від 09.02.2017 р., №@2РL177911 від 09.03.2017 р. та №@2РL484081 від 05.04.2017 р., щомісячно, по 1070,00 грн (докази - в матеріалах справи).
Отже, предметом спору у даній справі є не земельні правовідносини Теребовлянського РайСТ з Теребовлянською міською радою, а неналежне виконання зобов'язань за цивільно-правовим договором найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015 р., зазначений договір не розірваний, не скасований, не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.
Колегія суддів повно і всебічно оцінивши подані апеляційному суду заявником додаткові докази та з'ясувавши причини їх неподання суду першої інстанції, приходить до висновку, що подані апелянтом додаткові докази, які останній просить прийняти, не відносяться до предмету спору у даній справі і не спростовують висновків місцевого суду, які викладені у оспорюваному судовому рішенні від 23.12.2016 р. про стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2 пені у розмірі 1266,14 грн за неналежне виконання скаржником грошового зобов'язання з оплати орендних платежів за цивільно-правовим договором оренди торговельного місця на території ринку по АДРЕСА_2
Колегією суддів встановлено, що надані заявником суду апеляційної інстанції додаткові докази стосуються земельної ділянки, яка є у постійному користуванні позивача згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 виданого Теребовлянською міською радою 12.02.2001 р. на підставі рішення Теребовлянської міської ради п'ятої сесії третього скликання № 224 від 08.12.2000 р. «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в постійному користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку». Законність прийнятого Теребовлянською міською радою рішення № 224 від 08.12.2000 р. та дійсність Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 12.02.2001 р. на земельну ділянку Теребовлянському РайСТ площею 0,6956 га за адресою: АДРЕСА_3 для обслуговування приміщень та функціонування ринку підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.11.2016 р. у справі № 921/377/16-г/17, яким Теребовлянській міській раді відмовлено у задоволенні позову до Теребовлянського РайСТ про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 12.02.2001 р. (зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65). Рішення місцевого суду та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 р. у справі № 921/377/16-г/17, залишені без змін постановою ВГСУ від 26.04.2017 р. у справі № 921/377/16-г/17, набрали законної сили.
Як вбачається з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 83566417 від 28.03.2017 р., сформований Відділом державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації, Тернопільська обл., за Теребовлянським районним споживчим товариством, код ЄДРПОУ 01767330, зареєстровано об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку (реєстраційний номер: 1208134361250), кадастровий номер: НОМЕР_3, площею: 0,6956 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель, адреса: АДРЕСА_4 підстава виникнення іншого речового права: державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 12.02.2001, видавник: Теребовлянська міська рада народних депутатів.
З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до висновку відхилити клопотання заявника про прийняття додаткових доказів до матеріалів даної справи, оскільки наявність чи відсутність зазначених додаткових доказів у цій справі, не стосуються предмету даного спору (стосуються інших, земельних, правовідносин, які виникли між Теребовлянською РайСТ та Теребовлянською міською радою, при цьому Теребовлянська міська рада не є стороною спору у даній справі, а у скаржника відсутні повноваження представляти інтереси ради у суді), не спростовують висновків місцевого суду у справі № 921/740/16-г/13 та не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів приходить до висновку, зазначені вище додаткові докази подані скаржником та документи подані позивачем до доповнення до заперечення та клопотання від 21.04.2017 р. № 2/372 - долучити до матеріалів даної справи.
Апеляційний господарський не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК України).
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2017 року у даній справі слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у справі № 921/740/16-г/13 (суддя Стопник С.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_5 код НОМЕР_1) на користь Теребовлянського районного споживчого товариства (вул. Князя Василька, 6, м. Теребовля, Тернопільська область, код 01767330): 1266,14 грн пені та 241,30 грн в повернення сплаченого судового збору (пункти 1, 2 резолютивної частини судового рішення). В решті позову відмовлено (п. 3 резолютивної частини рішення)(а. с. 45, 46-51).
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 р. у справі № 921/740/16-г/13 Апелянт/відповідач (Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 30.12.2016 р. ( вх. № ЛАГС 01-05/276/17 від 17.01.2017 р.)(а. с. 57-58), просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2016 р. у даній справі скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю (а. с. 57-58).
