ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.05.2017Справа №910/4035/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»
до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
про визнання частково недійсним кредитного договору
Суддя В.О. Демидов
Представники сторін:
від позивача Мишакова Ю.А. (дов. №114 від 08.02.2017);
від відповідача Соколовська К.П. (дов. №398 від 23.08.16).
встановив :
14.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання недійсними пп. 4.3.11, 4.3.13.2, 4.3.13.3, 4.3.13.4, 4.3.14.4 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, укладеного між ТОВ «Експансія» та ПАТ «ВТБ Банк».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані підпункти кредитного договору суперечать чинному законодавству, оскільки обмежують встановлену законом цивільну право- та дієздатність юридичної особи, яка в силу ч. 2 ст. 91 ЦК України може бути обмежена лише за рішенням суду, а ковенантні умови кредитного договору обмежують свободу здійснення суб'єктом господарювання підприємницької діяльності.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2017 порушено провадження у справі №910/4035/17, розгляд справи призначено на 06.04.2017.
05.04.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що вказані підпункти кредитного договору жодним чином не обмежують цивільної правоздатності та дієздатності позивача та не порушують ст. ст. 91, 92, 627 ЦК України, оскільки встановлюють обов'язки для позивача, що були погоджені обома сторонами правочину та не впливають на рішення органів ТОВ «Експансія» щодо здійснення його підприємницької діяльності. Крім того відповідач просив застосувати строки позовної давності.
В судовому засіданні 06.04.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 04.05.2017.
03.05.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про застосування строку позовної давності.
04.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та відзив на заяву про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні 04.05.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 10.05.2017.
У судове засідання 10.05.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по справі.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 10.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
17.05.2006 між Закритим акціонерним товариством «Внєшторгбанк (Україна)», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - відповідач, кредитор, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» (далі - позивач, позичальник) було укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/179к (далі - договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 7 500 000,00 доларів США, а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.
30.11.2011 між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» було укладено договір № 10 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/179к від 17.05.2006, згідно з яким кредитний договір викладено у новій редакції, зокрема:
п. 4.3.11 договору - позичальник зобов'язаний з метою мінімізації ризиків банку, пов'язаних з необхідністю здійснення аналізу певного спектру фінансових показників позичальника, а також наявністю грошових коштів для здійснення прав банку щодо договірного списання коштів у випадку порушення позичальником певних вимог цього договору, протягом дії цього договору забезпечити протягом розрахункового періоду, починаючи з 01 квітня 2012 року, проведення будь-якими підприємствами Групи компаній «FOZZY GROUP» та/або будь-яким з підприємств, що входить до складу Групи компаній «FOZZY GROUP» в банку чистих кредитових оборотів по поточному(их) рахунку(ам), відкритому)х) в банку, в розмірі відповідно до умов п. 4.3.11.1 цього договору.
Під чистим кредитовим оборотом у цьому договорі розуміється сумарний обсяг коштів, що надійшли на поточні рахунки підприємств, що входять до складу Групи компаній «FOZZY GROUP» в банку протягом кожного розрахункового періоду…
14.11.2013 договором №13 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/179к від 17.05.2006, сторонами досягнуто згоди щодо викладення п.п.4.3.13.2, 4.3.13.3, 4.3.13.4 п. 4.3 розділу 4 кредитного договору в новій редакції, згідно якої позичальник зобов'язаний:
п. 4.3.13.2 «не здійснювати купівлю та/або продаж частки (-ок) в статутних капіталах інших юридичних осіб та пов'язаних з ними корпоративних прав, вартістю більше 10% статутного капіталу іншої юридичної особи або еквіваленту 1 000 000,00 доларів США за курсом НБУ на дату укладання договору №10 про внесення змін до цього договору, а також не укладати пов'язані з цим договори купівлі та/або продажу (за виключенням купівлі-продажу між позичальником, учасниками угоди та іншими підприємствами, що входять до складу Групи компаній «FOZZY GROUP»);
п. 4.3.13.3 «забезпечити невідчуження АТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» та/або ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» третім особам необоротні активи на суму більше еквіваленту 1 000 000,00 доларів США протягом кожного календарного року на дату укладання такої угоди за виключенням відчужень на користь позичальника та учасників угоди. Моніторинг проводиться банком по вартості відчуженого необоротного активу, яка є більшою: первісна балансова вартість, залишкова балансова вартість або вартість згідно договору купівлі-продажу;
п.4.3.13.4 «не виплачувати та/або не розподіляти 50% і більше дивідендів та/або прибутку позичальника, та забезпечити невиплату та/або нерозподіл 50% і більше дивідендів та/або прибутку учасників можливих(ого) розподілу. Даний пункт застосовується тільки в разі будь-якого порушення графіку погашенн кредитної заборгованості в банку будь-яким х підприємств, що входить до складу Групи компаній «FOZZY GROUP», починаючи з дати укладання договору №10 про внесення змін до цього договору.
