Постанова від 10.05.2017 по справі 910/21682/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р. Справа№ 910/21682/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Чорної Л.В.

Скрипки І.М.

за участю секретаря судового засідання Карпюк О.С.,

ОСОБА_2,

представника боржника - ОСОБА_3,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 02.02.2017 (суддя Пасько М.В.)

за заявою ОСОБА_2

до Державного підприємства "Конярство України"

про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати

в межах справи № 910/21682/15

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати в межах справи № 910/21682/15.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства "Конярство України".

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2017 для розгляду справи № 910/21682/15 сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Скрипка І.М., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 прийнято до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Конярство України", введено процедуру розпорядження майном боржника.

Наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" № 301-к від 06.10.2015 ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта філії "Запорізький кінний завод № 86" з 06.10.2015.

Вказаним наказом визначено оплату праці згідно штатного розпису за посадовим окладом юрисконсульта в розмірі 2205 грн., а також ознайомлено ОСОБА_2 під особистий підпис з умовами праці, внутрішнім трудовим розпорядком та охороною праці на робочому місці

Наказом № 35 від 16.03.2016 ОСОБА_2 було встановлено обов'язковий графік присутності у філії по вівторкам та четвергам з 8-годинним робочим днем, а інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта).

Наказом філії "Запорізький кінний завод №86" Державного підприємства "Конярство України" № 154-к від 05.05.2016 у зв'язку з виробничою необхідністю відмінено дію наказу № 35 від 16.03.2016, встановлено юрисконсульту ОСОБА_2 графік роботи згідно штатного розпису та діючого трудового законодавства.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, апелянт подав заяву про звільнення за вх. № 11 від 05.05.2016, в якій просив звільнити його з 05.05.2016 При цьому, ОСОБА_2 як на підставу для звільнення послався на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідач, посилаючись на те, що позивачем не було зазначено обґрунтованих підстав для звільнення щодо порушень трудового законодавства, керівником філії було надано право юрисконсульту звільнитися за ст. 38 КЗпП України з обов'язковим попередженням за два тижні до звільнення, поставивши на зазначеній вище заяві ОСОБА_2 відповідну резолюцію.

06.05.2016 ОСОБА_2 направлено попередження про звільнення у разі відсутності на робочому місці до 11.05.2016 та на прохання про надання письмових пояснень про причини його відсутності на роботі заявник письмово повідомив, що вважає датою свого звільнення 05.05.2016.

Відповідно до Актів від 06.05.2016, від 10.05.2016, від 11.05.2016, складені посадовими особами філії "Запорізький кінний завод № 86", ОСОБА_2 з 06.05.2016 на робоче місце не з'являвся.

Наказом №163-к від 12.05.2016, ОСОБА_2 було звільнено з посади юрисконсульта за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та додатково за період роботи з 06.10.2015 по 12.05.2016 нарахована компенсація за невикористану відпустку в кількості вісімнадцять календарних днів.

Не погодившись із рішенням про своє звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив поновити його на роботі, зобов'язати керівника відповідача звільнити за заявою від 05.05.2016 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, здійснити відповідні виплати при звільненні, стягнути з відповідача середню заплату за час вимушеного прогулу з 05.05.2016 по час прийняття судом рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 у справі № 910/21682/15 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 910/21682/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 у справі № 910/21682/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016, справу № 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_2 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Скасовуючи судові рішення про відмову в позові, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки правомірності застосування керівником філії ДП "Конярство України" щодо ОСОБА_2 на підставі наказу № 149-к від 04.05.2016 дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що полягало у його відсутності на робочому місці 04.05.2016 (середа), зважаючи на встановлення наказом № 35 від 16.03.2016 обов'язкового графіка присутності ОСОБА_2 у філії по вівторках та четвергах з визначенням йому в інші дні тижня (понеділок, середа, п'ятниця) дистанційного режиму роботи без вимоги щодо його присутності на робочому місці.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, чи додержано керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" вимоги ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше як за два місяці при встановленні ОСОБА_2 графіку роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства відповідно до наказу № 154-к від 05.05.2016, яким відмінено дію наказу № 35 від 16.03.2016, що визначав режим роботи юрисконсульта філії ДП "Конярство України" ОСОБА_2 на умовах неповного робочого тижня.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки діям керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" щодо відхилення вимог юрисконсульта ОСОБА_2 згідно заяви від 05.05.2016 про його звільнення з 05.05.2016 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та погодження звільнення ОСОБА_2 із займаної посади в порядку ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, чи є юрисконсульт ОСОБА_2 членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації та чи звертався керівник підприємства-боржника до профспілкового комітету за погодженням звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як члена профспілки.