Скаржник/відповідач апеляційну скаргу в основному обгрунтовує тим, що «Дане рішення є завідомо неправосудним і стане в подальшому предметом розгляду відповідних антикорупційних органів України», що висновки суду щодо недоведеності ним належними та допустимими доказами своїх заперечень вважає «відверто правоблудними та незаконними», висновок суду про проведення відповідачем оплати за оренду вказаної торговельної площі, чим вчинив дії на виконання цього договору та визнаючи його вважає «теж відверто незаконним, адже головуючому судді добре відомо, що даний недійсний правочин через відверту та зухвалу нікчемність не створює юридичних наслідків, а оплачену суму за оренду торговельної площі позивач зобов'язаний повернути ОСОБА_2.» та, що « господарський суд Тернопільської області допустив повну невідповідність своїх висновків, викладених у його рішенні, обставинам справи, а вищенаведені аргументи доводять постановлення головуючим суддею завідомо неправосудного рішення».
Так, зокрема, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що укладений між сторонами у даній справі договір оренди торговельного місця на території цілісного майнового комплексу позивача по АДРЕСА_6 є недійсним через його нікчемність. При цьому, просить суд врахувати, що вказана територія не є приватною земельною ділянкою позивача, а перебуває у власності територіальної громади м. Теребовля, що Теребовлянська міська рада, як власник земельної ділянки, не давала позивачу згоди на передачу частини земельної ділянки в оренду, що вказує на порушення публічного порядку щодо вчинення такого правочину. Також, зазначає, що відповідно до п.2 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. №8686, суб'єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів, найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку, що даним Положенням також затверджений типовий договір оренди торговельного місця, яким визначено, що сторони при укладенні такого договору повинні зазначати номер торговельного місця, площу, місце розташування, найменування ринку, сектор та номер ряду; місце знаходження об'єкта оренди зазначається на плані території ринку, що відповідно до п.7 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105, адміністрація ринку узгоджує з органом місцевого самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, державтоінспекції - проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об'єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану, що в даному випадку, вказує, що у позивача відсутній план розміщення ринку і торговельних місць на ньому, в установленому порядку узгоджений та затверджений органом місцевого самоврядування, і фактично, таких відповідно облаштованих торговельних місць в позивача навіть не існувало, а своє торговельне місце облаштовано відповідачем на пустій земельній ділянці за власні кошти. Просить в задоволенні позову повністю відмовити, стверджуючи, що договір від 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та позивачем є недійсним через його нікчемність, оскільки позивач незаконно заволодів землею територіальної громади м. Теребовля. При цьому, скаржник покликається на постанову Вищого господарського суду України від 20.10.2016 р. у справі № 921/153/16-г/13, якою скасовано рішення місцевого господарського суду від 28.04.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р.
Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою (Приватним підприємцем), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів: НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_7, дата проведення державної реєстрації: 05.02.1998 р. номер запису про включення відомостей до ЄДР: 2 637 017 0000 000791, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 031960, витягом з Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця наданого Міністерством юстиції України (докази - в матеріалах справи).
Позивач: Теребовлянське районне споживче товариство (Теребовлянське РайСТ) є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 01767330, місцезнаходження юридичної особи: 48100, Тернопільська обл., Теребовлянський район, м. Теребовля, провулок Князя Василька, буд. 6, витягом наданого Міністерством юстиції України (докази - в матеріалах справи).
Як вбачається з матеріалів даної справи, 30.11.2016 р. за вхідним № 810 Теребовлянське районне споживче товариство подало до місцевого господарського суду позовну заяву (а. с. 5-7) про стягнення з відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, заборгованості по орендній платі за користування торговим місцем за період з 01.02.2016 р. по 01.11.2016 р. в сумі 39096, 20 грн, в т.ч. 9630 грн основного боргу та 29466,20 грн пені.
09.12.2016 р. до місцевого суду від позивача надійшло клопотання № 2/244 від 09.12.2016 р. (вх. № 21384 від 09.12.2016 р.)(а. с. 22-23) про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якого позивач просить місцевий суд стягнути з відповідача пеню в сумі 28 868,60 грн, зменшивши заявлені позовні вимоги на суму 9630 грн основного боргу, у зв'язку з її погашенням відповідачем 05.12.2016 р., та зменшивши розмір заявленої до стягнення пені на суму 597,60 грн, що підтвердив меморіальним ордером № @2РL767110 від 05.12.2016 р. (а. с. 24).
14.12.2016 р. через канцелярію місцевого суду від позивача надійшло клопотання № 2/250 від 13.12.2016 р. (вх. № 21569 від 14.12.2016 р.) про зменшення позовних вимог (а. с. 29-30), відповідно до якого заявлену до стягнення суму пені зменшено до 7230,51 грн. (згідно долученого до клопотання розрахунку (а. с. 31).
Як роз'яснено у п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані представником позивача клопотання про зменшення позовних вимог (вх. № 21384 від 09.12.2016 р. та вх. № 21569 від 14.12.201 р.) правомірно прийняв їх до розгляду як такі, що подані у відповідності до ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим розглянув спір лише щодо стягнення 7230,51 грн пені.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали даної справи, 01 жовтня 2015 року між Теребовлянським районним споживчим товариством (Наймодавець - за договором, Позивач - по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Наймач - за договором, Відповідач - по справі) було укладено договір найму (оренди) торговельного місця №273 (далі - Договір)(а. с. 8).
Зазначений вище правочин укладено між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін за договором, зі сторони наймодавця, підпис уповноваженого представника посвідчено печаткою юридичної особи, зі сторони наймача - підписом ОСОБА_2, що не суперечить приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України. Підписання вказаного вище Договору фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 останньою не заперечується, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
За своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками договір найму (оренди) торговельного місця № 273 від 01.10.2015 року є договором про найм (оренду).
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Пунктом 1.1. Договору найму (оренди) торговельного місця № 273 від 01.10.2015 року передбачено, що Наймодавець передає, а Наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце (далі - об'єкт найму) на території цілісного майнового комплексу Теребовлянського РайСТ, що знаходиться за адресою АДРЕСА_8 Під поняттям торгового місця у Договорі розуміється - торговельна площа, зокрема ділянка ринку, встановлених розмірів згідно з планом території ринку для розміщення суб'єктами господарювання чи фізичними особами контейнерів, кіосків, палаток, та інших малих архітектурних форм.
Загальна площа об'єкта найму торговельного місця становить 47 кв.м. (п.1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору, торговельне місце передається у тимчасове платне користування для торгівлі.
Згідно п.2.1. Договору, об'єкт найму передається в користування протягом (на протязі-за договором) трьох днів з дня підписання акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
Передача торговельного місця у найм не спричиняє передачу Наймачу права власності на це майно. Власником об'єкту найму залишається Наймодавець, а Наймач користується ним протягом строку найму. Передача об'єкта в найм не може бути підставою для закріплення за Наймачем права власності на землю будь-яким способом (п. 2.2. Договору).
Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за місяць користування об'єктом найму становить 1070 грн.
Крім того, передбачено, що розмір плати за користування об'єктом найму може змінюватися у разі змін податкового законодавства, амортизаційних відрахувань, розміру плати за землю тощо та корегується з урахуванням індексу інфляції. Зміни у цьому разі вносяться за ініціативою Наймодавця шляхом направлення Наймачу письмової угоди про збільшення плати за користування договором найму (п.3.2. Договору).
Вартість комунальних послуг (водо-, енерго-,теплопостачання та інші витрати, пов'язані з утриманням приміщень) відшкодовується щомісяця Наймачем у сумі фактичних затрат (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 3.4. Договору плата за користування об'єктом найму сплачується на рахунок Наймодавця до 10-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування об'єктом найму.
За змістом п.4.1.2 Договору, Наймач зобов'язався своєчасно, не пізніше 10 числа поточного місяця, і в повному обсязі сплачувати плату користування об'єктом найму, вартість комунальних послуг та інших платежів у 5 денний термін після отримання рахунка.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, зокрема: за порушення строку перерахування коштів, встановлених в п. 4.1.2, Наймач сплачує пеню в розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення (п. 5.1.1. Договору).
