11 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/2758/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання: Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Мокротинської сільської ради Жовківського району Львівської області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними, скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю,-
02 лютого 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до відповідача - Мокротинської сільської ради Жовківського району Львівської області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, якою просила визнати дії щодо прийняття та видачі рішення від 17.04.1997 №13 протиправними, скасування рішення Мокротинської сільської ради Жовківського району Львівської області від 17.04.1997 №13, визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю від 05.08.1997 Серії НОМЕР_1.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мокротинської сільської ради Жовківського району Львівської області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними, скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що даний спір підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що предметом позову є оскарження дій та рішення суб'єкта владних повноважень щодо передачі земельної ділянки, які позивач вважає неправомірними. Прийняття відповідача оскаржуваного рішення не тягне набуття позивачем права власності чи права користування земельною ділянкою, а тому, на думку ОСОБА_1, вказаний спір підлягає розгляду в поряду адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, представника відповідача, третю особу, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що між сторонами виник спір, який випливає із земельних правовідносин та пов'язаний із правом власності на земельну ділянку.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною 2 цієї статті визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При цьому, при визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Водночас з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Земельний кодекс України (далі - ЗК України) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частиною першою статті 125 ЗК передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2510ц15), а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку що між сторонами у справі виник спір про право власності на земельну ділянку (користування та розпорядження земельною ділянкою), тобто право цивільне, а відтак, захищати свої права та інтереси позивачу слід у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 03 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі №462/603/17 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. О. Большакова
В. Я. Макарик
Ухвала складена в повному обсязі 11.05.2017.