21 вересня 2011 р.Справа № 2-а-497/08/1512
Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Семенов Д.В.
ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -Яковлєва О.В.,
суддів - Бойка А.В., Романішина В.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_1 міської ради на постанову Київського районного суду м. Одеси від 01.08.2008 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів ОСОБА_1 міської ради, Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам»в особі ОСОБА_1 регіональної філії, ОСОБА_1 міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому ставить вимоги до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів, ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам», а саме: визнання незаконною відмову ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів ОСОБА_1 передати у власність земельну ділянку; визнання за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна, 110, для ведення індивідуального садівництва; зобов'язання ДП ЦДЗК зареєструвати та видати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Вимоги обґрунтовано тим, що позивач, є пенсіонером та відноситься до категорії «діти війни». На підставі ст. 5 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»у 2007 році звернувся до ОСОБА_1 про передачу йому вільної земельної ділянки, а також до ДП ЦДЗК про розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для індивідуального користування, у чому йому відмовлено. Вважає, що такими діями порушено його права, як дитини війни, положення ЗК України, зокрема: ст.ст. 118, 121, п. 12 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства про розгляді цивільних справ».
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 01.08.2008 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Рішення суду ґрунтується на положеннях ст.5 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.116,118,121 ЗК України, Постанові Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року №7 та Наказі Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 року за №174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель».
Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 міським управлінням земельних ресурсів ОСОБА_1 подано апеляційні скарги, з яких вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Вимоги скарг обґрунтовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази, а саме заява позивача з приводу отримання у власність земельної ділянки. Зазначається, що така заява не надходила на адресу ОСОБА_1 міського управлінням земельних ресурсів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 Вказується, що рішення суду не містить юридичної оцінки доказам по справі, які є підставою для зобов'язання відповідача видати державний акт на землю, оскільки такий акт видається на підставі рішення відповідної міської ради. Вважають, що судом порушено норми процесуального права, оскільки питання щодо визнання права власності на землю належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 міське управлінням земельних ресурсів ОСОБА_1 зазначає, що судом неналежно сповіщено відповідача, розгляд справи відбувся за відсутності представника відповідача, не заслухавши доводи органу, до повноважень якого належить вирішення питань передачі у власність та надання у користування земельних ділянок, чим порушено принцип повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи. Стверджує, що обов'язок щодо надання розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено не на орган держави, а на громадянина, відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України та Постанови КМУ «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»від 26.05.2006 року. У зв'язку з викладеним просить закрити провадження у справі в частині визнання права власності на земельну ділянку. В іншій частині позову відмовити у задоволенні.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 значиться, що підставою для скасування прийнятого рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, в матеріалах справи відсутнє рішення ОСОБА_1 стосовно розгляду звернення позивача щодо питання передачі у власність земельної ділянки, а тому висновки суду є безпідставними, з огляду на ч.11 ст.118 ЗК України. Позивачем, в порушення ст.9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»не надано до суду проект відведення земельної ділянки, погоджений з належними органами, тому рішенням суду визнано право власності на невизначений об'єкт. З огляду на це просить скасувати постанову, а провадження у справі закрити.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийняттям нової постанови, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером та дитиною війни у розумінні ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», користуючись своїм правом на отримання земельної ділянки, на підставі ст.5 Закону, у 2007 році звернувся до ОСОБА_1 з клопотанням про передачу йому вільної земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна, 110, для ведення індивідуального садівництва, яке передано до ОСОБА_1 міського управлінням земельних ресурсів ОСОБА_1 Також, позивач звернувся до ДП ЦДЗК з клопотанням розробити проект землеустрою для відведення вказаної земельної ділянки. Листами відповідачів від 26.09.2007 року №3750/02 та 27.08.2007 року №01-26/5-32-1235-08 позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо задоволення позовних вимог, так як встановлено порушення прав позивача на отримання земельної ділянки, а як наслідок визнання за останнім права власності.
Судова колегія не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.
Так, статтею 5 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни надаються пільги на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва.
Згідно ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання земельних відносин.
Статтею 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтями 123 - 124 ЗК України, встановлено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме надання здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за заявою особи.
Судом встановлено, що позивач дійсно є суб'єктом ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а тому має право на першочергове отримання земельної ділянки у користування.
Однак, порядок надання земельної ділянки у користування здійснюється у відповідності до вищезазначених норм, а саме на підставі заяви зацікавленої особи місцевою радою приймається рішення, що в даному випадку ОСОБА_1 міською радою не вчинено.
Таким чином, не дотримання встановленої процедури щодо набуття права користування земельною ділянкою, виключає можливість набуття такого права лише за наявності формальних підстав.
Також, вирішуючи питання щодо визнання права власності за позивачем, суд першої інстанції фактично здійснив заміну колегіального органу до виключної компетенції якого відноситься вирішення земельного питання, що є недопустимим.
Крім того, судом першої інстанції допущено порушення процесуальних норм, а саме ст.11, 159, 161 КАСУ, так як останнім не належним чином встановлено обставини у справі, оскільки судом не встановлено факту звернення позивача до міської ради - відсутні заяви щодо надання земельної ділянки, з яких можливо було б встановити з яким проханням звертався позивач до міської ради. При цьому, суд визначив самостійно статус земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, без жодних на те підстав.
Такі матеріали на вимогу судової колегії не надано, сам позивач до суду не з»явився, що позбавляє права суду на здійснення належного захисту порушеного права позивача.
Провадження у справі в частині визнання права власності на земельну ділянку підлягає закриттю, на підставі ч.1 п.1 ст. 157 КАСУ.
Так, статтею 2 КАСУ, визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 17 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Судовою колегією встановлено, що позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на земельну ділянку, що в даному випадку є захистом невизнаного права, які виникають у земельних відносинах, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам»в особі ОСОБА_1 регіональної філії зареєструвати та видати державний акт на право власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню.
Так, порядок видачі державного акту на землю органами державного земельного кадастру врегульовано наказом Державного комітету України по земельним ресурсах №174 від 02.07.03 року «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», та здійснюється за наявності підстав, в даному випадку на підставі рішення міської ради щодо надання земельної ділянки.
Однак, як встановлено судовою колегією, таке рішення ОСОБА_1 міською радою не прийнято, а інших підстав для видачі державного акту на землю не вбачається, тому у Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам»в особі ОСОБА_1 регіональної філії відсутні підстави для вчинення зазначених дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином не встановив обставини у справі та допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАСУ, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_1 міської ради -задовольнити.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 01.08.2008 року -скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міського управління земельних ресурсів ОСОБА_1 міської ради, Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам»в особі ОСОБА_1 регіональної філії, ОСОБА_1 міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Провадження у справі в частині визнання права власності на земельну ділянку -закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Яковлєв О.В.
Судді: Бойко А.В.
ОСОБА_3