Згідно п. 6.1 Договору, останній діє з 01.10.2015 р. по 01.09.2016р. (але не більше одного року).
Сторони за вищевказаним Договором погодили, що у випадку відсутності заперечень Наймодавця та Наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (п. 6.7. Договору).
Вказаний Договір містить підписи представників сторін, крім того, його укладення визнається апелянтом/відповідачем у поданій апеляційній скарзі, в суді першої інстанції - відзивом на позов.
Також, в матеріалах справи наявна копія Акту приймання-передачі до договору від 01.10.2015 р. (а. с. 9), на якій містяться підписи представників сторін, відповідно до якого Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в оренду торгове місце площею 47 м.кв. в стані, що відповідають умовам договору та їх призначенню. При цьому в Акті приймання-передачі до договору від 01.10.2015 р. представники, підписуючи цей Акт, вчинили покликання на договір від 01 жовтня 2015 року № 273.
Як вбачається з Акту приймання-передачі до договору від 01.10.2015 р. позивач передав відповідачу в оренду (найм) не земельну ділянку, як в апеляційній скарзі стверджує апелянт, а торговельне місце на ринку.
Відповідно Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 червня 2009 року № 638/109, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2009 року за № 600/16616, чинного на час укладення Договору оренди торговельного місця, торговельне місце на ринку - це торгівельна площа встановлених розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг окремим суб'єктом господарювання чи фізичною особою.
Продаж продукції на ринках здійснюється через кіоски, палатки, з транспортних засобів тощо, розмір торговельного місця визначається за кількістю квадратних метрів необхідних для здійснення торгівлі.
Укладання договорів оренди торговельних місць, передбачено Правилами торгівлі на ринках, затверджених Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерством внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26.02.2002 р. за № 57/188/84/105, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 р. за № 288/6576 (із змінами і доповненнями станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Діяльність на ринках віднесена до основної господарської діяльності Теребовлянського РайСТ, в т.ч. за кодами КВЕД 47.89 та 68.20, які включають «діяльність ринків», роздрібну торгівлю з лотків і на ринках, надання в оренду експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України).
Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 4.1.2. Договору передбачено обов'язок відповідача своєчасно, не пізніше 10 числа поточного місяця і в повному обсязі сплачувати Теребовлянському районному споживчому товариству плату за користування об'єктом найму.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Місцевим судом встановлено та позивач вказав у позовній заяві, підтверджується матеріалами справи, що відповідач належно не виконував взяті на себе зобов'язання за договором найму (оренди) торговельного місця № 273 від 01.10.2015р., і, станом на 01.11.2016 р. заборгованість по несплаті за користування торговельним місцем за період з лютого по жовтень 2016 р. становила 9630 грн. У зв'язку з наведеним, позивачем на підставі п. 5.1.1 Договору, було нараховано та заявлено до стягнення 29466,20 грн пені в розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення за період з 01.02.2016 р. по 01.11.2016 р.
Як встановлено місцевим господарським судом, вбачається з матеріалів даної справи, не спростовано апелянтом в апеляційній скарзі, після звернення позивача з даним позовом до господарського суду, відповідачем повністю сплачено суму основного боргу з орендної плати за використання торговельного місця за період лютий-грудень 2016р., в тому числі і заявлену до стягнення заборгованість - 9630 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи меморіальним ордером №@2PL767110 від 05.12.2016 р. (а. с. 24) про перерахування ОСОБА_2 Споживчому товариству 10700.00 грн (UAH), Призначення платежу: за оренду торговельної площі, а з урахуванням поданих позивачем заяв про зменшення позовних вимог (вх. №21384 від 09.12.2016 р. та вх. №21569 від 14.12.2016 р.), позивач просив суд стягнути з відповідача 7230,51 грн пені, нарахованої відповідно до ст. 232 ГК України за період з 11.02.2016 р. по 05.12.2016 р.
