04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" квітня 2017 р. Справа№ 910/11801/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
при секретарі Волуйко Т.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Кравчик С.М. - довіреність № 91/2016/10/18-2 від 18.10.2016;
від відповідача: Іванкіна Ю.Б.. - довіреність № 14-67 від 14.04.2017;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016
у справі № 910/11801/16 (головуючий суддя Мудрий М.М.)
за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про внесення змін до п.6.1 розділу 6 договору купівлі-продажу природного газу №1245/14-БО-41 від 09.12.2013р.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про внесення змін до п. 6.1 розділу 6 договору купівлі-продажу природного газу № 1245/14-БО-41 від 09.12.2013 р. "Порядок та умови проведення розрахунків", з моменту затвердження НКРЕКП Постанови від 30.10.2014 р. № 211 "Про затвердження реєстру нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на листопад 2014 року", а саме з 30 жовтня 2014 року, виклавши його в наступній редакції:
"6. Порядок та умови проведення розрахунків.
6.1. Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами в межах, порядку та строки, що передбачені нормами ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (зі змінами та доповненнями), в редакції чинній на момент проведення такого розрахунку.
Покупцем в платіжних дорученнях зазначається інформація, що передбачена п. 6.3 Договору, а також наступна інформація про призначення платежу: "Розподіл коштів за теплову енергію на виконання Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014. Реєстр від ___.___.20__року . За газ отриманий у 20___році"."
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/11801/16 відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із вказаним рішенням публічне акціонерне товариство "Київенерго", подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки існують правові підстави для внесення змін до договору, також суд мав право визнати договір недійсним в частині проведення розрахунків.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленна В.О., суддів Алданової С.О., Ткаченко Б.Р,) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.11.2016 р.
21.11.2016 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 р., у зв'язку із участю судді Алданової С.О. у підготовці суддів апеляційних господарських судів в Національній школі суддів, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/11801/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Коршун Н.М., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження справу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 розгляд справи відкладено на 23.01.2017 та за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору.
12.12.2016 позивач подав заперечення на відзив відповідача на апеляційну скаргу, у якому також просив витребувати у відповідача докази проведення розрахунків. Клопотання про витребування доказів відхилено колегією суддів, оскільки не відповідає приписам ст. 38 ГПК України.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.01.2017 р., у зв'язку із припиненням повноважень судді Коршун Н.М., сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/11801/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.01.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/11801/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження справу.
Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.01.2017 до 13.03.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017, у зв'язку із проходженням головуючим суддею (суддею-доповідачем) Зеленіним В.О. у період з 13 по 17 березня 2017 року підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації, розгляд справи призначено на 20.03.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 24.04.2017 та за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору.
24.04.2017 позивачем подані додаткові пояснення по справі, у яких він вказує, що з іншим контрагентом відповідачем був змінений порядок розрахунків у аналогічних правовідносинах.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, також вказав, що із ТОВ "Сумитеплоенерго" відповідачем були укладені зміни до аналогічного договору.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, також пояснила, що договір із ТОВ "Сумитеплоенерго", на який посилається позивач, стосується більш пізнього періоду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
09.12.2013 між позивачем - публічним акціонерним товариством "Київенерго", як покупцем, та відповідачем - публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, було укладено договір №1245/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та іншими споживачами.
У пунктах 2.1, 2.1.1 Договору сторони домовились, що продавець передає покупцеві для СВП "Київські ТЕЦ" ПАТ "Київенерго" з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 189 850 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.
У пунктом 5.3 Договору встановлено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.
Відповідно до 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 11.1 Договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі №910/31609/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016, було задоволено позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України", стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - 36 203 417 грн 56 коп. основного боргу за договором №1245/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 року, 1 881 214 грн. 46 коп. - три проценти річних, 25 307 469 грн 83 коп. - інфляційні втрати, 17 003 956 грн 68 коп. - пені, 178 351 грн 74 коп. витрат по оплаті судового збору.
Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014 передало ПАТ "Київенерго" протягом січня-грудня 2014 року 82 060,017 м3 природного газу загальною вартістю 439 228 955,39 грн., однак останнім не було сплачено суму коштів за спожитий в грудні 2014 природний газ в сумі 36 203 417, 56 грн., на які підлягають нарахуванню пеня, 3% річних та інфляційні.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.05.2016, тобто після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/31609/15, позивачем на адресу відповідача була направлена додаткова угода до Договору на купівлю-продаж природного газу № 1245/14-БО-41 від 09.12.2013 року, у якій позивачем запропоновано внести зміни до п.6.1 розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків", а саме виклавши його в наступній редакції:
"6.1. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами в межах, порядку та строки, що передбачені нормами ст. 19 1 Закону України "Про теплопостачання" та Постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (зі змінами та доповненнями), в редакції чинній на момент проведення такого розрахунку.
Покупцем в платіжних дорученнях зазначається інформація, що передбачена п. 6.3 договору, а також наступна інформація про призначення платежу: "Розподіл коштів за теплову енергію на виконання Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014. Реєстр від ___.___.20__року . За газ отриманий у 20___році".
Відповідач листом №26-3977/1.2-16 від 10.06.2016 року повідомив позивача про те, що запропоновані ПАТ "Київенерго" зміни є неприйнятними для компанії, та повернув додаткову угоду без підписання.
