"11" травня 2017 р. справа № 191/102/17 (2-а/191/54/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чумака С. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у справі № 191/102/17 за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 11.01.2017 року звернулась до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Синельниківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просила:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови їй у перерахунку раніше призначеної пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям;
- зобов'язати відповідача здійснити їй з 01 грудня 2015 року перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії державного службовця, виходячи із 90 відсотків суми заробітної плати з урахуванням підвищення з 01.12.2015 року, відповідно до Постанови КМУ «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативних актів» №1013 від 09.12.2015 року згідно довідки Синельниківського об'єднаного УПФУ від 23.12.2016 року №9351/05/52, перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії державного службовця, виходячи із 90 відсотків суми заробітної плати з урахуванням підвищення з 01.05.2016 року, відповідно до Постанови КМУ від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» з 01.05.2016 року згідно довідки Синельниківського об'єднаного УПФУ від 23.12.2016 року №9350/05/52 та перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії державного службовця, виходячи із 90 відсотків суми заробітної плати з 01.01.2017 року відповідно до Постанови КМУ №15 від 18.01.2017 року «Питання оплати праці працівників державних органів» згідно довідки Синельниківського об'єднаного УПФУ від 07.02.2017 року №1100/05/52.
Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач та представник відповідача надіслали до апеляційного суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За нормами пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Синельниківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ в розмірі 90% від суми заробітної плати.
26.12.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Синельниківського об'єднаного УПФУ Дніпропетровської області із заявою про перерахунок пенсії державного службовця з 01 травня 2016 року з урахуванням довідки від 23.12.2016 року № 9350/05/52 (а.с.13).
Крім того, 07.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Синельниківського об'єднаного УПФУ Дніпропетровської області із заявою про перерахунок пенсії державного службовця з 01 січня 2017 року з урахуванням довідки від 07.02.2017 року №1100/05/52 (а.с.13, 40).
Пенсійний орган листами від 29.12.2016 року та від 10.02.2017 року відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з посиланням на те, що чинним законодавством на теперішній час перерахунків пенсії державним службовцям не передбачено (а.с. 14-15, 40-41).
Не погодившись з такими рішеннями пенсійного органу, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції на момент призначення позивачу пенсії) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
У відповідності до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час призначення пенсії позивачу) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Як зазначалося вище, позивач отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ в розмірі 90% від суми заробітної плати.
До 01.05.2016 року пенсійне забезпечення державних службовців було врегульовано зазначеними нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII.
З 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
У зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII втратили чинність, в тому числі втратили чинність норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, яка набрала чинності з 01.05.2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з 01.05.2016 року Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року не містить такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.
Отже, враховуючи приписи статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, з 01.05.2016 року відсутні підстави для перерахунку пенсії державним службовцям у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.
Щодо позовних вимог про перерахунок пенсії за період з 01.12.2015 року, колегія суддів зазначає, що позивачем а ні в адміністративному позові, а ні в апеляційній скарзі не зазначено, коли вона зверталась до пенсійного в органу з заявою щодо проведення такого перерахунку та яке рішення з цього приводу приймалось пенсійним органом, та в матеріалах справи такі докази також відсутні.
За таких обставин, зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю спору між сторонами з приводу перерахунку пенсії у зазначений період.
Посилання апелянта на положення ст.22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прийняття нового закону, або зміна існуючого шляхом виключення законодавцем статті, що передбачала право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних державних службовців, не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для здійснення перерахунку пенсії без правових на те підстав.
Окрім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту.
Позивач отримує призначену їй у відповідності до діючого законодавства пенсію, розмір якої, у зв'язку зі зміною норми закону залишився незмінним, а тому відсутнє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у справі № 191/102/17 залишити без задоволення.
Постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у справі № 191/102/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: С.Ю. Чумак