Розділом 3 договору оренди торговельного місця від 01.10.2015 р. сторонами погоджено порядок і строки сплати орендних платежів за користування торговельним місцем, а саме: плата за користування об'єктом найму сплачується на рахунок наймодавця до 10-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування об'єктом найму (п. 3.4. Договору). Пунктом 5 зазначеного вище правочину сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору, а саме: за порушення строку перерахування коштів наймач сплачує наймодавцю пеню у розмірі 2% від суми боргу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, визначений в договорі розмір пені, не може перевищувати той розмір, який визначений законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Також, ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як роз'яснено в п.2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 зазначеної Постанови).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені в розмірі 7230,51 грн, місцевим судом встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки при нарахуванні останньої. Згідно здійсненого судом перерахунку (за допомогою калькулятора підрахунку штрафних санкцій "Ліга:Закон Еліт"), суд визнає правомірним нарахування пені на загальну суму 1266,14 грн., в тому числі:
- по платі за лютий 2016р. (1070,00 грн) - з 11.02.2016 р. по 10.08.2016р. в сумі 205,23 грн;
- по платі за березень 2016 р. (1070,00 грн) - з 11.03.2016р. по 10.09.2016р. в сумі 196,02 грн;
- по платі за квітень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.04.2016р. по 10.08.2016р. в сумі 182,60 грн;
- по платі за травень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.05.2016р. по 10.11.2016р. в сумі 173,71 грн;
- по платі за червень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.06.2016р. по 04.12.2016р. в сумі 159,80 грн;
- по платі за липень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.07.2016р. по 04.12.2016р. в сумі 129,72 грн;
- по платі за серпень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.08.2016р. по 04.12.2016р. в сумі 100,57 грн;
- по платі за вересень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.09.2016р. по 04.12.2016р. в сумі 72,47 грн;
- по платі за жовтень 2016р. (1070,00 грн) - з 11.10.2016р. по 04.12.2016р. в сумі 46,02 грн.
Облікові ставки НБУ, які діяли за період проведення перерахунку судом розміру пені були наступними: з 29.01.2016 р. - 22,0%, з 04.03.2016 р. - 22,0%, з 22.04.2016 р. - 19,0%, з 27.05.2016 р. - 18,0%, з 24.06.2016 р. - 16,5%, з 29.07.2016 р. - 15,5%, з 16.09.2016 р. - 15,0%, з 28.10.2016 р. - 14,0%, з 09.12.2016 р. - 14,0%, з 27.01.2017 р. - 14,0%, з 14.04.2017 р. - 13,0%.
Перевіривши правильність перерахунку місцевим господарським судом розміру пені за згаданий вище період з урахуванням ставок НБУ, які були чинними у періоди, за які розраховувалася пеня, та умови договору оренди в цій частині, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов в частині стягнення пені підлягає до задоволення у розмірі 1266,41 грн, відтак місцевий суд правомірно відмовив позивачу в частині стягнення пені в сумі 5964,37 грн.
Колегією суддів відповідно до приписів статті 101 ГПК України також досліджувалися обставини справи, на які скаржник покликається в апеляційній скарзі скаржник, зокрема, що укладений між сторонами у даній справі договір оренди торговельного місця на території цілісного майнового комплексу позивача по АДРЕСА_6 є недійсним через його нікчемність, при цьому, апелянт просить апеляційний суд врахувати, що вказана територія не є приватною земельною ділянкою позивача, а перебуває у власності територіальної громади міста Теребовля, що Теребовлянська міська рада, як власник земельної ділянки, не давала позивачу згоди на передачу частини земельної ділянки в оренду, що вказує на порушення публічного порядку щодо вчинення такого правочину, що відповідно до п.2 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. №8686, що суб'єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів, найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку, що даним Положенням також затверджений типовий договір оренди торговельного місця, яким визначено, що сторони при укладенні такого договору повинні зазначати номер торговельного місця, площу, місце розташування, найменування ринку, сектор та номер ряду; місце знаходження об'єкта оренди зазначається на плані території ринку, що відповідно до п.7 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105, адміністрація ринку узгоджує з органом місцевого самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, державтоінспекції - проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об'єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану, що в даному випадку, вказує, що у позивача відсутній план розміщення ринку і торговельних місць на ньому, в установленому порядку узгоджений та затверджений органом місцевого самоврядування, і фактично, таких відповідно облаштованих торговельних місць в позивача навіть не існувало, а своє торговельне місце облаштовано відповідачем на пустій земельній ділянці за власні кошти. Скаржник, серед іншого, стверджує, що позивач незаконно заволодів землею територіальної громади АДРЕСА_9 при цьому, апелянт, як на встановлені факти, покликається на постанову ВГС України від 20.10.2016 р. у справі № 921/153/16-г/13, якою скасовано рішення місцевого господарського суду від 28.04.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р.
Колегія суддів дослідивши зазначені скаржником в апеляційній скарзі обставини, вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, покликання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 20.10.2016 р. у справі № 921/153/16-г/13, якою скасовано рішення місцевого господарського суду від 28.04.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. є некоректним, оскільки предметом спору у справі № 921/153/16-г/13 між Теребовлянським РайСТ і ФОП ОСОБА_6 є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_3, Тернопільської області, шляхом звільнення торгівельного місця № 5 площею 17 кв. м., у даній справі № 921/740/16-г/13 - предметом спору є стягнення пені за договором оренди (з урахуванням того, що у позові позивач просив стягнути з відповідача основний борг з орендної плати, який, був після подання позову оплачений відповідачем (а. с. 24).
Крім того, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 921/153/16-г/13, направив справу № 921/153/16-г/13 на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області, вказавши на обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, не були з'ясовані під час прийняття вказаними судами відповідних рішень, та, які належить дослідити суду під час нового розгляду справи, підтвердивши їх належними та допустимими доказами, з наданням їм обгрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.
Постанова суду касаційної інстанції у справі № 921/153/16-г/13, на яку посилається апелянт, не містить вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи, що відповідає приписам ст. 111-12 ГПК України, тому покликання скаржника на обставини справи, які зазначені у постанові та, які належить ще дослідити під час нового розгляду справи та підтвердити доказами, як на встановлені судом касаційної інстанції факти, є передчасною.
Рішення у справі № 921/153/16-г/13, яке б носило характер остаточного, на даний час, відсутнє.
По-друге, твердження скаржника, що договір № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015 р., укладений між Теребовлянським РайСТ та ФОП ОСОБА_2 є нікчемним правочином відповідно до частини 1 ст. 228 ЦК України, внаслідок порушення публічного порядку щодо вчинення даного правочину, оскільки, на думку заявника, він був спрямований на ... знищення, пошкодження майна ... територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є надуманими, не заслуговує на увагу суду, з огляду на таке.
Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину, яка є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.
Стаття 228 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Названа стаття намагається визначити правочини, що порушують публічний порядок, через обмежену кількість проступків чи злочинів, які вчиняються у формі правочину: порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Обґрунтовується, що правочин порушуватиме публічний порядок і підпа датиме під дію ст. 228 ЦК України за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак. Об'єктивна ознака такого правочину вказує на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату і вказує на умисне його вчинення.
Стаття 228 ЦК України безпосередньо не вказує на вину як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте з формулювання, яке вона містить: «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення...» можна зробити висновок, що провина має враховуватися. Вона виражається у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин.
Доказів про те, що вчиняючи правочин шляхом укладення договору оренди (найму) оренди торговельного місця, позивач мав намір порушити публічний порядок, апелянт суду не навів та не представив.
На переконання колегії суддів, усталеної судової практики, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинна передувати постанова компетентного органу про притягнення учасника (учасників) такого правочину до адміністративної відповідальності, чи вирок суду про притягнення названих осіб до кримінальної відповідальності, який набрав чинності. Умисел сторін (сторони) на незаконний результат повинен встанов люватися в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення або під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді. Можливість такого порядку встановлення умислу сторін пов'язано з тим, що однією з ознак злочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами адмініс тративного чи кримінального законодавства.