У зв'язку із відмовою відповідача укладати додаткову угоду позивач звернувся до суду із позовом про внесення змін до п.6.1 розділу 6 договору купівлі-продажу природного газу №1245/14-БО-41 від 09.12.2013р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, у зв'язку зі змінами в законодавстві, а саме внесення зміни до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", якою введено імперативну норму про відкриття теплопостачальними організаціями рахунків зі спеціальним режимом використання та заборону проведення оплати теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки, але сам порядок та процедура таких оплат були введені в дію постановою НКРЕКП від 30.10.2014 року №211. На думку позивача, порядок та умови проведення розрахунків, передбачені розділом 6 Договору, не відповідають тому порядку та умовам, що фактично проводиться сторонами та нормам діючого законодавства, що регулює взаємовідносини на ринку купівлі-продажу природного газу.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для внесення змін до п.6.1 розділу 6 Договору №1245/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 року, у зв'язку з чим вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Предметом розгляду у даній справі є вимога про внесення змін до Договору №1245/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 року, який за правовою природою є господарським договором поставки.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 10.3. Договору встановлено, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного в п.10.4 цього договору.
Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
Інтереси сторін можуть порушуватися будь - якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Статтею 111-28 ГПК України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Верховним Судом України надавались висновки щодо застосування ст. 652 ЦК України та зазначено, що закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (постанови Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі №6-167цс13, від 21 лютого 2011 року у справі №3-10гс11).
Як на підставу внесення змін позивач вказував на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 217 від 18.06.2014 р., якою істотно змінено порядок розрахунків за газ.
Відносини, що виникають у сфері виробництва, транспортування, постачання і використання теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання" та іншими нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Згідно зі ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
На виконання вимог ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 217 від 18.06.2014 "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".
Вказаною постановою Кабінету Міністрів України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2015 р. № 1086) врегульовано механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Згідно з п. 8 постанови № 217 від 18.06.2014 р. усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.
Уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією (п. 9 Постанови від 18.06.2014 р. № 217).
Позивач зазначав, що постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. та порядком проведення оплати теплової енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.10.2014р. №211 і введенням її в дію змінено порядок проведення розрахунків за спожитий за договором природний газ, що не відповідає умовам, передбаченим пунктом 6.1 договору.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, договірні відносини між сторонами на час укладення договору купівлі-продажу природного газу регулювались Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", а порядок розрахунків за поставлений газ - постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. № 1082 "Про питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ", якою було затверджено порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ. Даний порядок регулював також і порядок встановлення нормативів відрахування коштів.
У подальшому постанова Кабінету Міністрів України № 1082 від 3 грудня 2008 р. втратила чинність, у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 217 від 18.06.2014 року, на яку посилається позивач.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач, укладаючи договір купівлі-продажу ще в 2013 році, був обізнаний про особливий порядок розрахунків між сторонами із застосуванням рахунків із спеціальним режимом, а тому його твердження щодо настання істотної зміни обставин у вигляді особливого порядку розрахунків, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року, є необґрунтованими.
При цьому Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року лише частково змінено порядок та умови відкриття та здійснення розрахунків за теплову енергію з використанням рахунків із спеціальним режимом, які використовувалися сторонами на моменту укладання договору купівлі-продажу 1245/14-БО-41 від 09.12.2013 року.
Окрім цього, Постанова Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року неодноразово перевірялась адміністративними судами на предмет її законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, зокрема, у справах № 826/14745/14, № 826/19691/14, які знаходились у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду. Однак, час прийняття оскаржуваного рішення Постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217 була чинною.
Щодо положень статті 652 ЦК України про необхідність встановити наявність порушення співвідношення майнових інтересів сторін внаслідок виконання договору та позбавлення заінтересованої сторони того, на що вона розраховувала при укладенні такого договору, то місцевий господарський суд вірно зазначив, що прийняття Постанови № 217 не спричинило зміни вартості природного газу або зменшення цінності отримуваного позивачем газу за договором, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які були підписані сторонами без зауважень. Отже, порушення співвідношення майнових інтересів сторін не відбулося.
З приводу умови, передбаченої ст. 652 ЦК України, про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик вини обставин несе заінтересована сторона, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що зміни обставин у договірних відносинах між сторонами не відбулось, що було встановлено раніше, отже, не може бути ризиків вини настання цих обставин. У даному випадку ризик ускладнення розрахунків по договору несе саме позивач, як залежна від дій її контрагентів та державних органів сторона договору, який за договором купівлі-продажу зобов'язаний оплатити природний газ поставлений йому відповідачем.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).
При цьому відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Як було зазначено вище, строк Договору в частині поставки природного газу закінчився 31 грудня 2014 року, остаточне проведення розрахунків за спожитий у 2014 році газ позивач відповідно до умов Договору мав здійснити до 14 січня 2015 року. Судовим рішенням у справі №910/31609/15, яке набрало законної сили 12.04.2016, встановлено факт порушення ПАТ "Київенерго" строків проведення розрахунків за спірним Договором за спожитий в 2014 році природний газ, які на момент ухвалення оскаржуваного рішення у справі №910/118101/16 давно минули. Отже, є обґрунтованими доводи відповідача про те, що намагання позивача внести зміни у Договір №1245/14-БО-41 в частині строків проведення розрахунків вже після того, як вони закінчилися, є спробою ПАТ "Київенерго" уникнути відповідальності за порушення ним виконання грошового зобов'язання за Договором, наявність та розмір якого встановлені судовим рішенням у справі №910/31609/15.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи, які викладені позивачем у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/11801/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/11801/16 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/11801/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк