33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"13" травня 2017 р. № 918/312/17
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., розглянувши матеріали позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради
про визнання права власності на нерухоме майно
12 травня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом до Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.
До позовної заяви позивачем додано заяву від 11.05.2017 р. про звільнення від сплати судового збору. В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на нестабільне матеріальне становище та важку економічну ситуацію в країні. Заявник вказує, що на його утриманні перебуває малолітня дитина, а тому сплатити судовий збір не має можливості. Посилаючись на відсутність коштів на рахунку, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не в змозі сплатити судовий збір за подання позовної заяви у передбаченому законодавством розмірі, просить звільнити від сплати судового збору .
Розглянувши подану позовну заяву та заяву про звільнення від сплати судового збору, суд вважає що позовну заяву та додані до неї документи слід повернути без розгляду з огляду на наступне.
Пунктом 3 статті 57 ГПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", роз'яснено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).
З урахуванням зазначеного, позивач мав сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.03.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Таким чином, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати є правом, а не обов'язком суду.
Такий висновок випливає безпосередньо із змісту наведеної норми, яка, крім того, не містить чіткого переліку обставин майнового стану, який тягне за собою в якості наслідків відстрочення або розстрочення сплати судового збору або звільнення від сплати судового збору.
Отже, оцінка майнового стану сторони здійснюється судом на підставі оцінки доказів.
Приписами ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.
Обґрунтування обставин майнового стану сторони, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону. А відтак, сторона повинна навести доводи і надати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Згідно приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Слід зазначити, що оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, жодних винятків з цього законодавець не передбачив. Самі лише обставини, пов'язані з нестабільним матеріальним становищем та важка економічна ситуацію в країні, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Довідка про поточний стан особового рахунку надана заявником в якості доказу скрутного фінансового становища є не достатнім доказом, оскільки у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 може бути декілька рахунків відкритих в різних банках.
З огляду на викладене та враховуючи рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначеної заяви, оскільки заявником не доведено, що є достатні підстави вважати, що його майновий стан є таким, що перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законом розмірі та порядку.
При цьому, перебування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на утриманні неповнолітньої дитини не доводить відсутність в останнього коштів та неможливість виділення ним коштів на оплату судового збору на даний час.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, та не вбачає підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Враховуючи вищевказане, позовна заява підлягає поверненню без розгляду.
Слід також зазначити, що за частиною 3 статті 63 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву та додані до неї документи повернути позивачу без розгляду.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 2 примірники:
1 - в наряд;
2 - позивачу рекомендованим (АДРЕСА_1).