Докази про наявність постанови компетентного органу про притягнення учасника (учасників) такого правочину, в нашому випадку, договору найму (оренди) торговельного місця № 273 від 01.10-.2015 р., до відповідальності, в матеріалах справи відсутні, апелянтом не подано.
В матеріалах справи також відсутні належні та допустимі в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, апелянтом суду не подані, докази знищення позивачем та/або його наміри знищити, пошкодити об'єкт оренди (майна) у межах договору № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015 р. та/або знищення, пошкодження Теребовлянською РайСТ майна територіальної громади, враховуючи викладене у Відзиві на позов (а. с. 32) та апеляційній скарзі, як не додано доказів незаконного заволодіння позивачем об'єктом оренди, згідно договору № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015 р., в розумінні статті 228 ЦК України та/або іншим чином.
Відтак, місцевий господарський суд, постановляючи судове рішення, правомірно відхилив заперечення відповідача, як не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, а оплату ним за оренду торговельної площі (а. с. 24), вчиненням дій на виконання умов договору, визнаючи такий договір.
Вищенаведені висновки місцевого суду підтверджуються встановленими апеляційним судом обставинами про те, що апелянт/відповідач продовжує використовувати торговельне місце і сплачувати орендну плату в строки і розмірі визначені договором № 273 найму (оренди) торговельного місця від 01.10.2015р., що, зокрема, підтверджується меморіальними ордерами: №@2РL068043 від 10.01.2017 р., №@2РL041078 від 09.02.2017 р., №@2РL177911 від 09.03.2017 р. та №@2РL484081 від 05.04.2017 р., щомісячно, по 1070,00 грн (докази - в матеріалах справи).
По-третє, покликання апелянта, що «... земельна ділянка по АДРЕСА_10 перебуває у власності територіальної громади м. Теребовля, і, що у позивача навіть не виникло право постійного користування вказаною земельною ділянкою, оскільки відсутній факт державної реєстрації такого права ...» є безпідставним та спростовується наступними доказами.
Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 (а. с. 99-101) виданого Теребовлянською міською радою 12.02.2001 р. на підставі рішення Теребовлянської міської ради п'ятої сесії третього скликання № 224 від 08.12.2000 р. «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в постійному користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку» (а. с. 85)
Законність прийнятого Теребовлянською міською радою рішення № 224 від 08.12.2000 р. та дійсність Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 12.02.2001 р. на земельну ділянку Теребовлянському РайСТ площею 0,6956 га за адресою: АДРЕСА_3 для обслуговування приміщень та функціонування ринку підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.11.2016 р. у справі № 921/377/16-г/17, яким Теребовлянській міській раді відмовлено у задоволенні позову заявленого до Теребовлянського РайСТ про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 12.02.2001 р. (зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65).
Рішення місцевого суду від 01.11.2016 р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 р. у справі № 921/377/16-г/17, залишені без змін постановою Вищого господарського суду від 26.04.2017 року у справі № 921/377/16-г/17 (http//protokol. сom. ua/ ua/postanova_vgsu_vid_ 26_04_2017 roku _u_ spravi_ 921_377_16_ g_17/), набрали законної сили, є обовязковими до виконання на всій території України, в силу ст. 124 Конституції України.
Так, вищезазначеними судовими рішеннями у справі № 921/377/16-г/17, які набрали законної сили, встановлено, що рішенням Теребовлянської міської ради "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку" №224 від 08.12.2000, затверджено рішення виконавчого комітету міської ради "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельних ділянок, які є в користуванні Теребовлянського РайСТ на території Теребовлянської міської ради" №244 від 30.09.1997, затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки, яка є в користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень ринку та його функціонування, надано в постійне користування Теребовлянському РайСТ земельну ділянку, площею 0,6956 га для обслуговування приміщень ринку та його функціонування, дано дозвіл Теребовлянському РайСТ на виготовлення державного акта на право постійного користування землею, зобов'язано Теребовлянське РайСТ отриману в користування земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, суворо дотримуватись вимог Земельного кодексу України.
Вказане рішення Теребовлянської міської ради відповідало компетенції міської ради, визначеної в п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"та вимогам ч. 2 ст. 19 Земельного Кодексу України.