За умовами пп. 4.3.14.4 п. 4.3 розділу 4 кредитного договору, у редакції договору №13 від 14.11.2013 про внесення змін до договору від 17.05.2006, позичальник зобов'язався забезпечити щоквартальне надання консолідованої фінансової звітності Групи компаній «FOZZY GROUP» після звітної дати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що вказані підпункти кредитного договору суперечать чинному законодавству, оскільки обмежують встановлену законом цивільну право- та дієздатність юридичної особи, яка в силу ч. 2 ст. 91 ЦК України може бути обмежена лише за рішенням суду, а ковенантні умови кредитного договору обмежують свободу здійснення суб'єктом господарювання підприємницької діяльності.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 4.3.11 договору в редакції договору № 10 від 30.11.2011 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/179к від 17.05.2006 - позичальник зобов'язаний з метою мінімізації ризиків банку, пов'язаних з необхідністю здійснення аналізу певного спектру фінансових показників позичальника, а також наявністю грошових коштів для здійснення прав банку щодо договірного списання коштів у випадку порушення позичальником певних вимог цього договору, протягом дії цього договору забезпечити протягом розрахункового періоду, починаючи з 01 квітня 2012 року, проведення будь-якими підприємствами Групи компаній «FOZZY GROUP» та/або будь-яким з підприємств, що входить до складу Групи компаній «FOZZY GROUP» в банку чистих кредитових оборотів по поточному(их) рахунку(ам), відкритому)х) в банку, в розмірі відповідно до умов п. 4.3.11.1 цього договору.
За умовами п. 4.3.13.3 договору в редакції договору №13 від 14.11.2013 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/179к від 17.05.2006, позичальник зобов'язаний забезпечити невідчуження АТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» та/або ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» третім особам необоротні активи на суму більше еквіваленту 1 000 000,00 доларів США протягом кожного календарного року на дату укладання такої угоди за виключенням відчужень на користь позичальника та учасників угоди. Моніторинг проводиться банком по вартості відчуженого необоротного активу, яка є більшою: первісна балансова вартість, залишкова балансова вартість або вартість згідно договору купівлі-продажу.
Таким чином, за своїм змістом оспорювані підпункти 4.3.11 та 4.3.13.3 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006 фактично створюють зобов'язання для третіх осіб, оскільки умовами даних пунктів визначено перелік обмежень для третіх особі, пов'язаних з їх господарською діяльністю, що суперечить ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Посилання відповідача на те, що у спірних пунктах договору зазначені обмеження стосуються виключно позичальника судом до уваги не приймаються, оскільки зі змісту оспорюваних пунктів вбачається, що на позичальника покладено обов'язок забезпечити непорушення третіми особами зобов'язань, покладених на нього договором, сторонами якого вони не є.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2010 у справі № 18/171-09.
Згідно з абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з п. 2.5.1 вказаної Постанови визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
Відповідно до п. 2.11 Постанови № 11 за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.
Відтак, вимоги позивача щодо визнання недійсними пп. 4.3.11 та 4.3.13.3 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006 є обґрунтованими, водночас, відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.
Договір №13 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/179к від 17.05.2006, яким було викладено нову редакцію кредитного договору, укладався 14.11.2013, у зв'язку із чим строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду, закінчився 14.11.2016, в той час як з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з цим позовом 14.03.2017, тобто за межами строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Заяви про відновлення пропущеного строку позовної давності позивачем заявлено чи подано не було.
Враховуючи викладене та те, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права з пропущенням без поважних причин строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними пп. 4.3.11 та 4.3.13.3 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, відсутні.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги і в частині визнання недійсними пп. 4.3.13.2, 4.3.13.4, 4.3.14.4 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Укладаючи договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006 та договори №10 від 30.11.2011 та №13 від 14.11.2013 про внесення змін до договору, позивач знав умови договору і вказаний договір, як і додаткові договори про внесення змін до нього, підписані його належним представником.
При цьому доказів порушення прав інших осіб вказаними підпунктами договору позивач не надав, як не надав і доказів того, що його учасники висували вимоги про виплату 50% дивідендів і намагалися оскаржити п.4.3.13.4 договору.
Таким чином суд дійшов висновку про відмову позовних вимог в частині визнання недійсними пп. 4.3.13.2, 4.3.13.4, 4.3.14.4 п. 4.3 розділу 4 договору про надання невідкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, у зв'язку із необґрунтованістю.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності в цій частині, суд зазначає про відсутність підстав для його розгляду, з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні цих позовних вимог по суті.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з покладенням судових витрат в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Повне рішення складене та підписане 15.05.2017.
Суддя В.О. Демидов