Як вбачається з листа філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" від 24.01.2017 № 26 юрисконсульт ОСОБА_2 не був членом створеної на підприємстві первинної профспілки.

Положеннями ст. 43 КЗпП України встановлено обов'язок роботодавця погодити ініційоване ним розірвання трудового договору з працівником з виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, якщо підставою для припинення трудових правовідносин є порушення працівником трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що у відносинах з роботодавцем інтереси працівників філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" представляє профспілковий комітет, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням трудових прав працівників на підприємстві.

Оскільки, юрисконсульт ОСОБА_2 не був членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації, керівник підприємства-боржника не зобов'язаний погоджувати звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з профспілковим комітетом підприємства.

За змістом ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. При цьому, у разі непідтвердження визначених працівником, як причин звільнення, порушень роботодавцем трудового законодавства, або їх невизнання роботодавцем, останній не вправі самостійно змінювати підставу для розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Разом з тим, ОСОБА_2, подаючи заяву від 05.05.2016 про своє звільнення, не навів будь-якого обґрунтування невиконання роботодавцем законодавства працю, умови колективного чи трудового договору.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, роботодавець, визначивши умови звільнення згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, правомірно відхилив вимоги юрисконсульта ОСОБА_2 згідно заяви від 05.05.2016, а останній був зобов'язаний протягом двох тижнів виконувати свої трудові обов'язки за трудовим договором із підприємством-боржником.

Як було встановлено вище, умовами наказу № 35 від 16.03.2016 юрисконсульту ОСОБА_2 було встановлено обов'язковий графік присутності у філії по вівторкам та четвергам з 8-годинним робочим днем, а інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта).

Отже, у період з 06.05.2016 по 12.05.2016 позивач зобов'язаний був прибути на робоче місце 10 (вівторок) та 12 (четвер) травня 2016 року для виконання умов трудового договору.

При цьому, колегією суддів береться до уваги, що зміна умов праці за наказом № 154-к від 05.05.2016 стала б обов'язковою для юрисконсульта ОСОБА_2 зі спливом двомісячного терміну, тобто з 06.07.2016 згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП України як зміна істотних умов праці, визначена вказаною нормою законодавства.

Проте, юрисконсульт ОСОБА_2 з 06.05.2016 на робоче місце не з'являвся, свої трудові обов'язки не виконував, що підтверджується актами від 06.05.2016, від 10.05.2016, від 11.05.2016, складені посадовими особами філії "Запорізький кінний завод № 86" підприємства-боржника, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність звільнення ОСОБА_2 із займаної посади за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Порушення вказаних вище обов'язків працівника є підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення, що передбачене ст. 147 Кодексу законів про працю України у формі догани чи звільнення.

З огляду на наведене вище, позовні вимоги про поновлення на роботі, зобов'язання змінити підставу звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення не виплаченої заробітної плати, не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу належить відхилити у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати (на листування, на проїзд до суду) належить покласти на ОСОБА_2, у зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 за заявою ОСОБА_2 до Державного підприємства "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" за заявою ОСОБА_2 до Державного підприємства "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Л.В. Чорна

І.М. Скрипка