Як зазначено у постанові ВГСУ від 26.04.2017 р., приймаючи оскаржувані судові акти про відмову у позові, суди виходили з того, що відповідно до спірного Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 12.02.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65, позивачу надано у постійне користування земельну ділянку, площею 0,6956 га в межах згідно з Планом землекористування для обслуговування приміщень ринку та його функціонування по АДРЕСА_6 який є додатком до акта.
Відтак посилання скаржника/відповідача в апеляційній скарзі на те, що Теребавлянське РайСТ здійснює користування спірною земельною ділянкою без законних на те підстав та всупереч вимогам ст. 22 ЗК України (в редакції від 12.07.2000) та порушення порядку видачі державного акта п. 1.12, 1.18, 2.11 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, належить відхилити, як безпідставні.
Суд касаційної інстанції у постанові від 26.04.2017 р. по справі № 921/377/16-г/17 погодився з висновками попередніх судів про те, що у відповідності до вимог п. 1 Прикінцевих положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001, останній набрав чинності з 1 січня 2002 року, а тому судами законно відхилені посилання позивача на приписи статті 125 чинного Земельного кодексу України, оскільки вона не може застосовуватись до спірних правовідносин, які регулювались Земельним кодексом України в редакції від 12.07.2000.
Відтак, судами встановлено, що технічна документація на спірну земельну ділянку була виготовлена і затверджена рішенням Теребовлянської міської ради за № 224 від 08.12.2000, а пізніше - затверджена компетентним органом місцевого самоврядування на пленарному засіданні.
Відповідно до ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI в редакції від 19.10.2016, визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI в редакції від 19.10.2016, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
За наслідками розгляду справи № 921/377/16-г/17 суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що «з урахуванням встановлених обставин справи, висновок судів про те, що відповідач є належним землекористувачем даної земельної ділянки, а спірний державний акт від 12.02.2001 серія НОМЕР_4 на право постійного користування землею не підлягає визнанню недійсним, визнається касаційною інстанцією правомірним».
Приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Водночас, вказана норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами у встановлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).
Слід також зазначити, що державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, до 2002 р. видавались без кадастрового номера. Без кадастрового номера на земельну ділянку, видавались державні акти з 2002 р. до 2008 р. та з 2008 року видавалися акти, які були без кадастрового номера. У зазначені вище періоди державні акті різнилися лише що за кольором (червоного, зеленого та синього). З 2013 р. видавалося Свідоцтво про право власності на земельну ділянку та присвоювався кадастровий номер. З 2015 р. видається Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та присвоюється кадастровий номер.
Колегією суддів також встановлено, що як вбачається з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 83566417 від 28.03.2017 р., сформований Відділом державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації, Тернопільська обл., за Теребовлянським районним споживчим товариством, код ЄДРПОУ 01767330, зареєстровано об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку (реєстраційний номер: 1208134361250), кадастровий номер: НОМЕР_3, площею: 0,6956 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель, адреса: АДРЕСА_4 підстава виникнення іншого речового права: державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 12.02.2001, видавник: Теребовлянська міська рада народних депутатів.
Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи усе вищенаведене, дослідивши обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у справі № 921/740/16-г/13 - без змін.
Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2017 року прийнято апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 від 30.12.2016 р. ( вх. № ЛАГС 01-05/276/17 від 17.01.2017 р.) до провадження та п. 3 резолютивної частини ухвали зобов'язано апелянта/відповідача (ФОП ОСОБА_2.) подати суду докази доплати судового збору в сумі 1315,80 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.
Станом на час прийняття постанови по справі № 921/740/16-г/13 скаржником не було доплачено судового збору в сумі 1315,80 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку достягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_11, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1315,80 грн. за подання апеляційної скарги.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у справі № 921/740/16-г/13 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Достягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_11, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1315,80 грн. за подання апеляційної скарги.
3. Місцевому господарському суду видати наказ.
4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Матеріали справи повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Головуючий суддя Л.С.Данко
Суддя Н.А.Галушко
Суддя В.М.Гриців
10.05.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 15.05.2017 р.